ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.08.2020Справа № 910/4371/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родина Агро"
про стягнення збитків в розмірі 140 000,00 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Родина Агро» про стягнення збитків в розмірі 140 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором складського зберігання зерна № 33-07/18 від 17.08.2018, в частині збереження переданого на зберігання зерна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2020 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
09.04.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.03.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву, а позивачу - для подання відповідей на відзиви.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 13.04.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак був повернутий відділом поштового зв'язку до суду з поміткою «адресат відсутній».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 29.04.2020 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 13.04.2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 розділ X "Прикінцеві положення" доповнити пунктом 4 такого змісту:
"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Таким чином, пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України передбачалв, що строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 №211, із змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291 та від 04.05.2020 № 343, від 20.05.2020 № 392 . установлено з 12 березня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на всій території України карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-IX від 18.06.2020, з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до таких законодавчих актів України пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N 48, ст. 436) викладено в такій редакції:
"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
17.07.2020 означений Закон набрав чинності.
При цьому, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Таким чином, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі строк на подання відзиву закінчується 06.08.2020 (включно).
В свою чергу, подання відповіді на відзив та заперечень в силу приписів Господарського процесуального кодексу України поставлене в залежність від подання відзиву.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
17 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Родина Агро» (далі - відповідач, зерновий склад) та Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (далі - позивач, поклажодавець) укладено Договір складського зберігання зерна № 33-07/18 (далі - Договір), за умовами якого, поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад - прийняти на зберігання зерно зернових та круп'яних культур (далі - зерно) в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями (складськими документами), та в установлений строк на вимогу повернути його поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим Договором, складськими квитанціями або відповідно до Акта-розрахунку (Додаток № 3 до Договору) (у разі проведення операцій з доробки зерна).
Кількість та якість зерна, що передається поклажодавцем на зберігання, визначені в складських квитанціях на зерно, що видаються зерновим складом одночасно з прийняттям зерна на зберігання (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами, класами, групами і роками врожаю.
Згідно з п. 1.4 Договору зерно, що передається на зберігання зерновому складу згідно з цим Договором, є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до пред'явлення вимоги поклажодавця.
У відповідності до п. 1.5 Договору зерновий склад гарантує наявність зерносховища, яке забезпечить належне зберігання зерна з дотриманням його кількісно-якісних показників відповідно до показників, зазначених в Договорі, та діючої нормативної документації (ДСТУ).
Згідно з п. 2.1 Договору визначення якості зерна проводитися виробничою технологічною лабораторією зернового складу (ВТЛ) за методиками й показниками, встановленими чинними нормативними документами. У разі незгоди поклажодавця зерна з даними аналізу проведеного ВТЛ, у разі його присутності проводиться повторний аналіз за рахунок зернового складу. Спірні питання щодо визначення якості зерна вирішуються відповідно до розділу 8 даного Договору.
Пунктами 3.1.1-3.1.4 Договору визначено, що приймання зерна здійснюється згідно з вимогами Договору та діючими ДСТУ для зерна кожної конкретної культури. Зерновий слюда приймає кожну партію зерна за фактичною вагою, визначеною при зважуванні на вагах зернового складу. При розбіжностях у показних ваги, визначених зерновим складом та зазначених у товарно-транспортних накладних поклажодавця, складається акт за обов'язковою участю особи, відповідальною за перевезення вантажу. ВТЛ зернового складу визначає якість зерна за даними лабораторного аналізу зразків, відібраних з партії зерна, що передається на зберігання. Культура, рік врожаю, строк зберігання, кількість і якість прийнятого на зберігання зерна зазначається в складській квитанції.
Відповідно до п. 3.2.7 та п. 3.2.8 Договору поклажодавець визнає втрати у вазі за рахунок поліпшення якісних показників по вологості - не більше 0,2 % по смітній домішці - не більше 0,1 % за весь період зберігання, але у будь-якому разі при зберіганні зерна терміном понад 3 місяці з дня його приймання і виписки складської квитанції та за умови проведення операцій доробки зерна поклажодавця, які призвели до зменшення ваги та підтверджені відповідними документами. У випадках, встановлених законодавством, природні втрати списуються за рахунок поклажодавця.
