ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
30 липня 2020 року м. Херсон Справа № 923/1194/17 (923/326/20)
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М., за участю секретаря судового засідання Степанової Н.Д., розглянувши справу
за позовом: Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, вул. Карбишева, 19, код ЄДРПОУ 34786387)
до: Управління комунальної власності Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, пр.Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 37465469)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681)
про стягнення 267 579 грн. 14 коп.
за участю представників сторін:
від позивача: Хромченко О.С., адвокат, ордер № 143617 від 02.04.2020;
від відповідача: Станінець Д.В., представник, довіреність № 2532-16 від 28.12.2019;
від 3-ї особи: Щедров О.Р., адвокат, ордер № 1015573 від 01.06.2020.
від ГУ ДПС у Херсонській області Автономній Республіці Крим та м.Севастополі: Кромп О.П., представник, довіреність № 185/9/21-22-10-03-04 від 05.09.2019.
ліквідатор Ляшко О.В.
Комунальне підприємство "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Управління комунальної власності Херсонської міської ради (надалі - відповідач), якою просить суд стягнути 267 579 грн. 14 коп. збитків.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.04.2020 постановлено відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, допустити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Херсонську міську раду, підготовче засідання призначити на 06.05.2020.
Ухвалою від 29.04.2020 постановлено відкласти розгляд справи № 923/1194/17(923/326/20) без визначення дати судового засідання, у зв'язку з введенням в Україні з 12.03.2020 по 11.05.2020 карантину через спалах у світі коронавірусу та з метою забезпечення безпеки учасників справи, про дату та час розгляду справи повідомити учасників справи додатково.
07.05.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив з додатками.
Ухвалою від 12.05.2020 призначено підготовче засідання на 02.06.2020.
19.05.2020 від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з додатками.
В судовому засіданні, яке відбулося 02.06.2020 оголошено перерву до 12.06.2020 для надання можливості 3-й особі ознайомитись з матеріалами справи.
Ухвалою від 12.06.2020 постановлено закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 23.07.2020. В судовому засіданні 23.07.2020 судом оголошувалась перерва до 12-00 30.07.2020.
В судовому засіданні 30.07.2020 оголошено вступну та резолютивну часину у справі.
Виклад позиції позивача
12 липня 2018 року Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради був укладений договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 1996 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Таврійський» (Орендар).
Відповідно до п. 1 цього договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окремо розташовані будівлі літ. «О», «Т», навісів літ. «Ч», «Ш», «Щ», «Ю», огорожі № 1,2,3 за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, вартість яких визначено відповідно до незалежної оцінки, виконаної ПФ «Оціночна компанія «Омега», станом на 30.04.2018, і становить 978362,40 грн.
Пунктом 3.1 договору оренди передбачено, що орендна плата становить 16 436,50 грн. (базовий місяць - червень 2018 року) згідно з рішенням міської ради від 28.12.2011 № 499 перераховується орендарем управлінню комунальної власності на р/р 37115004006900 УДКСУ в м. Херсоні, код ЄДРПОУ 37465469, не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.
12.07.2018 Управління комунальної власності за актом прийняття-передачі об'єкта комунальної власності міської територіальної громади від балансоутримувача - суб'єкту підприємницької діяльності» передало вказані вище нежитлові приміщення ТОВ «Керуюча компанія «Таврійський».
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Комунальне підприємство «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради (м. Херсон, вул. Карбишева, 19, код ЄДР 34786387) є комунальним підприємством, в графі «Перелік засновників (учасників) юридичної особи» зазначено - Херсонська міська рада Херсонської області.
На виконання рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.03.2007 року № 178 «Про передачу з балансу товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Наш дім» на баланс комунального підприємства (КП) «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради майна цілісного майнового комплексу КП «ЖЕО Суворовського району» за актом прийому-передачі від 29 березня 2007 р. на баланс КП «Таврійський» було передано цілісний майновий комплекс, в тому числі і нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Херсон, вул.Карбишева, 19.
