Іменем України
11 серпня 2020 року
Київ
справа №808/3421/16-а
адміністративне провадження №К/9901/29747/18, К/9901/29749/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 22 травня 2017 року (головуючий суддя - Українець В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року (у складі: головуючого судді - Парінова А.Б., суддів: Грибан І.О., Губської О.А.) та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-
09 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду та повернення його заяви про виплату одноразової грошової допомоги; зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву позивача від 11.01.2016 до Куйбишевського та Розівського об'єднаного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги після встановлення III групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби, та прийняти відповідне рішення.
Свої вимоги мотивував тим, що 13 січня 2015 року в нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності III групи внаслідок виконання обов'язків військової служби, і згідно зі ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він має право на отримання одноразової грошової допомоги в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Зазначив, що він звернувся до відповідача та надав всі документи через уповноважений орган, проте відповідач категорично відмовився від реалізації його права на соціальний захист.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у відповідності до ст. 1 б Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України, на день встановлення інвалідності.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від б липня 2017 року постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року скасовано в частині задоволення вимог адміністративного позову щодо зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, на день встановлення інвалідності. Прийнято в цій частині нову постанову, якою зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.01.2016 та додані документи, подану до Куйбишевського та Розівського об'єднаного військового комісаріату щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, та прийняти відповідне рішення. В іншій частині постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції невірно зазначено про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог при винесенні рішення та твердження про підміну органу, на який покладено обов'язок щодо рішення про призначення та виплату грошової допомоги. Крім того, звертав увагу, що рішення суду першої інстанції є ґрунтовним, змістовним та відповідає вимогам Закону. Також вказав, що ним до відповідного органу було подано заяву про призначення одноразової грошової допомоги та додано до неї документи відповідно до Закону.
В свою чергу, відповідач також звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просив скасувати вказані рішення та направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування своєї позиції Міністерство зазначило, що суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, так як оозглядав матеріали відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, хоча позивач просив призначити йому грошову допомогу відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 499. Крім того звертав увагу, що позивач не надав суду жодних доказів проходження строкової служби у Збройних Силах України, а також вказав, що Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, і тому на позивача не розповсюджується положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей». Також звертав увагу суду на те, що позивач не надав відповідних документів, передбачених Порядком до уповноваженого органу для прийняття рішення щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги.
У відзиві на касаційну скаргу позивача відповідач вказав, що Законом чітко передбачено перелік документів, що надається для вирішення питання про призначення допомоги.
Відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України від позивача не надходило.
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2017 року та 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаними скаргами. Справу передано до Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 10.02.1980 по 03.07.1981 проходив військову службу в Афганістані в складі обмеженого континенту збройних сил СРСР, що підтверджується відомостями військового квитка.
При виконанні обов'язків військової служби в Демократичній республіці Афганістан в 1979 році ОСОБА_1 отримав множинне вогнепальне осколкове поранення голови та нижніх кінцівок (контузія головного мозку). Поранення, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 16.12.2014 № 3959.
Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 11.12.2014 № 29 рубці на голові та нижніх кінцівках ОСОБА_1 можуть бути наслідком отриманих у 1979 році поранень в період участі позивача у бойових діях у Демократичній республіці Афганістан.
13.01.2015 Запорізькою обласною МСЕК № 2 позивачу була встановлена III група інвалідності. Причиною зазначено: поранення, контузія, захворювання, пов'язані з виконання обов'язків ВІЙСЬКОВОЇ служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії.
11.01.2016 позивач звернувся до Куйбишевського та Розівського ОРВК із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому 13.01.2015 Запорізькою обласною МСЕК № 2 III групи інвалідності, додавши до заяви документи, визначені в пункті 11 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2013 № 975.
Вказані документи були направлені до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
20.05.2016 комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняла рішення № 36, що було оформлене протоколом про повернення ОСОБА_1 документів на доопрацювання.
Підставою повернення документів на доопрацювання стала відсутність в наданих позивачем матеріалах документів, передбачених п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі Порядок № 975), що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Не погодившись з вказаними діями Міністерства оборони України та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного адміністративного суду.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, виходячи з того, що судом першої інстанції не враховано того факту, що передумовою для здійснення виплати одноразової допомоги є прийняття Міністерством оборони відповідного рішення за наслідками розгляду заяви, яке у спірних правовідносинах прийняте не було.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем при зверненні до відповідача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги подано всі необхідні документи, передбачені п. 11 Порядку № 975 і тому він має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбачена частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, травми, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України № 2011 -XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011 -XII).
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на час звернення до відповідача за призначенням одноразової грошової допомоги) така допомога призначалась і виплачувалась у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;
9) отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності. Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок № 975 (далі - Порядок № 975).
Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико- соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 975, військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності ЧИ втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Отже, відповідно до п. 13 Порядку № 975, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що відповідачем зроблено не було.
Водночас, прийняття Міноборони рішення про повернення на доопрацювання документів позивача про призначення одноразової грошової допомоги суперечить вимогам Порядку № 975, оскільки положеннями цього Порядку не передбачено можливості вирішення цього питання шляхом прийняття рішення про повернення документів на доопрацювання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання Міністерства оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.01.2016 подану до Куйбишевського та Розівського об'єднаного військового комісаріату щодо призначення та виплати йому одноразової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, та прийняти відповідне рішення.
Також, колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що у зв'язку із тим, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги не вирішено, оскільки документи повернуті, рішення, передбачене Порядком №975, суб'єкт владних повноважень не приймав, тому визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято Міноборони, є передчасним.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 741/982/16, від 11 вересня 2019 року у справі №760/12922/16 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 817/662/18.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.05.2016 комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняла рішення № 36, що було оформлене протоколом про повернення ОСОБА_1 документів на доопрацювання, у зв'язку з відсутністю документа, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено пунктом 11 Порядку № 975.
Верховний Суд зазначає, що дослідженню у цій справі підлягає саме законність прийнятого рішення, тобто чи прийнято таке у межах та у спосіб визначених законодавством повноважень, а не підстави за яких документи були надіслані на доопрацювання.
У зв'язку з цим, колегія суддів зауважує, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився також апеляційний суд про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не є належним способом захисту прав позивача у ситуації, коли питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю відповідач фактично не вирішив.
Належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов'язання Міністерства оборони України розглянути заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби та прийняти відповідне рішення згідно з Порядком № 975 без покладення на відповідний орган обов'язку прийняття безальтернативного рішення, так як розгляд вказаного питання відноситься до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.
Разом з цим доводи відповідача, які викладено у касаційній скарзі на обґрунтування своєї позиції вже було спростовано судом апеляційної інстанції в ухваленому колегією суддів судовому рішенні.
З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є помилковими.
Натомість, Суд вважає за необхідне прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяви ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та скасувати рішення Міністерства оборони України від 20 травня 2016 року № 36, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 на адресу Запорізького обласного військового комісаріату.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією прав на соціальний захист і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від б липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
Частиною другою статті б КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Аиіг Тогуа V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).
Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте помилково не скасували рішення відповідача, яке підлягало скасуванню.
Отже, судові рішення підлягають скасуванню в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийняття в цій частині нового рішення, яким визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяви ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та скасувати рішення Міністерства оборони України від 20 травня 2016 року № 36, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 на адресу Запорізького обласного військового комісаріату.
Керуючись статтями 345,349,351,355,356 Кодексу адміністративного судочинства
України, суд
Касаційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 22 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Прийняти в цій частині нове рішення.
Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяви ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Скасувати рішення Міністерства оборони України від 20.05.2016 № 36, прийняте комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняла рішення, що було оформлене протоколом в частині повернення ОСОБА_1 документів на доопрацювання на адресу Запорізького обласного військового комісаріату.
В решті постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 22 травня 2017 року у зміненій частині та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук