ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.08.2020Справа № 910/2241/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Приватного підприємства "ВЄХ-4000" (02105, м. Київ, вул. Тампере, буд. 12, код ЄДРПОУ 41233628)
до Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг "Авангард" (03115, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 121 В, код ЄДРПОУ 00851519)
про стягнення 301 565,24 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Паньшин С.С.
Від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство "ВЄХ-4000" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг "Авангард" про стягнення 301 565,24 грн заборгованості за договором про надання охоронних послуг № 1/06/17-2 від 01.06.2017.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
12.03.2020 до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що виходячи із вартості надання охоронних послуг за фактичне знаходження на 5 постах із 9, зазначених в дислокації договору та невиконання умов договору в повному обсязі, загальна сума плати за червень 2017 року становить 21*24*5*30,5= 76 860 грн. Тобто, 61 488, 00 грн із 138 348, 00 грн щомісячної плати за договором не підтверджена фактичним цілодобовим перебуванням працівників охорони на постах замовника. На підставі викладеного, відповідачем було направлено претензію, відповідь на претензію позивачем не надавалась. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що вбачається недбальство працівників охорони, неналежне виконання умов договору, що понесли збитки замовнику у сумі 13 970, 00грн, про що позивачеві була направлена претензія та кати про визначення та відшкодування збитків, заподіяних Приватному акціонерному товариству "Агрохолдинг "Авангард" внаслідок неналежного виконання умов договору про надання охоронних послуг № 1/06/17-2 від 01.06.2017 року, відповідь на претензію позивачем не надавалась. Також, відповідач зазначає, що 04.08.2017 позивачу була відправлена відповідачем третя претензія, в якій останні зазначив, що виходячи із вартості надання охоронних послуг за фактичне знаходження на постах, зазначених в дислокації договору та невиконання умов договору у повному обсязі, загальна сума плати за липень 2017 становить 57 708,00 грн.
23.03.2020 до суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що за період охорони жодних зауважень з боку відповідача щодо недоліків та порушень в роботі охоронників, які безпосередньо здійснювали охорону об'єкту, на адресу Приватного підприємства "ВЄХ-4000" не надходило. Крім того, охоронники кожного із дев'ятьох постів, щодобово при зміні рапортували щодо стану охорони об'єкту по кожному посту охорони та письмово в таких рапортах зазначали, що за період чергування будь-яких подій, які б впливали на стан охорони об'єкту та зауважень з боку керівництва замовника не надходило. Також, у відповіді на відзив позивач зазначає, що акти, які надав відповідач лише на адресу суду до свого відзиву на позовну заяву є одностороннім, жодних із таких актів ніколи не надавався Приватному підприємству "ВЄХ-4000" для спільного фіксування відповідних обставин, такі акти були складеними односторонньо відповідачем уже після 22.07.2017 року, тобто після того як об'єкт охорони був переданий з під охорони замовнику (відповідачу) та договірне надання послуг було припинено, а тому такі акти не підтверджують обставин, викладених у відзиві щодо нібито неповного надання послуг позивачем на умовах спірного договору та нібито недостачі матеріальних цінностей, які ніколи на умовах спірного договору не передавались позивачеві під охорону.
07.04.2020 до суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому останній просить відмовити Приватному підприємству "ВЄХ-4000" в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
14.04.2020 до суду позивачем подано заява щодо заперечень відповідача на відповідь на відзив.
Для забезпечення належного захисту прав та інтересів позивача в даній справі, враховуючи предмет спору, складність справи, важливість результатів її розгляду, а також для забезпечення всебічного, повного, об'єктивного та правильного вирішення спору в суді та з метою забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом, дотримання засад верховенства права та змагальності судочинства, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 справу № 910/2241/20 ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.06.2020.
Представник відповідача участь свого представника у засідання суду 03.06.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
У підготовчому судовому засіданні 03.06.2020 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2020.
Представник відповідача участь свого представника у засідання суду 01.07.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 відкладено судове засідання на 05.08.2020.
Представник відповідача участь свого представника у засідання суду 05.08.2020 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Частиною 3 статті 197 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України".
Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів від 11 березня 2020 року у справі № 211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року по 31 липня 2020 року (в редакції на момент ухвалення рішення) на всій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів № 343 відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.
Постановою Кабінету Міністрів № 392 запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22 травня 2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня 2020 року перевезення пасажирів метрополітенами.
Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.
В той же час суд звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.
05.08.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.06.2017 між Приватним підприємством "ВЄХ-4000" (далі - позивач, охоронне агентство або охорона) та Приватним акціонерним товариством "Агрохолдинг "Авангард" (далі - відповідач, замовник) укладений договір №1/06/17-2 (далі-договір) про надання охоронних послуг, відповідно до умов якого охоронне агентство зобов'язується забезпечити недоторканість об'єкту охорони, що передається замовником під охорону згідно акту прийнятті об'єкту під охорону (додаток № 4 до договору), а замовник зобов'язується щомісячно сплачувати охоронному агенству встановлену цим договором плату. (п.2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору, об'єкт, який передається під охорону визначається в дислокації, що є додатком до договору та його невід'ємною частиною.
Згідно з п.2.3. сторони домовились, що охорона об'єкта здійснюється у дні і години, вказані у дислокації (додаток №1 до договору), згідно інструкції по охороні об'єкта замовника (додаток №2), та додаткових інструкцій з урахуванням особливостей об'єкта, якщо вони є та погоджені сторонами. Система охорони, регламент несення служби на постах об'єкту та дислокація постів спільно визначається охоронним агентом та замовником.
У пункті 5.5.1. договору сторони передбачили, що замовник у разі прострочення строків розрахунків, що встановлені цим договором, зобов'язаний сплатити виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Порядок взаєморозрахунків узгоджений сторонами у розділі 7 договору, зокрема, у п. 7.3. передбачено, що загальна сума щомісячної плати складає 138 348, 00 грн.
Згідно з п. 7.4. договору, оплата щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг протягом 10 календарних днів з моменту початку надання послуг з охорони, а в подальшому оплату щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним.
Відповідно до п. 7.5. договору охоронне агентство зобов'язане надати замовнику акти про надання охоронних послуг до 2 числа місяця, наступного за звітним. Замовник зобов'язаний протягом 5 робочих днів розглянути поданий акт та підписати його, або надати заперечення щодо викладеного в акті. У разі не підписання замовником акту протягом встановленого строку та відсутності заперечень щодо викладеного в акті, такі послуги вважаються наданими належним чином.
Строк дії договору передбачено з 01.06.2017 року і до 31.05.2018 року. (п. 10.1. договору).
На умовах договору , охоронні послуги надавались позивачем в період з 01.06.2017 року по 22.07.2017 включно, за загальну суму 233 604, 00 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт № 1 від 30.06.2017 та № 10 від 21.07.2017, копії яких долучено до матеріалів справи.
Акти здачі-прийняття робіт № 1 від 30.06.2017 та № 10 від 21.07.2017 направлялись відповідачу для підписання, що підтверджується витягом із журналу вихідної кореспонденції позивача.
Однак відповідач, порушивши договірні зобов'язання не повернув на адресу позивача підписані зі свого боку примірники актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та не провів розрахунків за фактично отримані послуги з охорони.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем його грошового зобов'язання по сплаті фактично отриманих послуг з охорони, у зв'язку з чим позивач вказує на існування у відповідача перед ним заборгованості у сумі 233 604, 00 грн.
Доказів сплати відповідачем позивачу 233 604, 00 грн оплати за договором відповідачем суду не надано, та викладеного позивачем в позовній заяві не спростовано.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
У відповідності до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 ЦК України).
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, визнає факт укладення між сторонами договору, а також частково визнає заборгованість, а саме за червень у сумі 76 860 грн та 57 708, 00 грн за липень, з підстав того, що позивач в червні-липні 2017 року забезпечив роботу лише половини всіх постів охорони. У зв'язку з чим відповідачем були складені «акти про порушення щодо умов договору №1/06/2017-2 від 01.06.2017», однак копії зазначених актів до відзиву відповідачем надані не були, а тому суд позбавлений можливості надати їм правому оцінку.
У зв'язку з наведеним, відповідач не здійснював оплати за договором в червні-липні 2017 року та не підписував акти приймання-передачі наданих охоронних послуг у відповідному періоді.
Отже, відповідачем всупереч приписів ст. 73, 74, 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів на підтвердження фактів неналежного виконання позивачем у період з червня по липень 2017 року взятих на себе зобов'язань за договором № 1/06/17-2 про надання охоронних послуг.
Суд також звертає увагу, що під час підписання сторонами акту прийняття об'єкту з під охорони відповідачем жодних зауважень щодо якості наданих позивачем послуг з охорони викладено не було.
З наведених мотивів, враховуючи, що заперечення на акти наданих послуг складені відповідачем, які надані з відзивом не були направлені позивачеві та матеріали справи не містять доказів про направлення їх позивачу раніше (розрахункового документу про направлення), суд вважає за не можливе розцінювати їх як належний доказ порушення умов договору.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок основного боргу за договором за період з червня по липень 2017 року в загальному розмірі 233 604, 00 грн, який складається з суми боргу за надані охоронні послуги за червень 2017 року в розмірі 138 348,00 грн та за липень 2017 року в розмірі 95 256, 00 грн, та встановлено, що він відповідає відносинам, що склались між сторонами та підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати наданих позивачем охоронних послуг за період з червня по липень 2017 року в сумі 233 604, 00 грн, доказів оплати наданих позивачем послуг відповідачем не надано, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині заявлених до стягнення 233 604, 00 грн основного боргу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь 18 144, 85 грн 3% річних за період з 11.08.2017 по 05.02.2020 та 49 816, 39 грн інфляційних втрат за період червень 2017 по грудень 2019 року.
У пункті 7.4. договору сторони погодили оплату щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг протягом 10 календарних днів з моменту початку надання послуг з охорони, а в подальшому оплату щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 5.5.1. договору сторони передбачили, що замовник у разі прострочення строків розрахунків, що встановлені цим договором, зобов'язаний сплатити виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем, за загальний період з 11.08.2017 по 05.02.2020 у сумі 18 144, 85 грн суд встановив, що він є арифметично вірним, розрахованими згідно вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 18 144, 85 грн- 3 % річних підлягає задоволенню.
Крім цього, судом був здійснений перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, за результатами якого суд погоджується із сумами нарахувань за період з червня 2017 року по грудень 2019 року в загальній сумі 49 816, 39 грн, а тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі розмірі 233 604, 00 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги Приватного підприємства "ВЄХ-4000" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг "Авангард" (03115, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 121 В, код ЄДРПОУ 00851519) на користь Приватного підприємства "ВЄХ-4000" (02105, м. Київ, вул. Тампере, буд. 12, код ЄДРПОУ 41233628) 233 604 (двісті тридцять три тисячі шістсот чотири) грн 00 коп. основної боргу, 18 144 (вісімнадцять тисяч сто сорок чотири) грн 85 коп. 3% річних, суму інфляційних втрат в розмірі 49 816 (сорок дев'ять тисяч вісімсот шістнадцять) грн 39 коп та судовий збір в розмірі 4 523 (чотири тисячі п'ятсот двадцять три) грн 48 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 11.08.2020
Суддя І.О. Андреїшина