11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 708/979/17
адміністративне провадження № К/9901/25376/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018р. (судді - Губська Л.В., Вівдиченко Т.Р., Федотов І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Департамент фінансів Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не направлення його документів на розгляд Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтв або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби для можливості виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
зобов'язати відповідача надати Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок та матеріали щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови №975.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вважає, що відповідач своєю бездіяльністю порушив його право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності.
Постановою Чигиринського районного суду Черкаської області від 27.10.2017р. позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018р. скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.
З ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Крім того, зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, травми, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності, а не з моменту його звільнення з військової служби.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської Комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2518 від 18.10.2013р. у позивача встановлено поранення, контузія, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. (а.с. 8)
З довідки до Акту огляду МСЕК серії 10 ААБ № 348190 від 19.12.2013р. вбачається, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 11.12.2013р. внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. (а.с. 6)
Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги.
Листом від 14.09.2017р. ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача про відсутність підстав для оформлення та направлення документів відносно нього до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки не надано копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено Порядком №975.
Крім того, позивача повідомлено про те, що пунктом 8 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Оскільки позивач не звернувся до уповноваженого органу протягом трьох років з дня встановлення йому інвалідності, то зазначене право позивач втратив. (а.с. 9)
Вважаючи дії відповідача протиправними, а свої законні права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв протиправно, оскільки не мав права приймати рішення про відсутність підстав для оформлення документів та направлення їх за належністю у Департамент фінансів Міністерства оборони України на Комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги, а повинен був лише здійснити дії щодо підготовки поданих позивачем документів, необхідних для виплати одноразової грошової допомоги, з подальшою передачею їх до Міністерства оборони України для вирішення питання про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Суд виходив з того, що пунктом 2 Порядку №975 встановлено, що особи, які до набрання чинності чинності цим Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Суд дійшов висновку, що позивачу інвалідність встановлена 11.12.2013р., а тому на нього не поширюються норми п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975, які діють з 01.01.2014р.
Крім того, суд дійшов висновку про неможливість реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги після спливу трирічного строку з дня встановлення інвалідності, як це передбачено діючою редакцією Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (п. 8 ст. 163), оскільки інвалідність позивачу встановлена в грудні 2013 року, а заяву до відповідача останній подав у серпні 2017 року.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, яка діяла станом на час звернення позивача до відповідача в 2017 році) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. (далі - Закон №2011-XII)
Відповідно до частини 9 статті 163 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову 25.12.2013р. №975.
Пунктом 2 цієї постанови передбачено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Також цією постановою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. (далі - Порядок №975)
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 у разі встановлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Оскільки спірна допомога з часу встановлення позивачу інвалідності призначена не була, тому при вирішенні цього спору підлягає застосуванню законодавство, яке діяло станом на час встановлення позивачу інвалідності в 2013 році.
В цій частині колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.
Станом на час встановлення позивачу інвалідності в грудні 2013 року право на виплату одноразової грошової допомоги було передбачено статтею 16 Закону №2011-XII (в редакції Закону України від 03.11.2006р. №328-V).
При цьому, зазначена редакція статті 16 Закону №2011-XII не передбачала часові обмеження щодо реалізації права на виплату одноразової грошової допомоги, а тому в цій частині висновки апеляційного суду не грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 16 цього Закону у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 цієї ж статті у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Таким чином, законом розмежовано право на отримання одноразової грошової допомоги для військовослужбовців надстрокової та строкової служби.
При цьому, військовослужбовці строкової служби (на відміну від військовослужбовців надстрокової служби) мають право на виплату такої допомоги лише у разі, якщо інвалідність настала в період військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.
У цій справі судами встановлено, що позивач отримав поранення під час проходження військової служби в 1985 році. Час звільнення позивача з військової служби судами встановлено не було.
Оскільки підстави набуття права на виплату одноразової грошової допомоги для військовослужбовців надстрокової та строкової служби суттєво різняться, а тому для правильного вирішення справи та встановлення наявності у позивача права на отримання такої допомоги необхідно встановити, який саме вид військової служби служби проходив позивач в період виникнення у нього поранення, контузії, захворювання, які спричинили інвалідність.
В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обгрунтованості судового рішення судами попередніх інстанцій зазначені обставвни встановлені не були, а суд касаційної інстанції в силу приписів частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, не дослідження всіх наявних в справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою недотримання судами в процесі ухвалення рішення норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Чигиринського районного суду Черкаської області від 27.10.2017р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук