м. Вінниця
11 серпня 2020 р. Справа № 120/1460/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області. У позовній заяві позивачка просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що 03.07.2017 її мати ( ОСОБА_2 як законний представник), звернулася із заявою до Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якій просила оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Листом відповідача від 13.07.2017 № Н-3213-17/4.2.3/1869-17 ОСОБА_2 було повідомлено про можливість оформлення паспорта громадянина України у формі ID картки.
Також позивачка зазначила, що 12.11.2018 її законні представники - батьки ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) вдруге звернулися із заявою до Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якій просили оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Листом відповідача від 14.12.2018 № КО-251/6/0501-18/0501.9/11987-18 їх повідомлено про можливість оформлення паспорта громадянина України лише у формі ID картки.
Вважаючи відмову протиправною та з метою захисту своїх прав та інтересів позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою від 03.04.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку із тим, що із тексту позовної заяви та долучених до позовної заяви документів судом встановлено, що позивачка дізналася про стан своїх прав, які вона вважає порушеними із листів від 13.07.2017 № Н-3213-17/4.2.3/1869-17 та від 14.12.2018 № КО-251/6/0501-18/0501.9/11987-18, однак до суду позивачка звернулася 27.03.2020, тобто із пропущенням шестимісячного строку звернення до суду, а тому запропоновано надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин пропуску строку.
14.05.2020 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Заява обґрунтована тим, що 23.01.2020 позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання даних щодо належності до громадянства України. Також позивачка зазначила, що 06.05.2020 повторно звернулася до відповідача із заявою в якій просила оформити на видати паспорт громадянина України у формі книжечки, оскільки не бажає отримувати ID картку у зв'язку із релігійними переконаннями, однак станом на дату подання заяви про усунення недоліків відповіді не надано.
Ухвалою від 18.05.2020 запропоновано ОСОБА_1 , з метою усунення недоліків позовної заяви, у 10-ти денний строк, з дня отримання копії цієї ухвали подати пояснення із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду, враховуючи, що про порушення своїх прав позивачка могла дізнатися із тексту листів від 13.07.2017 № Н-3213-17/4.2.3/1869-17 та від 14.12.2018 № КО-251/6/0501-18/0501.9/11987-18.
05.06.2020 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Також у заяві позивачка просила долучити до матеріалів позовної заяви лист відповідача від 12.05.2020 № Н-12/6/0516-20/0516/136-20, яким фактично відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Ухвалою від 10.06.2020 відкрито провадження у справі та відповідно до ст. 262 КАС України вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.
Також ухвалою від 10.06.2020 прохання позивачки про врахування листа відповідача від 12.05.2020 № Н-12/6/0516-20/0516/136-20, який вона вважає протиправною відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, розцінено як заяву про уточнення позовних вимог.
22.06.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. При цьому відповідач зазначає, що позивачу була надана відповідь на звернення та роз'яснено правила та процедуру оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року. Отже, на думку відповідача, за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Також відповідач зазначив, що порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснюється на підставі Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 № 456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 (далі - Тимчасовий порядок № 456).
Згідно розділу 8 Тимчасового порядку № 456 передбачено, що для оформлення та видачі паспорта громадянина України вперше особі, яка досягла 18 - річного віку, необхідно звернутися в порядку встановлення особи.
Процедура встановлення особи проводиться в обов'язковому порядку для осіб, які вперше отримують паспорт після досягнення 18-річного віку.
Особі пропонується надати наявні документи, у тому числі з фотозображеннями.
За відсутності документів, за якими може бути встановлено особу, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, дані про яких зазначаються заявником в окремому зверненні довільної форми. За результатами їх свідчень складається акт встановлення особи за формою згідно з додатком 14 до цього Тимчасового порядку.
Відповідач зазначає, що оскільки позивачка не пройшла процедуру встановлення особи, яка проводиться в обов'язковому порядку для осіб, які вперше отримують паспорт після досягнення 18-річного віку, а тому відсутні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Також відповідач зазначив, що посилання позивачки на те, що 23.01.2020 остання пройшла процедуру «встановлення особи» не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 зверталася до територіального підрозділу із заявою про «належність до громадянства» що не є тотожним за процедурою.
Згідно заяви від 23.01.2020 про «належність до громадянства України» ОСОБА_1 листом від 05.02.2020 № Н-3/6/0516-20/0516/39-20 повідомлено, що остання набула громадянства у зв'язку з перебуванням у громадянстві України обох батьків.
Тому твердження позивачки про те, що вона пройшла процедуру «встановлення особи», на думку відповідача, не відповідає дійсності.
Крім того відповідач зазначає, що позивачка звернулася до територіального підрозділу з неповним переліком документів.
Також відповідач звернув увагу на те, що відповідь територіального органу не є рішенням суб'єкта владних повноважень, відповідно до положень КАС України, а тому не може бути визнано протиправним рішення щодо відмови у видачі паспорта позивачу.
Таким чином, відповідач вважає, що територіальний орган ДМС діяв на підставі повноважень та в спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
30.06.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка вважає відзив на позовну заяву необґрунтованим та безпідставним.
Позивачка у відповіді на відзив стверджує, що 23.01.2020 звернулася до відповідача із заявою з метою проходження процедури встановлення особи. Листом відповідача від 05.02.2020 № Н-3/6/0516-20/0516/39-20 її повідомлено, що процедура встановлення особи пройдена.
З огляду на викладене, позивачка вважає, що відмову відповідача у видачі їй паспорта у формі книжечки протиправною, оскільки процедуру встановлення особи вона пройшла.
23.07.2020 та 27.07.2020 на адресу суду від позивачки надійшли докази направлення відповіді на відзив відповідачу.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX, процесуальний строк на подання заперечення закінчився, а тому суд ухвалює рішення у справі за наявними доказами у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
03.07.2017 мати позивачки ( ОСОБА_2 як законний представник), звернулася із заявою до Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якій просила оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (а.с.11).
Листом відповідача від 13.07.2017 № Н-3213-17/4.2.3/1869-17 ( ОСОБА_2 законного представника) було повідомлено про можливість оформлення паспорта громадянина України у формі ID картки (а.с.12-13).
12.11.2018 законні представники позивачки - батьки ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) вдруге звернулися із заявою до Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у якій просили оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (а.с.14-15).
Листом відповідача від 14.12.2018 № КО-251/6/0501-18/0501.9/11987-18 їх повідомлено про можливість оформлення паспорта громадянина України лише у формі ID картки (а.с.16-17).
23.01.2020 позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання даних щодо належності до громадянства України (а.с.27).
Листом відповідача від 05.02.2020 № Н-3/6/0516-20/0516/39-20 позивачі повідомлено, що остання набула громадянства у зв'язку з перебуванням у громадянстві України обох батьків та є громадянином України відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України» (а.с.6).
06.05.2020 позивачка звернулася із заявою № Н-12/6/0516-20 до відповідача у якій просила оформити та видати їй паспорт України у формі книжечки зразка 1994 року, у зв'язку із відмовою від ID-картки за релігійними переконаннями (а.с.28).
Листом відповідача від 12.05.2020 № Н-12/6/0516-20/0516/136-20 позивачку повідомлено, що згідно Тимчасового порядку № 456, для оформлення паспорта особа, яка досягла 16 річного віку або її законний представник подає: заяву; рішення суду; свідоцтво про народження; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України; дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; довідку про місця проживання особи.
Також повідомлено, що заявник який звертається за оформленням паспорта вперше після досягнення 18 річного віку, додатково подає (за наявності) документ, виданий відповідним органом, установою, організацією, який містить фотозображення особи. За відсутності таких документів стосовно цієї особи проводиться процедура встановлення особи (а.с.34).
Позивачка вважає, що відповідач порушує її право на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, оскільки всі необхідні документи для оформлення та видачі їй паспорта були подані, а тому за захистом своїх прав та законних інтересів звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд враховує, що 19.09.2018 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом фізичної особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказаною постановою визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі позивачу (фізичній особі) паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати позивачу (фізичній особі) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.
Згідно з пунктами 21, 22 частини першої статті 4 КАС України:
типові адміністративні справи - це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги;
зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
В силу вимог ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
На виконання зазначених вимог у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду навела такі ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Крім того, у вказаному рішенні Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що висновки у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Таким чином, обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору між сторонами та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог чинного законодавства обов'язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ.
При цьому необхідно зважати на те, що згідно з п. 1 ч. 5 ст. 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку, зокрема, якщо суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
В цьому контексті суд зазначає, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах забезпечується єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумереску проти Румунії» (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.
Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об'єктивність та прогнозованість правосуддя.
Отже, беручи до уваги суб'єктний склад учасників цієї справи, зміст позовних вимог та підстави позову, зокрема те, що позивач за своїми переконаннями відмовився від обробки персональних даних та просить видати паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ, враховуючи правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, а тому визнається судом типовою справою.
Відтак при вирішенні цієї типової справи суд, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242, ч. 3 ст. 291 КАС України, враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17.
Так, вирішуючи зазначену зразкову справу, Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних відмова територіальних органів ДМС України у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, є протиправною.
Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на адміністративний позов зазначив, що на момент звернення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року позивачка досягла 18 років. Тому при оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року після 18 років, позивачці необхідно пройти процедуру встановлення особи, яка передбачена Тимчасовим порядком № 456.
Однак, суд вказані твердження відповідача вважає такими, що не відповідають дійсності, оскільки судом встановлено, що законний представник позивачки (мати ОСОБА_2 ) 03.07.2017 вперше звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу її неповнолітній дитині ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року, без надання згоди на збір і обробку персональних даних.
Крім того судом встановлено, що 12.11.2018 законні представники позивачки - батьки ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) вдруге звернулися до відповідача із заявою про оформлення та видачу їх неповнолітній дитині ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року, без надання згоди на збір і обробку персональних даних.
З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача, про те, що ОСОБА_1 звернулася 06.05.2020 вперше із заявою про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України зразка 1994 року, оскільки матеріалами справи підтверджено звернення її батьків до відповідача 03.07.2017 та 12.11.2018 із відповідними заявами.
Відтак, досліджені судом звернення є достовірним джерелом інформації про намір позивачки оформити паспорт громадянина України зразка 1994 року та про відмову від отримання паспорта у вигляді ID-картки адже їх зміст вказує, що позивачка неодноразово зверталася до відповідача із заявами від 03.07.2017, 12.11.2018 та 06.05.2020 про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Згідно пункту 13 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, для одержання паспорта громадянин подає:
1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;
2) свідоцтво про народження;
3) дві фотокартки розміром 35х45 мм;
4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Отже, вказаним пунктом Положення передбачено виключний перелік документів, які необхідно подати до територіального підрозділу міграційної служби, для оформлення та отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Разом з тим, відповідач відмовляючи в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, зіслався на Тимчасовий порядок № 456.
Суд зазначає, що відповідно до п. 1 Тимчасового порядку № 456 цей порядок, розроблений відповідно до абз. 5 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення зміни до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Отже, цей нормативно - правовий акт регулює питання оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої вже прийнято рішення суду, що набрало законної сили, в тому числі і про визнання протиправних дій органів Державної міграційної служби України щодо оформлення та видачі паспорт громадянина України зразка 1994 року. Зокрема, зазначені положення законодавства регулюють правовідносини коли особа вже зверталася до суду та отримала відповідне рішення суду, яке набрало законної сили.
Тому суд відхиляє посилання відповідача на Тимчасовий порядок № 456, як на правомірність своєї відмови, оскільки рішенню суду передує порушення прав особи, яка до нього звертається, водночас прийняття такого рішення суду є наслідком розгляду цієї справи.
Поряд з цим, суд ще раз наголошує на тому, що право особи на отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, а не у вигляді ID-картки, підтверджене постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.
Водночас висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, не лише повинні враховуватись судами нижчих інстанцій, але є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Про це безпосередньо зазначено у ч. 5 ст. 13 Закон № 1402-VIII.
Також суд зазначає, що відповідачем не враховано, що не оформлення позивачці паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки враховуючи її релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
З огляду на викладене та беручи до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, суд визнає протиправними дії відповідача, що полягають у відмові ОСОБА_1 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав, суд також враховує вищезазначене рішення Верховного Суду.
Так, у зразковій справі позивач просив суд визнати протиправною відмову Відділу УДМС у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до цього Положення, без передачі будь-яких даних про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Водночас за результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання територіального органу УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Відтак суд не вбачає підстав для прийняття іншого рішення у цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить переконання про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 840,80 грн, належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена листом від 12.05.2020 № Н-12/6/0516-20/0516/136-20.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 від 17.07.2001);
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Вінницького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Замостянська, 26а, м. Вінниця, 21009, код ЄДРПОУ 37836770).
Суддя Богоніс Михайло Богданович