За актом прийому-передачі від 29 березня 2007 р. - інвентаризаційний опис по балансовому рахунку 103.2, до складу майна КП «Таврійський» зокрема, було передано будівлі та споруди, розташовані за адресою; м.Херсон, вул.Карбишева, 19:
1.Інв. №2630 База по вул. Карбишева, 19 (асфальтове мощення - 5753 кв.м);
2.Інв. №2883 Навіс для сміттявозів;
3.Інв. №2952 Стоянка.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 26.03.2019 № 161104688 до складу стоянки входять: Будівля охорони, О, Туалет, Т, Навіси: Ч, Ш, Щ, Ю, Огорожа: № 1,2,3.
Рішенням Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549 «Про внесення змін до статутного фонду КП «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради», вирішено внести зміни до статутного фонду КП «Таврійський» за рахунок вартості майна цілісного майнового комплексу, залишкова вартість якого складає 1730358,76 грн, згідно з актом про передачу від ТОВ «Наш Дім» до КП «Таврійський» від 29 березня 2007 року, визначено розмір статутного фонду КП «Таврійський» з урахуванням змін.
14 серпня 2008 року було зареєстровано зміни до статуту КП «Таврійський» на підставі, зокрема, рішення Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549 щодо збільшення розміру статутного фонду КП «Таврійський» та внесення до статутного фонду майна.
Дані щодо внесення вищезазначеного майна до статутного фонду КП «Таврійський» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до витягу №23986229 від 12.10.2018, розмір статутного фонду КП «Таврійський» складає 1730358,76 грн.
Відповідно до частин 1,2, статті 66 Господарського кодексу України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників.
Відповідно до п. 4.1 Статуту КП «Таврійський», Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди та інші цінності, передані Засновником у господарське відання Підприємства, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства. Відповідно до п.4.2 статуту, майно Підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади міста, в п.4.5 Статуту зазначено, що джерелами формування майна Підприємства є майно та інші цінності, передані йому засновником.
Позивач наголошує, що майно, передане на баланс КП «Таврійський» за актом прийому-передачі від 29 березня 2007 р. та внесене до його статутного фонду рішенням Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549, належить КП «Таврійський» на праві господарського відання.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавства, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Державна реєстрація права господарського відання на час внесенім спірного майна до статутного капіталу КП «Таврійський», Законом передбачена не була.
Аналогічна правова позиція щодо наявності речового права (права господарського відання) наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 924/177/17, від 19.12.2019 року у справі № 923/220/19, від 12.02.2020 року у справі № 923/223/19.
Майно, яке є предметом оренди за вказаним вище договором перебувало на балансі КП «Таврійський» та було передано до його статутного фонду засновником - Херсонською міською радою у господарське відання. З метою захисту своїх Інтересів, в березні 2019 року КП «Таврійський» звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом про визнання недійсним договору оренди від 12.07.2018 року № 1996.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.06.2019 року у справі № 923/223/19 в задоволенні позовних вимог КП «Таврійський» було відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 року у справі № 923/223/19 рішення господарського суду Херсонської області від 11.06.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір оренди комунального майна міської територіальної громади від 12.07.2018 № 1996, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської
міської ради та ТОВ «Керуюча компанія «Таврійський», Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 923/223/19 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 року залишено без змін, касаційну скаргу Управління комунальної власності - без задоволення.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 923/223/19 зазначено: «...касаційний господарський суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Управління комунальної власності Херсонської міської ради не було наділено господарською компетенцією щодо розпорядження спірним майном, як орендодавця, на предмет здавання його в оренду третім особам, оскільки воно не вилучалося з повного господарського відання КП «Таврійський», при цьому враховуючи те, що судом 09.02.2018 порушено справу про банкрутство КП «Таврійський» та призначено розпорядника майна боржника, подальша передача нерухомого майна, яке перебувало у боржника та правах повного господарського відання, повинна відбуватися за рішенням місцевої ради, попередньо погодженим з розпорядником майна боржника, проте в даному випадку укладаючи спірний договір оренди від 12.07.2018, сторони спірного правочину не звертались до розпорядника майна боржника щодо погодження вчинення цього договору оренди, і це ними не заперечується, тому апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що укладення спірної угоди від 12.07.2018 відбулось з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 923/220/19, де зокрема, зазначено: «...суди дійшли правильних висновків про те, що Управління комунальної власності Херсонської міської ради не було наділено господарською компетенцією щодо розпорядження спірним майном, як орендодавця, на предмет здавання його в оренду третім особам, оскільки воно не вилучалося з повного господарського відання КП «Таврійський», що також підтверджує укладення оспорюваного договору оренди комунального майна з порушенням частини 2 статті 9 та статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, чинній на час укладення договору оренди 16.04.2018, згідно з яким орендодавцями нерухомого манна, площа якого не перевищує 200 квадратних метрів, є підприємства, установи та організації, у господарському віданні яких перебуває таке майно.».
Позивач звернув увагу, що у справах № 923/220/19 та № 923/223/19 судами було встановлено, що спірне нерухоме майно внесено до статутного фонду КП «Таврійський» і з 04.09.2007 року було закріплене за ним на праві господарського відання.
Крім того, судами було встановлено, що договір оренди від 12.07.2018 № 1996, укладений Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради є недійсним.
На думку позивача факти, які встановлені в постановах Верховного Суду у справах № 923/220/19 та № 923/223/19, є преюдиціальними для справи про стягнення збитків з Управління комунальної власності Херсонської міської ради.
Позивач доводить, що факт неправомірності дій Управління комунальної власності вже встановлений судовими рішеннями у справі № 923/223/19 (постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019, постанова Верховного суду від 12.02.2020 року).
Позивач доводить, що Управління комунальної власності Херсонської міської ради уклало договір оренди від 12.07.2018, предметом якого є майно, що належить КП «Таврійський» на праві господарського відання, яке останнє могло використовувати (і використовувало) для ведення господарської діяльності та для передачі в оренду (оскільки площа цього майна складає менше 200 кв. м.).
На думку позивача, передавши майно КП «Таврійський» в оренду, Управління комунальної власності позбавило Позивача можливості отримання доходів, які Позивач міг одержати за умови дотримання Управлінням комунальної власності вимог статті 5, 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди) та ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
На думку позивача, підтвердженням протиправної поведінки Управління комунальної власності є факт укладення договору оренди орендованого майна з порушенням ст. 5, 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Позивач доводить, що наявність шкоди - збитки (упущена вигода), які КП «Таврійський» міг одержати за умови додержання Управлінням комунальної власності правил здійснення господарської діяльності.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою полягає у тому, що вилучення Управлінням комунальної власності майна з господарського відання Позивача призвело до неможливості використання КП «Таврійський» у своїй діяльності майна, внесеного Херсонською міською радою до його статутного капіталу та, як наслідок, нанесення збитків у вигляді неотриманих доходів.
Визначаючи розмір неотриманого доходу, Позивач виходив з реального розміру доходів, отриманих Управлінням комунальної власності від здачі зазначеного майна в оренду, оскільки Позивач міг самостійно передати майно в оренду та отримувати орендну плату на свого користь.
В межах справи про банкрутство у справі № 923/1194/17 КП «Таврійський» визнано банкрутом, майно, яке є предметом оренди (Автостоянка, розташована за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19) за договором від 12.07.2018 № 1996 було відчужене на аукціоні з продажу майна банкрута - Актом про передання права власності від 21.11.2019 нерухоме майно було передано новому власнику - ТОВ «Приморські інвестиції».
Позивач доводить, що КП «Таврійський» було позбавлено права господарського відання на майно з 12.07.2018 по 20.11.2019.
Виходячи із викладеного, розмір упущеної вигоди (неодержаного прибутку) КП «Таврійський» внаслідок неправомірного укладення Управлінням комунальної власності договору оренди від 12.07.2018 року № 1996 становить 267 579,14 гривень 14 коп. за період з 12.07.2018 по 20 листопада 2019 року включно, що складається із розміру орендної плати, встановленої п. 3.1 цього договору оренди.
Позивач обґрунтовує свої вимоги нормам ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 16, 1166, 1173 ЦК України, ст. 224 ГК України, ст.77, 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Виклад позиції відповідача
Відповідач позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи свою позицію наступним.
На думку відповідача, по-перше, банкрут не мав права укладати договір з адвокатом про надання правової допомоги та нарощувати таким чином поточну заборгованість банкрута, оскільки цей правочин не пов'язаний з ліквідаційною процедурою, відповідно є нікчемним у розумінні статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства.
По-друге, ні сам банкрут, ні адвокат, який діє від його імені, не є особою, яка уповноважена пред'являти будь-які позови у рамках ліквідаційної процедури.
По-третє, закон не передбачає можливість звернення до суду ліквідатором чи іншою особою позову про стягнення упущеної вигоди банкрута під час ліквідаційної процедури.
Відтак, відповідач доводить, що заявлений позов підписано неналежною особою.
Тому, на його думку, є підстави для залишення заявленого позову без розгляду в порядку ст.226 ГПК України, оскільки він поданий боржником, який у ліквідаційній процедурі не має належної процесуальної дієздатності (будь-які передбачені законом позови подає ліквідатор), а сам позов підписаний адвокатом, договір про надання правової допомоги з якою є нікчемним.
Незважаючи на той факт, що договір оренди комунального майна міської територіальної громади від 12.07.2018 № 1996, відповідно до якого ТОВ «Керуюча компанія «Таврійський» передано в оренду об'єкти нерухомого майна по вул. Карбишева, 19 визнано недійсним за рішеннями судів по справі №923/223/19, Відповідач вважає, що підстави для стягнення будь-яких збитків у формі упущеної вигоди є відсутніми, що випливає з наступного.
Так, у постанові від 21.11.2018 по справі №672/778/16-ц Верховний Суд встановлено, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Хоча договір оренди щодо спірного майна, укладений Відповідачем, і визнаний недійсним за рішеннями судів по справі №923/223/19, позивач не довів наявність усіх вищезазначених обставин у сукупності, у зв'язку із чим у діях управління комунальної власності відсутній юридичний склад правопорушення та відсутні підстави відшкодовувати будь-які збитки.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №923/223/19 суд зазначив наступні встановлені фактичні обставини, які слід враховувати під час розгляду даної справи, а саме: «Як встановлено судами, власності на "автостоянку", яка знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, станом до 19.11.2018 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за Херсонською міською радою, а з цієї дати здійснена державна реєстрація права господарського відання за КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради та при цьому власником майна вказано Херсонську міську раду».
Таким чином, відповідач звертає увагу суду, що судами встановлено, що право господарського відання позивача на спірне нерухоме майно зареєстровано лише 19.11.2018, тоді як визнаний недійсним договір оренди укладений 12.07.2018 і станом на момент його укладення право господарського відання позивача ще не було зареєстровано.
Водночас, у редакції станом на 12.07.2018, частина перша статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачала обов'язкову державну реєстрацію право господарського відання на нерухоме майно як похідне право власності.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 06.09.2019 у справі №910/7364/18, оскільки чинне законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, то відповідно балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов'язання орендаря повернути орендоване майно та повідомляти відповідача про відсутність наміру продовжити договір.
Із наведеного, відповідач прийшов до висновку, що відсутність державної реєстрації права господарського відання за позивачем станом на 12.07.2018 надавало відповідачу право законодавчо обґрунтовано стверджувати та вважати відсутніми будь-які інші речові права на спірне нерухоме майно, оскільки на той час вони не були належним чином зареєстровані за позивачем.
По-друге, навіть якщо проаналізувати документи, на підставі яких позивач вважає, що він набув право господарського відання на спірне майно, то для відповідача не було очевидним, що він передав у оренду саме те майно, яке колись передавалось на баланс КП «Таврійський».
Зокрема, у акті прийому-передачі від 29.03.2007, підписаному між ТОВ «Наш Дім» та КП «Таврійський», не конкретизовано, яке саме майно передано на баланс КП «Таврійський».
В інвентаризаційному описі, який нібито є додатком до акту від 29.03.2007, але який чомусь датується 01.04.2007, зазначено наступний об'єкт, адресою якого є: м. Херсон, вул, Карбишева, 19:
- інв, №2630, База по вул. Карбишева, 19 (асфальтове мощення -5753 кв.м), загальна площа - 3978.,2 кв.м.
Водночас, згідно свідоцтва від 26.04.2010 серії САС №266422 про право власності на будівлі та споруди у м. Херсоні по вул. Карбишева, 19, загальна площа об'єкту нерухомого майна (якщо підсумувати площу складових, вказаних у описі об'єкта) складає 3554,8 кв.м, що є менше від площі, вказаної в інвентаризаційному описі.
