04.08.2020 Справа № 756/4927/15-ц
Унікальний номер судової справи 756/4927/15
Номер провадження 2/756/14/20
Іменем України
04 серпня 2020 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Луценка О.М.,
за участі секретаря судових засідань Пляса Б.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олена Вікторівна про визнання права власності,
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 26.12.1996 року батьку позивачів ОСОБА_6 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачів ОСОБА_6 помер. У липні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а саме отримання Свідоцтва право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_2 також звернувся до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Але під час оформлення документів виявилось, що вказана квартира була відчужена, згідно договору купівлі-продажу від 12.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. за реєстровим № 1611, на підставі якого ОСОБА_6 нібито продав квартиру ОСОБА_3 . В подальшому був вчинений інший правочин, а саме укладений договір купівлі-продажу, згідно якого спірна квартира була відчужена ОСОБА_4 , яка згодом уклала договір купілі- продажу від 04.07.2016р. згідно якого спірна квартира була відчужена ОСОБА_5 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., за реєстровим № 5138. Натомість, реєстрація права власності на спірну квартиру відбулась 04.07.2016 року, про що внесено номер запису про право власності №30305665 державним реєстратором приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П. Зважаючи на те, що померлий ОСОБА_6 уклав договір купівлі- продажу в 2008році, однак по день смерті проживав в даній квартирі, а відповідач не вимагав на протязі 6 років виконання зобов'язання щодо її передачі і зареєстрував даний договір лише після смерті продавця, тому вважає, що правочини, є незаконними. На підставі викладеного позивачі звертаються до суду з даним позовом, в якому просить встановити факт нікчемності укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 12.03.2008р. договору купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 , який не був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1611 від 12.03.2008р.; визнати недійсним договір купівлі- продажу № 612 від 07.07.2015р., квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Гончар Т.В., як такий, що укладений на підставі нікчемності правочину; визнати недійсним договір купіль- продажу № 5138 від 04.07.2016р., квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., як такий, що укладений на підставі правочину визнаного недійсним та стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір.
Позивачі та представники позивачів у судовому засіданні повністю підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції. Відзиву на позов не надав, явку представника не забезпечив.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції. Відзиву на позов не надав, явку представника не забезпечив.
Треті особи до судового засідання не зявилися про дату, місце та час повідомлялися належним чином до судового засідання надали клопотання про розгляд справи без їхньої участі.
Представники відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні проти наданого позову заперечили посилаючись на його необґрунтованість та надали зустрічну позовну заяву відповідно до якої просили суд постановити рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити та визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_5 придбала квартиру на підставі договору купівлі- продажу квартири від 04.07.2016р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П. Будь- яких обтяжень чи заборон при вчинені даного правочину виявлено не було, тому ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної квартири.
Відповідачі та представники відповідачів в судовому засіданні проти зустрічного позову заперечили, посилаючись на його необгрунтовність. Просили суд в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Вислухавши пояснення представників позивача, відповідачів, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки №69545 від 25.07.2014р.. наданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 26.12.1996р. Державним комунальним управлінням житлового господарства мінського району м. Києва( розпорядження № 689) (а.с.57том.3).
ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивачів - ОСОБА_6 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 23.06.2014 року Серія НОМЕР_1 (а.с. 39 том3).
09.02.2007р.померлий ОСОБА_6 склав заповіт на все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося на імя ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом Одинадцятої Київської нотаріальної контори Борисовою С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 6-341( а.с.51 том 3).
У липні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а саме отримання Свідоцтва право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_2 також звернувся до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Як стало відомо позивачам, 12.03.2008р. було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. та зареєстрованого в реєстрі № 1611( а.с.34 том1).
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.07.2014р. ОСОБА_3 набув права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі- продажу від 12.03.2008р. ( а.с.35 том.1)
Згідно листа № 124 від 19.12.2019р. наданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. вбачається, що договір купівлі- продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 12.03.2008року за реєстровим номером 1611 нею не посвідчувався( а.с.71 том3).
Згідно довідки № 170 від 16.03.2015р., виданої КП « Житлосервіс Куренівка» Оболонського району м. Києва, вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_3 на підставі договора купівлі- продажу. На даний час в квартирі ніхто не зареєстрований( а.с.33 том.1).
У своїх позовних вимогах позивач стверджує, що квартира вибула з володіння його батька без його волі, згоди та вчинення певних дій, у результаті шахрайських дій відповідача, у зв'язку з чим позивач звернувся до поліції із заявою про викрадення оригіналів правовстановлюючих документів.
В подальшому був вчинений інший правочин, а саме укладено договір- купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 від 07.07.2015р., згідно якого гр.. ОСОБА_7 передала у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність спірну квартиру. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 612( а.с.86-87 том3). Даним договором встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі- продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київської міського нотаріального округу Скринником С.М. 12.08.2014року за реєстровим № 1172.
Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 07.07.2015 року спірна квартира належить ОСОБА_4 , підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу, серія та номер:612, посвідчений 07.07.2015 року приватним нотаріусом КМНО Гончар Т.В. (а.с. 90 том 3).
В подальшому був вчинений інший правочин, а саме укладений договір купівлі-продажу, згідно якого спірна квартира була відчужена ОСОБА_4 , яка згодом уклала договір купілі- продажу від 04.07.2016р. згідно якого спірна квартира була відчужена ОСОБА_5 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., за реєстровим № 5138. Натомість, реєстрація права власності на спірну квартиру відбулась 04.07.2016 року, про що внесено номер запису про право власності №30305665 державним реєстратором приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Позивачі за первісним позовом у судовому засіданні, стверджували, що померлий ОСОБА_6 договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 від 12.03.2008р., який був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не укладав та не підписував, тому є підстави визнати даний договір як нікчемний правочин.
Сторони в судовому засіданні не заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи з метою з'ясування встановлення дійсних обставин справи та підтвердження позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Стаття 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Зокрема, в позовній заяві позивачами не викладено обставин та підстав, а також не надано доказів нікчемності та/або недійсності договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ,12.03.2008р., на підставі якого було укладено оспорюваний правочин.
Судом під час розгляду справи доказів вказаного не здобуто. Позивачем не наведено обставин та не надано доказів не відповідності договору вимогам ст. 203 ЦК України, або існування обставин, визначених ст. 215-236 ЦК України, не надано доказів на підтвердження того, що спірна квартира вибула з права власності не з волі померлого, а саме доказів відсутності волевиявлення позивача при укладанні договору від 12.03.2008 р., тощо.
Таким чином суд приходить до висновку, що будь-яких конкретних правових доказів, які б давали суду правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, зазначених у позові, позивачами зі своїм представником суду не надали, і судом таких доказів не здобуто, а тому відмовляє у задоволенні даного позову у повному об'ємі.
У зв*язку із наведеним, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про визнання недійсним договір купівлі- продажу № 612 від 07.07.2015р., квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Гончар Т.В., та визнання недійсним договір купіль- продажу № 5138 від 04.07.2016р., квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., оскільки правові підстави відсутні.
Орім того ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом про відповідно до якої просили суд постановити рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити та визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що ОСОБА_5 придбала квартиру на підставі договору купівлі- продажу квартири від 04.07.2016р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П.
Відповідно до довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 04.07.2016 року спірна квартира належить ОСОБА_5 , підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу, серія та номер:5138, посвідчений 04.07.2016 року приватним нотаріусом КМНО Ковальчук С.П. (а.с. 172 том 2).
Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Змістом ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
В ст. 321 ЦК України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Відповідно до ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ст. 396 ЦК України Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вказано, що:
П. 2 Судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами: а) про визнання права власності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (а в передбачених законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкодування його вартості, про усунення інших порушень прав власника; г) про визнання недійсними угод про відчуження майна та дійсними - у випадках, передбачених ч.2 ст.47 ЦК України, а також про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном.
Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що:
П. 5: вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК України.
П. 37: з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦПК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання.
Як встановлено судом, 04.07.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого позивач за зустрічним позовом набула у власність вказане нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зважаючи на вимоги діючого законодавства, викладені вище обставини, суд вважає, що визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на спірну квартиру буде повторним, що законом не передбачено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 202, 203, 215, 229 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) про визнання договорів купівлі-продажу недійсними - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 ( АДРЕСА_8 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович (03032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119, офіс 12), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Олена Вікторівна (03148, м. Київ, вул. Рикова, 2-а), про визнання права власності - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Луценко