Для підтвердження втрат зерна зерновий склад надає поклажодавцю Акт-розрахунок (Додаток № 3 до Договору) в якому проводиться розрахунок втрат, пов'язаних з природними втратами та втратами при доробці зерна, що належить поклажодавцю, а також Акт доробки зерна (Додаток № 6 до Договору), що підтверджує проведення операцій з доробки зерна, в якому обов'язково вказується, з якого зерносховища і яку кількість зерна взято, які заходи вживались щодо його доробки, в яке зерносховище переміщається зерно, а також якісні показники до та після проведення робіт.
Пунктами 4.1.1, 4.1.3, 4.1.4, 4.1.7, 4.1.13 Договору визначено, що зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, яка відповідає вимогам Договору та складській квитанції, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі; видати складську квитанцію на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання; зберігати зерно протягом строку, визначеного в Договорі та складській квитанції; повернути зерно за вимогою поклажодавцеві або особі, зазначеній ним, як одержувач; не використовувати передане на зберігання зерно в своїх цілях та інтересах.
У відповідності до п. 6.3 Договору у разі втрати (нестачі) та/або пошкодження (втрата якісних показників) зерна, зерновий склад за власний рахунок відшкодовує поклажодавцю його вартість за ринковими цінами, які склалися на момент виявлення такої втрати (нестачі) та/або пошкодження (втрата якісних показників) зерна, але в будь-якому разі не нижче його закупівельної вартості, а також виплачує поклажодавцю штраф у розмірі 10% від вартості втраченого та/або пошкодженого зерна.
У відповідності до п. 9.1 Договору строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавця.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов Договору, відповідачем згідно складських квитанцій БА № 108706 (21) від 15.08.2019 та БА № 7 від 30.08.2019 прийнято на зберігання 1296,610 тонн кукурудзи 3 класу 2018 року врожаю та 452,220 тонн зерна гречки 3 класу 2017 року врожаю.
05 грудня 2019 року представниками сторін здійснено перевірку відповідності кількісним та якісним показникам зерна, що передано на зберігання, за результатами якої складено Акт наявності зерна, що належить ПАТ «Аграрний фонд» та відповідності його кількісним та якісним показникам від 05.12.2019, відповідно до якого, встановлено невідповідність між обліковими даними та фактично наявною кількістю зерна та кукурудзи.
Листом від 22.01.2020 відповідач зазначив, що визначає нестачу зерна, що належить позивачу, що підтверджується Актом від 05.12.2019 та зобов'язується повернути позивачу відсутнє зерно у строку не пізніше 01.03.2020, а разі порушення таких гарантій та зобов'язань, компенсувати вартість зерна та понесених збитків у розмірі 30 000 000 грн.
06.02.2020 сторонами складено Акт наявності зерна, що належить ПАТ «Аграрний фонд» та відповідності його кількісним та якісним показникам від 05.12.2019, відповідно до якого також встановлено невідповідність між обліковими даними та фактично наявною кількістю зерна та кукурудзи.
Позивач зазначає, що станом на 20.03.2020 відвантаження зерна не відбулось, грошові кошти відповідачем не сплачені, в зв'язку з чим, зважаючи на диспозитивність судочинства та фінансовий стан позивача, просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 140 000 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України і згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
До регулювання спірних правовідносин, що випливають зі зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються також Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Як встановлено статтею 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Кількість та якість зерна, що передається поклажодавцем на зберігання, визначені в складських квитанціях на зерно, що видаються зерновим складом одночасно з прийняттям зерна на зберігання (п. 1.2 Договору).
На виконання умов Договору, відповідачем згідно складських квитанцій БА № 108706 (21) від 15.08.2019 та БА № 7 від 30.08.2019 прийнято на зберігання 1296,610 тонн кукурудзи 3 класу 2018 року врожаю та 452,220 тонн зерна гречки 3 класу 2017 року врожаю.
Відповідно до ч. 1 ст. 944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Пунктами 4.1.7 та 4.1.13 Договору визначено, що зерновий склад зобов'язаний повернути зерно за вимогою поклажодавцеві або особі, зазначеній ним, як одержувач; не використовувати передане на зберігання зерно в своїх цілях та інтересах.
Згідно з пунктами 10, 24, 27 статті 1 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні», зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Якість зерна та продуктів його переробки - сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів.
Відповідно до частин 1 - 4 ст. 24 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні», зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості.
Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.
За приписами статті 27 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні», зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.
Поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна (ч. ч. 1, 2 ст. 31 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні»).
Згідно зі ст. 32 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні», зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.
За приписами ст. 35 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився.
У відповідності до ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Частиною 1 статті 33 Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» визначено, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.
Стаття 951 ЦК України регламентує, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:
1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;
2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. У разі, коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна.
Згідно з нормами ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.
Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і понесених витрат.
05 грудня 2019 року представниками сторін здійснено перевірку відповідності кількісним та якісним показникам зерна, що передано на зберігання, за результатами якої складено Акт наявності зерна, що належить ПАТ «Аграрний фонд» та відповідності його кількісним та якісним показникам від 05.12.2019, відповідно до якого, встановлено невідповідність між обліковими даними та фактично наявною кількістю зерна та кукурудзи.
06.02.2020 сторонами складено Акт наявності зерна, що належить ПАТ «Аграрний фонд» та відповідності його кількісним та якісним показникам від 05.12.2019, відповідно до якого також встановлено невідповідність між обліковими даними та фактично наявною кількістю зерна та кукурудзи.
У відповідності до п. 6.3 Договору у разі втрати (нестачі) та/або пошкодження (втрата якісних показників) зерна, зерновий склад за власний рахунок відшкодовує поклажодавцю його вартість за ринковими цінами, які склалися на момент виявлення такої втрати (нестачі) та/або пошкодження (втрата якісних показників) зерна, але в будь-якому разі не нижче його закупівельної вартості, а також виплачує поклажодавцю штраф у розмірі 10% від вартості втраченого та/або пошкодженого зерна.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Обравши способом захисту права подання позову про відшкодування збитків, позивач в силу статті 13 ГПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Однак, матеріали справи не містять жодного доказу в підтвердження розміру завданого збитку, жодного обґрунтованого розрахунку із урахуванням положень ч. 1 ст. 950 ЦК України, ч. 3 ст. 623 ЦК України, статті 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», та відповідно на умовах укладеного між сторонами Договору, позивачем не надано.
В свою чергу, суд відхиляє наданий позивачем Лист відповідача від 22.01.2020, як доказ в підтвердження визначення розміру збитку, у якому відповідач зазначив, що визнає нестачу зерна, що належить позивачу, що підтверджується Актом від 05.12.2019 та зобов'язується повернути позивачу відсутнє зерно у строку не пізніше 01.03.2020, а разі порушення таких гарантій та зобов'язань, компенсувати вартість зерна та понесених збитків у розмірі 30 000 000 грн., оскільки означений Лист жодних посилань на спосіб та обрахунок визначення збитків не містить, наведеним вище положенням не відповідає, та не може бути підтвердженням здійсненого саме позивачем розрахунку розміру завданого збитку з урахуванням наведеного, що б забезпечувало можливість встановлення обставин щодо дійсного розміру завданих позивачу збитків.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.01.2019 та від 18.02.2020 у справі № 912/3933/16, від 24.07.2019 у справі № 910/1923/18.
Суд також враховує, що жодних доказів в підтвердження вартості прийнятого зберігачем на зберігання зерна, матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на вищевикладене, позивачем не додано до матеріалів справи жодного належного та допустимого доказу в підтвердження розміру завданого позивачу збитку, внаслідок незбереження відповідачем зерна за Договором, в зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 140 000,00 грн. збитків понесених внаслідок втрати зерна задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 11.08.2020
Суддя О.А. Грєхова