11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/11291/17
адміністративне провадження № К/9901/10297/20
Верховний Суд у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/11291/17
за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів про поновлення на роботі, -
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Скочок Т.О.,
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, постановлену колегією у складі головуючого судді Чаку Є.В., суддів Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У 2017 році ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач) в якому просив:
1.1. визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України Луценко Ю.В. від 10 серпня 2017 року № 885у;
1.2. зобов'язати Генеральну прокуратуру України поновити його на посаді, рівнозначній посаді начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України;
1.3. стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу - 7194,81 грн (із розрахунку станом на день подання позовної заяви 08 вересня 2017 року) і до дня поновлення на посаді.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваного наказу відповідача про звільнення його з посади начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України та посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Управління Генеральної прокуратури України, в яке очолював позивач, не було ліквідовано, а відбулася лише реорганізація та зміна штатного розпису.
2.1. Крім того, за приписами частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі якщо не відбувається ліквідація установи, то працівники не звільняються, а перепризначуються на інші посади. Крім того, позивача не було попереджено про ліквідацію управління, яке він очолював за два місяці до такої ліквідації.
2.2. Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 09 грудня 2010 року у справі № К-20764/08 саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення працівників з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Факт скорочення штату має бути встановлено судами за результатами порівняння штатного розпису до та після його зміни.
2.3. Позивач вказує на те, що в порушення Положення про роботу з кадровим резервом в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 02 липня 2012 року № 59, його було зараховано до кадрового резерву без його згоди.
2.4. Також позивач вказує на те, що під час звільнення йому не було запропоновано рівнозначну посаду. Запропоновані відповідачем посади були нижчими від посади, яку він обіймав до звільнення, тому позивач відмовився від таких посад. Водночас заява позивача про призначення його на посаду начальника управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (далі - Генеральна інспекція), на яку він виявив бажання бути переведеним, залишена відповідачем без задоволення.
2.5. Відповідачем під час звільнення позивача з органів прокуратури не дотримано вимоги Кодексу законів про працю України в частині неврахування переважного права позивача на залишення на роботі. Не взято до уваги, що він є єдиним годувальником у родині та має на своєму утриманні дружину та двох неповнолітніх дітей. Позивач неодноразово звертався до кадрового відділу Генеральної прокуратури України з заявами про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у задоволенні яких необґрунтовано відмовлено. А наказами відповідача від 23 червня 2017 року № 736-ц та від 27 червня 2017 року №766-ц позивачу скасовано надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та прийнято рішення про невиплату йому місячної премії за червень поточного року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, позовні вимоги задоволено.
3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 10 серпня 2017 року № 885-у.
3.2. Зобов'язано Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України та на посаді прокурора.
3.3. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2017 року по 10 вересня 2019 року у розмірі 162 661, 20 грн, з вирахуванням розміру обов'язкових платежів.
4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у даному випадку відбулася ліквідація структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, який очолював позивача та утворено інший.
4.1. З огляду на зазначене та посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, суди зазначили, що така ліквідація структурного підрозділу не є підставою для звільнення в розумінні пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відтак оскаржуваний наказ відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на роботі на посаді, з якої його було звільнено. Враховуючи викладене на користь позивача підлягає виплата суми середньомісячного грошового утримання за час вимушеного прогулу в розмірі 162 661, 20 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора України, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм процесуального та недотримання норм матеріального права.
6.1. На думку скаржника суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо недоведення відповідачем факту реорганізації Генеральної прокуратури України. Такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Після здійсненої реорганізації Генеральної прокуратури України, замість структурного підрозділу, очолюваного позивачем, було утворено Генеральну інспекцію, повноваження якої є значно ширші в порівнянні з Управлінням внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України, яке очолював позивач. Зокрема, додалася функція проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками органів прокуратури, та здійснення кримінальних процесуального керівництва у цих кримінальних провадженнях, забезпечення дотримання інформаційної безпеки в Генеральній прокуратурі України аудиту, тощо.
6.2. З метою забезпечення прозорого фахового добору до Генеральної прокуратури України відповідно до наказу Генерального прокурора України від 08 серпня 2016 року № 286 добір до новоутвореного підрозділу здійснювала спеціально утворена Комісія з добору. За результатами проведення добору на посаду начальника управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України призначено Безрукого Т.Р. Позивач ОСОБА_1 не брав участі у доборі на адміністративну посаду та посади прокурорів Генеральної інспекції. Суди першої інстанції усупереч вимогам статтей 246, 322 КАС України у оскаржуваних рішеннях не надали оцінки вказаним доводам відповідача та без посилання на будь-яку норму права, дійшли висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
6.3. Скаржник зауважив, що Генеральною прокуратурою України дотримано вимоги статтей 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про його звільнення. Позивачу було запропоновано всі вакантні посади. Наявні в Генеральній прокуратурі України, однак він від них відмовився.
