ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.08.2020Справа № 910/4386/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
За позовом Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" (41601, Сумська область, м.Конотоп, вул.Рябошапка, 25, код ЄДРПОУ 12602750)
до Державного агентства резерву України (01601, м.Київ, вул.Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392)
про стягнення 22 931,60 грн
Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 22 931,60 грн заборгованості за надані послуги відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по договору № 10/1/211-06 від 10.02.2006 за 2019 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором по оплаті послуг зі зберігання за І та ІІ півріччя 2019 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у заявленому розмірі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.04.2020 відкрив провадження у справі № 910/4386/20, розгляд справи вирішив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), надав учасникам справи строк для реалізації процесуальних прав.
Згідно повідомлень про вручення поштових відправлень, позивач отримав ухвалу суду - 09.04.2020, відповідач 07.04.2020.
Відповідач відзиву на позов не надав, будь-яких клопотань про неможливість реалізації процесуальних прав у порядку письмового позовного провадження до суду не надходило.
Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом враховано, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30.03.2020", яким доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами та доповненнями карантин установлено на всій території України до 31.08.2020 р.
17.07.2020 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України викладено у новій редакції, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Суд зазначає, що визначений 20-денний строк для вчинення учасниками процесуальних дій щодо продовження процесуальних строків у зв'язку із карантином, є таким, що сплинув 07.08.2020.
Жодних пояснень, клопотань від позивача та відповідача, у т.ч. щодо неможливості реалізації процесуальних прав через запровадження карантину, продовження процесуальних строків, до суду не надходило.
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності клопотань учасників справи про продовження процесуальних строків, суд вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
10.02.2006 між позивачем - Державним підприємством "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" (Зберігач) та відповідачем - Державним комітетом з державного матеріального резерву (Комітет) був укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №10/1/211-06, за яким зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках/, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача. Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою ) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1 (п. 1.1, 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1-2.2 договору, зберігач зобов'язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; закладати на відповідальне зберігання цінності, передбачені номенклатурою. Цінності, що закладаються на зберігання повинні відповідати стандартам та технічним умовам.
За умовами пунктів 2.3-2.6 договору, зберігач зобов'язаний надсилати комітетові акти форми №1 протягом п'яти робочих днів з моменту здійснення операцій; відшкодовувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження з використанням продукції відповідного асортименту і належної якості у 5-денний термін після виявлення втрати,нестачі або пошкодження; проводити відпуск цінностей тільки за нарядами комітету впродовж 30 днів з дати оформлення наряду; проводити освіження та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням комітетові акту форми №1 протягом 3 робочих днів після здійснення операцій.
Відповідно до п. 2.7 договору, зберігач зобов'язаний щороку подавати комітетові: станом на 1 січня - звіт форми №12 до 20 січня наступного за звітним року; станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом до 10 серпня кожного року.
Відповідно до п. 2.8. договору, зберігач щороку разом з річним звітом форми №12 зобов'язаний подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.
В свою чергу комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово - відпускними цінами, що діють на час закладення на основі попередньо укладеного договору закладення цінностей мобілізаційного резерву; контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан (пп.3.1-3.3 договору).
Пунктами 4.1-4.4 договору визначено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України; відшкодування витрат ( з урахуванням податку на додану вартість ) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами ( узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі коли комітет визнає за можливе відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року; оплата робіт із закладення цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження комітетом акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення цінностей мобілізаційного резерву; витрати по переміщенню матеріальних цінностей та оплата залізничного тарифу узгоджується окремим договором.
Пунктом 6 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за цим договором комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема із Законом України " Про державний матеріальний резерв", іншими актами законодавства.
Відповідно до п. 7.3. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей ( до повного виконання нарядів комітету на відпуск матеріальних цінностей).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором № 10/1/211-06 від 10.02.2006 зобов'язання по оплаті послуг зі зберігання за І та ІІ півріччя 2019 року, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 14119,56 грн.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір 10/1/211-06 від 10.02.2006 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
У ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" вказано, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціями витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532 (далі - Порядок № 532).
Пунктами 2, 3, 4, 5 Порядку № 532 передбачено, що сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей. Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології матеріальні цінності державного резерву можуть зберігатися: 1) у складських приміщеннях закритого та закритого опалюваного типу; 2) на відкритих огороджених майданчиках; 3) у холодильних камерах; 4) у резервуарах для зберігання нафтопродуктів; 5) у підземних газових сховищах; 6) у зерносховищах. Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Згідно з п. 7 Порядку, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до ч. 1, ст. 943 ЦК України зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.
Відповідно до ч. 1, ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Відповідно до ч. 1, ст. 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріалами справи встановлено. що відповідно до погодженого кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей (мобілізаційного) резерву у складському приміщення на 2019 рік, сторони узгодили річний розмір витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в сумі 22 931,60 грн.
20.08.2019 та 14.01.2020 позивач на виконання умов договору засобами поштового зв'язку надіслав відповідачу акт виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного резерву) та пояснювальну записку за І півріччя та ІІ півріччя 2019 року відповідно. Вказаними листами позивач також просить відповідача направити на адресу позивача протягом 20 календарних днів один примірник підписаного акту. У випадку не підписання акту не надання вмотивованої відповіді роботи будуть вважатись прийнятими. Додатками до листів визначено: акт виконаних робіт ( 2 прим.); звіт; пояснювальна до звіту; розрахунок фонду оплати праці; бухгалтерська довідка; витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель ( за звітний період).
У матеріалах справи також міститься розрахунок фактичного фонду оплати праці комірника складу мобілізаційного резерву ДП "Авіакон" за І та ІІ півріччя 2019року та розрахунок фактичного фонду оплати праці сторожів для цілодобової охорони складу мобілізаційного резерву за І та ІІ півріччя 2019 року.
Також позивачем до матеріалів позову додано бухгалтерську довідку, яка містить печатку ДП "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" та підпис головного бухгалтера, відповідно до якої залишкова вартість будівлі ( інвентарний №1032) станом на 01.01.2019 складає 297656,76 грн., у тому числі під матеріальними цінностями мобілізаційного резерву - 119864,23 грн. ( розраховано пропорційно зайнятої площі під матеріальними цінностями мобілізаційного резерву).
Проаналізувавши вказані первинні документи, за відсутності вмотивованої відмови/заперечень відповідача щодо підписанні актів на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по договору №10/1/211-06 від 10.02.2016 за І півріччя 2019 року на суму 11 314,82 грн та ІІ півріччя 2019 року на суму 11616,78 грн. або зауважень щодо наданих послуг, суд дійшов висновку, що послуги за звітний період у заявленому розмірі по актах є такими, що прийняті відповідачем без зауважень, у зв'язку з чим у останнього виник обов'язок щодо їх оплати.
Доказів оплати відповідачем суми 225 931,60 грн загальної вартості отриманих послуг у 2019 році, у т.ч. у визначені строки , суду не надано.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав, всупереч ст. 74, 76 ГПК України будь-якими доказами підстав звільнення від обов'язку оплати не довів.
При цьому суд зауважує, що в розумінні ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
У позовній заяві позивач заявлено клопотання, що понесені витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій у розмірі 6000,00 грн будуть подані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 123, 129, 233, 236 - 240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2.Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" (41600, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Рябошапка, 25, код ЄДРПОУ 12602750) 22 931 (двадцять дві тисячі дев'ятсот тридцять одну) грн. 60 коп. основного боргу та 2102 (дві тисячі сто дві ) грн. 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Суддя О.М.Ярмак