Відтак, у Херсонської міської ради та у її виконавчих органів не було жодного протиправного умислу втручатись у господарську діяльність КП «Таврійський» шляхом позбавлення його будь-якого речового права, оскільки для управління комунальної власності Херсонської міської ради було очевидним, що право власності на спірне майно належить саме територіальній громаді, а право господарського відання позивача не було зареєстроване на момент укладення договору оренди від 12.07.2018.
Відповідач звернув увагу, що КП «Таврійський» могло бути орендодавцем спірного нерухомого майна не більше, ніж у обсязі 200 кв.м у відповідності до ст.ст.1, 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», тоді як загальна площа спірного нерухомого майна згідно свідоцтва про право власності складає 3554,8 кв.м.
При цьому, у позовній заяві відсутні дані стосовно того, чи не здавало або чи не здає КП «Таврійський» будь-якого іншого нерухомого майна в межах встановленого Законом ліміту.
Тому, на думку відповідача, зазначене вказує на той факт, що позивач в силу закону не міг здавати в оренду вище вказане майно у повному обсязі та не міг отримати доходу, який він намагається стягнути у вигляді упущеної вигоди.
Також відповідач звертає увагу, що позивач не надав до позову жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про фактичне використання позивачем спірного майна у своїй господарській діяльності.
На думку відповідача, позивач не довів, що у нього були реальні, а не абстрактні перспективи на отримання доходу від оренди спірного майна, а так само не довів того, що лише протиправна дія або бездіяльність відповідача стала єдиною перешкодою у передачі майна у оренду чи отримання доходу від нього іншим шляхом.
Відповідач також звертає увагу, що дії Херсонської міської ради, як особи, що уповноважена розпоряджатись комунальним майном, були послідовними та відкритими щодо оренди спірного майна за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, а умови оренди комунального майна - визначені за рішеннями Херсонської міської ради, які є у відкритому доступі.
Зокрема, за рішенням Херсонської міської ради від 28.12.2011 №499 затверджено Положення про розрахунок і порядок використання плати за оренду об'єктів комунальної власності міської територіальної громади.
Виходячи із встановленого порядку оренди комунального майна, що належить територіальній громаді міста Херсона, у разі коли орендодавцем майна є комунальні підприємства, установи, заклади тощо, яким надано відповідне право:
- 70% орендної плати на депозитний рахунок управління комунальної власності Херсонської міської ради для спрямування до міського бюджету;
- 30% залишається в розпорядження підприємства, організації, установи тощо, на балансі яких перебуває це майно.
Таким чином, навіть якби комунальне підприємство виступало орендодавцем, у Позивача могло б лишатись у розпорядженні не більше 30% від орендної плати, а враховуючи той факт, що орендована площа не може перевищувати 200 кв.м. - орендна плата для Позивача не могла перевищувати 30% вартості оренди за 200 кв.м.
Відповідач звернув увагу суду на те, що фактичні дії ліквідатора свідчать про те, що ще у січні 2019 року він дійшов висновку про остаточне формування ліквідаційної маси та про можливість початку процедури її продажу.
Натомість, якщо ліквідатор усвідомлював у 2019 році, що він зібрав не всю ліквідаційну масу, а почав продавати її частинами (що суперечить закону), це свідчить, що він умисно затягує ліквідаційну процедуру, нарощуючи борги банкрута шляхом користування послугами адвоката та одночасно нараховуючи щомісячну винагороду за свої послуги замість того, щоб паралельно вчиняти дії щодо формування ліквідаційної маси ще у 2019 році.
Тобто, на думку відповідача, нові позови із заявленням вимог про будь-що та які є явно необґрунтованими - це зловживання правом, яке спрямоване не на ефективне ведення ліквідаційної процедури, а на особисту наживу.
Окремо відповідач звертає увагу на судові витрати, заявлені позивачем, а саме витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12 000,00 грн, які він вважає завищеними, не доведеними та недоцільними з огляду на наступне.
З огляду на те Ляшко О.В. є ліквідатором банкрута КП "Таврійський" та враховуючи, що безпосереднім обов'язком та оплачуваною роботою ліквідатора КП «Таврійський» Ляшка О.В. є звернення до суду з метою захисту прав банкрута та повернення його майна, таким чином, на думку відповідача, залишається не зрозумілим передоручення вказаних обов'язків іншому представнику, через які буде понесено додаткові судові витрати, яких можна було б уникнути, якби ліквідатор сумлінно виконував свої обов'язки.
Відповідач зазначає, що відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України, Ляшко Олександр Віталійович починаючи з 12.06.2002 має повноваження адвоката, отже володіючи достатньою компетентністю, він міг самостійно звернутись з даним позовом, виконавши свою безпосередню роботу, без залучення інших представників. З огляду на зазначене судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн є неаргументованими та недоцільними.
Додані до позовної заяви матеріали не містять жодних доказів на підтвердження обсягу наданих послуг та виконаних робіт, підтвердження їх дійсної вартості в порушення вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Позивачем не надано ані договору, ані банківської квитанції, ані інших документів (прайс-лист вартості послуг правової допомоги, акт здачі-прийняття наданих послуг, розрахунок погодинної вартості правової допомоги за певний вид такої допомоги або ж інші документи).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено , що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Виклад позиції тертої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Херсонської міської ради.
Херсонська міська рада не визнає позовні вимоги, із огляду на наступне.
Третя особа звертає увагу суду на відсутність складу цивільного делікту, що в призмі положень цивільного і господарського законодавства нівелює можливість стягнення грошових коштів, як збитків, з Управління комунальної власності Херсонської міської ради.
Згідно п. 2 Постанови пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Херсонська міська рада вважає, що правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 21.03.2019 по справі №904/2292/18,слід розглянути в призмі преюдиційних фактів установлених судами у справі №923/223/19 за результатами розгляду якої був скасований відповідний договір оренди комунального майна міської територіальної громади №1996 від 12.07.2018.
Третя особа зауважує, що, обґрунтовуючи позовні вимоги, у справі №923/223/19, позивач посилався на ч. 1 ст. 215 ЦК України, у відповідності до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі №923/223/19 дійшли до висновку, що передача в оренду відповідного майна відповідачем - Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, без відома позивача та без погодження з ним беззаперечно порушує права КП «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради щодо володіння, користування і розпорядження цим майном, закріпленим за ним власником Херсонською міською радою на праві господарського відання.
Третя особа стверджує, що скасовуючи договір оренди комунального майна міської територіальної громади №1996 від 12.07.2018 суди виходили виключно з процедурної складової погодження даного договору, тобто з відсутності дозволу розпорядника майна на укладення договору оренди нерухомого майна, яким володіє та користується боржник.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», орендодавцями є підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Третя особа зазначає, що предметом договору оренди комунального майна міської територіальної громади №1996 від 12.07.2018 є будівлі і споруди розташовані по вул. Карбишева, 19, що у м. Херсоні, а саме: Будівля тіл. «О» - 4,6 кв. м; Будівля літ. «Т» - 4,14 кв. м; Навіс літ. «Ч» - 235,2 кв. м; Навіс літ. «Ш» - 91,8 кв. м; Навіс літ. «Щ» - 144 кв. м; Навіс літ. «Ю» - 16,2 кв. м., що підтверджено даними в звіті про незалежну оцінку - будівель, споруд та автостоянки, які знаходяться у власності КП «Таврійський» та розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19 .
За таких обставин третя особа вважає, що за нормальних обставин (укладання договору оренди з дотриманням законодавчої процедури) позивач не міг би виступати вигодоодержувачем за договором, тобто бути орендодавцем, оскільки загальна площа орендованого майна перевищує 200 м.
Водночас згідно Положення про управління комунальної власності Херсонської міської ради, затвердженого рішенням Херсонської міської ради від 28.11.2014 № 1589, управління комунальної власності Херсонської міської ради є виконавчим органом міської ради; від імені територіальної громади здійснює повноваження орендодавця щодо об'єктів, що належать до комунальної власності міської територіальної громади; має право укладати в установленому порядку договори (пункти 1.1, 3.1, 4.5.).
Херсонська міська рада приходить до висновку, що у даних правовідносинах орендодавцем може виступати виключно Відповідач, що спростовує факт наявності збитків у вигляді упущеної вигоди, а отже відсутності зв'язку між протиправною поведінкою Відповідача і умовними збитками позивача.
На думку третьої особи, матеріалами справи не підтверджується, що позивач, внаслідок укладання Відповідачем договору оренди комунального майна міської територіальної громади №1996 від 12.07.2018, зазнав реальних трат у зв'язку з недоодержаним доходом. Всі пояснення позивача викладені в заявах по суті у даній справі є виключно припущенням та абстрактним уявленням про можливий дохід Комунального підприємства.
Більше того, на думку третьої особи, позивач взагалі не мав права на укладання тотожного договору оренди, тому, який укладав Відповідач, оскільки позивач позбавлений права виступати орендодавцем стосовно сукупного майна яке було предметом скасованого договору оренди.
Херсонська міська рада пояснює, що, безперечно, позивач мав право здавати в оренду окремі будівлі та споруди з вищенаведеного договору оренди, проте факт, зміст і розмір збитків деліктного відшкодування, останній ототожнює з майном яке безпосередньо виступало предметом договору оренди комунального майна міської територіальної громади №1996 від 12.07.2018 в сукупності. Водночас позивач не доводить належними і допустимими доказами упущену вигоду стосовно потенційного доходу від майна, яке в призмі ст. 5 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» могло бути передано в оренду безпосередньо підприємством.
На правову можливість укладання відповідних договорів оренди комунального майна та/або інших правочинів пов'язаних із наданням території для зберігання автомобілів Позивач надає низку документів, які були складені до визнання його банкрутом, а саме: договір оренди комунального майна; заяви про надання дозволу на здійснення автостоянки; договори про обладнання стояночного місяця; первинну документацію; та ін.
Третя особа зауважує, що саме існування вищезазначених правочинів не констатує факту законності їх укладання.
На думку Херсонської міської ради, дані договори, угоди, розрахунки, тощо підтверджують лише абстрактну можливість отримання вигоди, проте ніяк не доводять реальності недоодержання доходу.
Позивач не надав суду попередні договори, протоколи про наміри, або вже укладені та не реалізовані правочини внаслідок протиправного укладання Відповідачем договору оренди комунального майна міської територіальної громади №1996 від 12.07.2018.
Щодо відшкодування витрат позивача на послуги професійної правничої допомоги Херсонська міська рада Херсонської області вважає, що задоволення вимоги Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі про банкрутство стане грубим порушенням принципу рівності сторін господарського процесу.
Мотивувальна частина рішення та висновки суду
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто упущеною вигодою є ті витрати, яких фактично зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто доходи, які особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у випадку відсутності порушення цивільного права чи протиправного посягання.
Відповідно до частини 2 статі 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержанний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам., вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний доход (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність створює склад цивільного порушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків утворюють елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони. Суб'єкт - боржник, об'єктивна сторона - правовідношення по зобов'язанням, об'єкт - правопорушення, суб'єктивна сторона - вина. Відсутність хоча б одного елементу звільняє боржника від відповідальності за невиконання взятих зобов'язань.
Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).
Відповідно до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушені ним взятих на себе зобов'язань.
Неодержаними доходами (упущена вигода) є така втрата кредитором очікуваного збільшення (приросту) у майні, які ґрунтуються на точних даних, безспірно підтверджуються можливістю одержання ним грошових сум або інших цінностей, як би зобов'язання було виконано боржником. Тобто, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право було порушено (упущена вигода).
Під час визначення неодержаних доходів враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійсненні з цією метою приготовування.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.03.2019 по справі №904/2292/18.
Згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №923/700/17 від 13.12.2018, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12.
При розгляді справи судом здійснено системний аналіз встановлених фактів, норм чинного законодавства та судової практики і суд дійшов до наступних висновків.
Судом досліджувалось наявність складових цивільного правопорушення, визначених законом, наявність яких є підставою для настання відповідальності у формі відшкодування збитків.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що КП «Таврійський» звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом про визнання недійсним договору оренди від 12.07.2018 року № 1996.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 у справі № 923/223/19 рішення Господарського суду Херсонської області від 11.06.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір оренди комунального майна міської територіальної громади від 12.07.2018 № 1996, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та ТОВ «Керуюча компанія «Таврійський».