6.4. За результатами розгляду подання Генерального прокурора України та перевірки дотримання відповідачем процедури вивільнення відповідно до статті 60, 62 Закону України «Про прокуратуру» Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прийнято рішення про внесення подання про звільнення позивача з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
6.5. Відповідно до частини третьої статті 62 вказаного закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) уповноважений керівник органу прокуратури приймає рішення про звільнення прокурора з посади виключно на підставі та в межах подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів чи Вищої ради правосуддя. При цьому даним законом не передбачена можливість прийняти уповноваженим керівником орану прокуратури за наявності відповідного подання КДКП, іншого рішення, крім рішення про звільнення прокурора. Висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах наразі відсутній.
6.6. Скаржник зауважив, що рішення КДКП позивачем у судовому порядку не оскаржувалося і є чинним. З огляду на зазначене скаржник наголошує, що Генеральна прокуратура України дотрималась чинного законодавства під час звільнення з органів прокуратури. Наведені доводи не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, будь-якої оцінки доказами щодо цього судами не надано, мотивів їх неврахування судами не наведено.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколова В.М. від 02 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 10 серпня 2020 року, закінчено підготовчі дії та призначено зазначену касаційну скаргу до розгляду у попереднє судове засідання відповідно до вимог частини першої статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
9. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій він просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року без змін.
9.1. Позивач вказує на безпідставність доводів касаційної скарги та вірність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність наказу Генерального прокурора України від 10 серпня 2017 року № 885у. Такі висновки судів узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 серпня 2018 року № 800/538/17, позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року № 814/2645/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 814/2450/16.
9.2. На думку позивача у даному випадку були відсутні правові підстави для звільнення його з займаної посади. Також позивач вказує на те, що відповідачем протиправно не було запропоновано вакантні посади, наявні в Генеральній прокуратурі України на час його звільнення.
9.3. Позивач повідомив, що наказом Генерального прокурора України від 27 липня 2020 року № 1872ц його призначено на посаду заступника начальника управління забезпечення діяльності кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора.
10. Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Установлені судами фактичні обставини справи
11. ОСОБА_1 з 1997 року працював в органах прокуратури, з березня 2015 року обіймав посаду начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України.
12. Надалі, наказом Генеральної прокуратури України від 08 серпня 2016 року № 65-шц з метою удосконалення організації роботи Генеральної прокуратури України, керуючись статтей 8, 9 та підпунку 6 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру», ліквідовано у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, а його загальну чисельність 51 одиницю з відповідним фондом заробітної плати зарахувати до резерву Генеральної прокуратури України.
13. Вказаним наказом також утворено у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України Генеральну інспекцію та встановлено у штатному розписі Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 88 одиниць з відповідним фондом заробітної плати.
14. Наказом Генеральної прокуратури від 08 серпня 2016 року № 286 «Про першочергові організаційні заходи із забезпечення формування кадрового складу Генеральної інспекції» визначено провести добір кандидатів на адміністративні посади, посади прокурорів і слідчих Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України. Для забезпечення відкритості та прозорості проведення добору на адміністративні посади, посади прокурорів і слідчих Генеральної інспекції утворено Комісію з добору.
15. ОСОБА_1 подано до Генерального прокурора України заяву від 12 грудня 2016 року, в якій він просив призначити його на вакантну посаду начальника управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
16. Листом від 07 лютого 2017 року начальник Департаменту кадрової роботи та державної служби повідомив Дзюбі І.І. про те, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури від 08 серпня 2016 року № 286 «Про першочергові організаційні заходи із забезпечення формування кадрового складу Генеральної інспекції», добір на адміністративні посади, посади прокурорів і слідчих Генеральної інспекції здійснює Комісія з добору, яка надає Генеральному прокурору України вмотивовані рекомендації щодо кандидатів. Таким чином, питання щодо працевлаштування позивача до Генеральної інспекції може бути вирішено позитивно лише у разі надходження відповідної вмотивованої рекомендації Комісії та згоди керівника згаданого структурного підрозділу, також позивача повідомлено, що на посаду начальника управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 27 січня 2017 року призначено іншу особу.
17. З урахуванням викладеного, на адресу позивача направлено попередження про вивільнення від 31 січня 2017 року за вих. №11/1-219вих-17, яким позивача повідомлено про звільнення із займаної ним посади у зв'язку з її ліквідацією.
18. З метою подальшого працевлаштування ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади, згідно з додатком. Відповідно до підпису на копії даного попередження, позивач вказане попередження отримав 31 січня 2017 року.
19. Листом від 16 червня 2017 року № 11-3163ви-17 позивачу повторно запропоновано наявні вакантні та тимчасово вакантні посади прокурорів і слідчих в органах прокуратури (згідно з додатком). Відповідно до підпису на копії даного попередження, наявної у матеріалах справи, позивач вказане попередження отримав 16 червня 2017 року.
20. З огляду на викладене, наказом Генеральної прокуратури України від 10 серпня 2017 року № 885-ц на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», виходячи з наказу Генерального прокурора України від 08 серпня 2016 року № 65шц, подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 07 серпня 2017 року № 11/2/4-709вих-17, державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України та посади прокурора.
21. Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Джерела права
22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (в редакції станом на 21 лютого 2019 року) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (в редакції станом на 05 січня 2017 року, далі - Закон № 1697-VII).
24. Систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура (частина перша статті 7 Закону № 1697-VII).
25. Згідно з частиною третьою статті 8 Закону № 1697-VII у структурі Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором.
26. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
27. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 1697-VII подання про звільнення прокурора з посади вноситься Вищою радою правосуддя або Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів у визначених законом випадках.
28. Згідно з приписами частини другої статті 62 Закону № 1697-VII у поданні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Вищої ради правосуддя про звільнення прокурора з посади зазначаються: 1) дата внесення подання; 2) прізвище, ім'я, по батькові прокурора; 3) рік народження прокурора; 4) відомості про перебування на посаді прокурора; 5) фактичні обставини, що підтверджують наявність підстави для звільнення прокурора.
29. Прийняття рішення про звільнення прокурора з посади здійснюється особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, виключно на підставі та в межах подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів чи Вищої ради правосуддя (частина третя статті 62 Закону № 1697-VII).
30. Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
31. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
32. Згідно з приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
33. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
34. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).
35. У цій справі, задовільняючи вимоги позовної заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходячи із предмету спору та обсягу встановлених фактичних обставин справи дійшли висновку про відсутність, визначених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) підстав для звільнення позивача із займаної посади.
36. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
37. Скаржник у касаційній скарзі посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 62 Закону №1697-VII. З огляду на приписи частини першої статті 341 КАС України касаційний перегляд оскаржуваних у цій справі судових рішень здійснюється у межах вказаних доводів касаційної скарги.
38. Відповідно до частини третьої статті 62 Закону України "Про прокуратуру", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, уповноважений керівник органу прокуратури приймає рішення про звільнення прокурора з посади виключно на підставі та в межах подання Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП) чи Вищої ради правосуддя.
39. При цьому скаржник зауважує, що приписами вищевказаного Закону не передбачено можливості прийняття уповноваженим керівником органу прокуратури за наявності відповідного подання КДКП, іншого рішення, крім рішення про звільнення прокурора.
40. Оскаржуваний наказ був винесений, зокрема, на підставі подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 07 серпня 2017 року № 11/2/4-709вих-17, яке ним в судовому порядку не оскаржувалося та є чинним, що, на думку скаржника є підставою для відмовою у задоволенні позовних вимог.
41. Надаючи оцінку оскаржуваним у цій справі судовим рішенням у межах вказаних доводів касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
42. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України, в редакції станом на 03 серпня 2017 року).
43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України (в редакції станом на 03 серпня 2017 року) справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
44. Частина перша статті 6 КАС України (в редакції станом на 03 серпня 2017 року) вказує на те, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
45. Згідно пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (в редакції станом на 03 серпня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
46. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
47. Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
48. З огляду на вказане індивідуальний акт: містить індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; регулює конкретну життєву ситуацію; дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
49. Таке визначення правового акту індивідуальної дії наведено Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 823/5088/15.
50. Зазначене кореспондується із визначенням індивідуального акту, наведеного у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції).
51. Аналіз положень Закону № 1697-VII свідчить про те, що звільнення прокурора з адміністративної посади відбувається шляхом прийняття рішення Генеральним прокурором України, а саме до повноважень якого належить вирішення цього питання.
52. КДК прокурорів приймає рішення щодо надання відповідного подання на таке звільнення, яке містить висновок про наявність підстав для звільнення.
53. При цьому правові наслідки для позивача створює саме наказ про його звільнення, прийнятий Генеральним прокурором України, а не подання, про яке йде мова вище.
54. Тому зазначене подання на звільнення, хоча і є обов'язковим проміжним процедурним актом, але само по собі не тягне неминуче звільнення позивача.
55. З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що подання КДК прокурорів не є обов'язковим для Генерального прокурора України та не створює для позивача негативних наслідків, а тому не порушує його права та інтереси. Дане подання не може оцінюватися окремо від наказу про звільнення особи уповноваженим прокурором.
56. З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про обов'язковість у даному випадку виконання подання КДКП від 07 серпня 2017 року № 11/2/4-709 вих-17, у зв'язку з тим, що воно не було окремо оскаржено та скасовано.
57. Оцінка правомірності подання КДК прокурорів, зазначеного у частині третій статті 62 Закону № 1697-VII, підлягає судовому контролю підчас розгляду справи про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення прокурора з посади, прийнятого на підставі такого подання.
58. Проаналізувавши частину третю статті 62 Закону № 1697-VII Суд робить висновок про те, що її приписи вказують на те, що звільнення прокурора є можливим лише в межах подання, тобто на підставі встановлених фактичних обставини, зазначених у ньому.
59. Зазначеною нормою визначено коло фактичних обставин, які можуть бути підставою для звільнення прокурора з посади. Однак ця норма не вказує на наявність в уповноваженої особи обов'язку прийняти рішення про звільнення прокурора з посади.
60. Верховний Суд наголошує, що касаційний перегляд оскаржуваних у цій справі судових рішень здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року Судом не переглядалися.
61. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх задоволення.
62. Колегія суддів зазначає, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
63. Інші доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
64. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
66. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
67. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
68. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
69. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
70. З огляду на результат касаційного розгляду Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора України залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов