79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.08.2020 справа № 914/1348/20
За позовом: Приватного підприємства “СМК-Полісся”, м. Овруч Овруцького району Житомирської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут”, м. Городок Городоцького району Львівської області
про стягнення 159 779, 36 грн заборгованості
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Чорної І.Б.
Представники сторін: не з'явилися
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1348/20 за позовом Приватного підприємства “СМК-Полісся” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут” про стягнення 159 779, 36 грн заборгованості.
Ухвалою суду від 10.06.2020 позовну заяву Приватного підприємства “СМК-Полісся” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут” про стягнення 159 779, 36 грн заборгованості було залишено без руху та надано позивачу строк, до 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, але не пізніше останнього дня карантину для усунення недоліків, а саме, надання суду оригіналів поштової квитанції та опису вкладення до цінного листа про таке поштове відправлення.
26 червня 2020 року до господарського суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої ним долучено оригінал опису вкладення до листа, фіскальний чек ПН 215600426655 та оригінал поштової накладної № 1110102446627, які підтверджують направлення позивачем позовної заяви та долучених до неї документів на адресу відповідача.
Ухвалою суду від 30.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 27.07.2020.
В судове засідання, яке відбулося 27.07.2020 представник відповідача не з'явився, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 05.08.2020, про що останнього було повідомлено в порядку ст. 120, 121 ГПК України.
В судове засідання, 05.08.2020, позивач не забезпечив явки уповноваженого представника, проте директором ПП «СМК - Полісся» на електронну адресу суду було надіслано заяву, в якій він просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.
Представник відповідача в судове засідання 05.08.2020 не з'явився, 16.07.2020 через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, суд вбачає наявність підстав для розгляду справи по суті та прийняття рішення, при цьому, згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача.
Приватне підприємство “СМК-Полісся” (надалі позивач, постачальник) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут” (надалі відповідач) про стягнення 159 779, 36 грн заборгованості.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що 23.10.2019 між ПП «СМК-Полісся» та ТзОВ «Яблуневий дар» було укладено договір поставки за № 90/РТ/2019. Згідно з п. 1.1. договору, позивач зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - щепу паливну.
На виконання умов договору позивачем було виконано поставку товару, однак поставлений позивачем товар залишився неоплачений відповідачем.
В ході перемовин, щодо позасудового врегулювання спору було укладено тристоронній договір переведення боргу від 18 листопада 2019 року № 48/М/2019 між ТзОВ “Яблуневий дар» (первинний боржник), ПП «СМК-Полісся» (кредитор) та ТзОВ «Т.Б. Фрут» (новий боржник). Відповідно до п. 1.1. договору, даний договір регулює відносини, щодо заміни зобов'язаної сторони за договором від 23.10.2019 № 90/РТ/2019.
Відповідно до п. 1.2. договору № 48/М/2019, первісний боржник переводить на нового боржника грошове зобов'язання у розмірі 502 310,46 грн, що виникло на підставі основного договору, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.
Згідно п. 3.1. договору № 48/М/2019 новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника на користь кредитора, щодо сплати грошових коштів в розмірі 502 310,46 грн, яке виникло на підставі основного договору, у строки, вказані у вимогах кредитора.
Відповідно до вимоги було визначено граничні строки для погашення боргу, тобто до 31.12.2019.
Відповідач - ТОВ «Т.Б. Фрут» частково виконав умови договору № 48/М/2019 та сплатив кошти у загальному розмірі - 359 000,00 грн. Вказана сума коштів була сплачена в період з 20 листопада по 13 грудня 2019 року та зарахована як погашення боргових зобов'язань. Однак до теперішнього часу 143 310,46 грн боргових зобов'язань залишаються не сплаченими.
20.12.2019 та 13.01.2020 позивачем на адресу боржника засобами електронного зв'язку були надіслані претензії щодо сплати заборгованості, але відповідач залишив їх без відповіді та задоволення.
21.04.2020 Господарським судом Львівської області було видано судовий наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б. ФРУТ» на користь Приватного підприємства «СМК-ПОЛІССЯ» 143 310, 46 грн боргу за договором переведення боргу № 48/М/2019 від 18.11.2019 та 210,20 грн судового збору. Однак, вищезазначений судовий наказ ухвалою суду від 06.05.2020 за заявою відповідача було скасовано.
Таким чином, у відповідача існує заборгованість перед позивачем в розмірі 143 310, 46 грн. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом. Крім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 12 522, 00 грн. пені, та на підставі ст. 625 ЦК України 1 797, 25 грн. 3% річних і 2 149, 65 грн інфляційних втрат.
Позиція відповідача.
Заперечуючи позовні вимоги відповідач посилається на те, що у нього наявний оригінал договору переведення боргу від 18.11.2019 № 48/М/2019, відповідно до якого новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника на користь кредитора щодо сплати грошових коштів в розмірі 501 062,14 грн. Крім цього, згідно з актом звірки взаємних розрахунків, підписаним між ТзОВ «Яблуневий дар» та ПП «СМК-Полісся», заборгованість ТзОВ «Яблуневий дар» перед заявником станом на 18.11.2019 року, тобто на дату підписання договору переведення боргу № 48/М/2019, становить саме 501 062,14 грн., а не 502 310,46 грн, як стверджує позивач.
Таким чином, зважаючи на викладене вище, а також враховуючи проведену часткову оплату, здійснену відповідачем по даному договору на загальну суму 359 000,00 грн., неоплачена відповідачем за договором сума складає не 143 310, 46 грн, а 142 062,14 грн.
Крім цього, у п. 3.1. договору № 48/М/2019 сторони домовились, що новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника на користь кредитора щодо сплати грошових коштів в розмірі 501 062,14 грн., яке виникло на підставі основного договору у строки, вказані у вимогах кредитора.
Проте, позивачем не долучено до позовної заяви жодних доказів надіслання чи отримання відповідачем вказаної вимоги. Відтак, строк оплати за договором № 48/М/2019 ще не настав і звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості є передчасним.
Крім того, зважаючи на те, що відповідачем не було порушено строку виконання зобов'язання за договором № 48/М/2019, то стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним.
В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, останній вважає, що такого виду забезпечення виконання грошового зобов'язання, як сплата неустойки у вигляді пені за час прострочення грошового зобов'язання, а тим більше її розмір сторонами у договорі № 48/М/2019 не встановлено, а відтак в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково виходячи з таких мотивів.
Згідно з ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом, 23.10.2019 між ПП «СМК-Полісся» та ТзОВ «Яблуневий дар» було укладено договір поставки за № 90/РТ/2019. Згідно з п. 1.1. цього договору, позивач зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - щепу паливну. На виконання умов договору позивачем було виконано поставку товару, однак покупець поставлений позивачем товар залишив не оплаченим.
В ході перемовин, щодо позасудового врегулювання спору було укладено тристоронній договір переведення боргу від 18 листопада 2019 року № 48/М/2019 між ТзОВ “Яблуневий дар» (первинний боржник), ПП «СМК-Полісся» (кредитор) та ТзОВ «Т.Б. Фрут» (новий боржник). Відповідно до п. 1.1. договору, даний договір регулює відносини, щодо зміни зобов'язаної сторони за договором від 23.10.2019 № 90/РТ/2019.
Статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Згідно ст. 521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, де встановлено що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 2.2. договору поставки № 90/РТ/2019, покупець здійснює оплату за товар на підставі виставленого рахунку на умовах відстрочки платежу на термін не більше 14 календарних днів з моменту поставки товару. Покупець має право затримати оплату за поставлений товар щодо якого постачальником не надано оригіналів належним чином оформлених видаткових накладних та рахунків- фактур до моменту їх отримання.
Пунктом 3.1. договору про переведення боргу № 48/М/2019 передбачено, що новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання первісного боржника на користь кредитора, щодо сплати грошових коштів, яке виникло на підставі осново договору, у строки, вказані у вимогах кредитора.
До матеріалів справи позивачем долучено претензії від 20.12.2019 вих. № 31 та від 13.01.2020 вих. № 3 щодо сплати відповідачем заборгованості. У зв'язку з тим, що позивачем не надано суду доказів відправлення та отримання відповідачем зазначених претензій, останній вважає, що строк виконання зобов'язань ще не наступив. Із зазначеними доводами відповідача суд не погоджується, оскільки частина боргу в розмірі 359 000, 00 грн була відповідачем сплачена самостійно та добровільно, що ним не заперечується.
Крім того, з примірника договору про переведення боргу від 18.11.2019 № 48/М/2019, що наданий відповідачем вбачається, що останній бере на себе обов'язок виконати зобов'язання первісного боржника на користь кредитора щодо сплати грошових коштів в розмірі 501 062, 14 грн, а не в розмірі 502 310, 46 грн, як це зазначено позивачем. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 18.11.2019 саме в розмірі 501 062, 14 грн підтверджується ще й актом звірки взаєморозрахунків, підписаним уповноваженими представниками сторін.
Таким чином, зважаючи на викладене, а також враховуючи проведену відповідачем часткову оплату в розмірі 359 000, 00 грн, неоплаченою залишається заборгованість в розмірі 142 062, 14 грн, а не в розмірі 143 310, 46 грн, яку просить стягнути позивач з відповідача на свою користь.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 142 062, 14 грн.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, правовими наслідками порушення зобов'язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Приписами статтей 546 та 547 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою, Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Згідно частин 1, 3 статті 549 ЦК України та частини 1 статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. (абз. 3 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»)
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Зважаючи на те, що такого виду забезпечення виконання грошового зобов'язання, як сплата неустойки у вигляді пені, а тим більше її розмір сторонами в договорі № 48/М/2019 не передбачено, відтак в цій частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.
Відповідно до 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2 149, 65 грн та 3% річних в розмірі 1 797, 25 грн. У зв'язку з невірно визначеною позивачем сумою основного боргу, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивачем також здійснено не вірно. Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 2 136, 86 грн. та 3% річних в розмірі 1 786, 48 грн.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 247-252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б.Фрут» (81500, м. Городок Городоцького району Львівської області, вул. Артищівська, 9, корпус 1, код ЄДРПОУ 41179849) на користь Приватного підприємства «СМК-Полісся» (11100, м. Овруч Овруцького району Житомирської області, вул. І. Богуна, 45, код ЄДРПОУ 40851165) суму в розмірі 148 176, 05 грн, з яких:
- 142 062, 14 грн - заборгованості;
- 2 136, 86 грн - інфляційних втрат;
- 1 786, 48 грн - 3% річних;
- 2 190, 57 грн - судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення підписано 10 серпня 2020 року.
Суддя П.Т. Манюк