Також судом встановлено, що КП «Таврійський» звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом про визнання недійсним договору оренди від 12.07.2018 № 1987 від 16.04.2018.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 01.08.2019 у справі № 923/220/19, яке залишено в силі апеляційною та касаційною інстанціями позовні вимоги задоволені, визнано недійсним договору оренди від 12.07.2018 № 1987 від 16.04.2018.
У справах № 923/220/19 та № 923/223/19 судами було встановлено, що спірне нерухоме майно внесено до статутного фонду КП «Таврійський» і з 04.09.2007 було закріплене за ним на праві господарського відання.
Також судами у згаданих рішеннях було встановлено, що договір оренди від 12.07.2018 № 1996 та договір оренди від 12.07.2018 № 1987 від 16.04.2018, які були укладені Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради є недійсним.
Ці факти, які встановлені в постановах Верховного Суду у справах № 923/220/19 та № 923/223/19, суд вважає доведеними для даної справи про стягнення збитків з Управління комунальної власності Херсонської міської ради.
Із огляду на вищевказані факти суд прийшов до висновку, що факт неправомірності дій Управління комунальної власності доведений судовими актами, прийнятими судами у справі № 923/223/19 та у справі №923/220/19.
Суд погоджується з доводами позивача, що підтвердженням протиправної поведінки Управління комунальної власності є факт укладення договору оренди орендованого майна з порушенням ст. 5, 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Також суд погоджується їх доводами позивача, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою полягає у тому, що вилучення Управлінням комунальної власності майна з господарського відання позивача призвело до неможливості використання КП «Таврійський» у своїй діяльності майна, внесеного Херсонською міською радою до його статутного капіталу та, як наслідок, нанесення збитків у вигляді неотриманих доходів.
Позивач доводив, що наявність шкоди - збитки (упущена вигода), які КП «Таврійський» міг одержати за умови додержання Управлінням комунальної власності правил здійснення господарської діяльності.
Визначаючи розмір неотриманого доходу, позивач доводив, виходив з реального розміру доходів, отриманих Управлінням комунальної власності від здачі зазначеного майна в оренду, оскільки позивач міг самостійно передати майно в оренду та отримувати орендну плату на свого користь.
Для розрахунку збитків позивач взяв за основу розмір щомісячної орендної плати, погодженої сторонами за договором від 12.07.2018 № 1996 у розмірі 16 436,50 грн та розрахував за період з період 12.07.2018 по 20 днів листопада 2019.
Із огляду на матеріали справи суд прийшов до висновку, що позивач не надав доказів, що він зазнав реальних трат у зв'язку з недоодержаним доходом через укладання відповідачем договору оренди комунального майна міської територіальної громади №1996 від 12.07.2018. Тобто, позивач не надав докази, що він в липні 2018 року мав реальні наміри або вчинив дії, спрямовані на укладення з третьою особою договору оренди того ж майна, що складає предмет договору № 1996 від 12.07.2018 та щомісячною орендною платою у сумі 16 436,50 грн (попередні договори, протоколи про наміри, або вже укладені та не реалізовані правочини внаслідок протиправного укладання відповідачем договору оренди комунального майна міської територіальної громади №1996 від 12.07.2018.)
Таким чином, пояснення позивача викладені в заявах по суті у даній справі є виключно припущенням та абстрактним уявленням про можливий дохід підприємства.
Із огляду на вказані факти суд дійшов до висновку, що позивач не довів належними і допустимими доказами розмір упущеної вигоди у вигляді потенційного доходу від майна, яке передавалось відповідачем в оренду договору № 1996 від 12.07.2018.
Суд дійшов до висновку, що надані позивачем договори оренди комунального майна; заяви про надання дозволу на здійснення автостоянки; договори про обладнання місяця для стоянки автомобіля, первинну документацію, які були складені до визнання його банкрутом, не доводять заявлені вимоги ні в частині розміру заявлених збитків, ні в намірах передати майно комунальної власності в оренду місць для стоянки автомобілей з липня 2018 по грудень 2019 р.
При таких обставинах суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували можливість реального та неминучого одержання позивачем доходів, у разі як би відповідач не укладав з третіми особами договору оренди № 1996 від 12.07.2018, а також доказів того, що останній вжив будь-яких заходів для одержання цих доходів.
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати суд покладає на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення оформлено і підписано 10.08.2020
Суддя Л.М. Немченко