ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.08.2020Справа № 910/66/20
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті»
до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Харківський Жиркомбінат»
про визнання недійсним договору
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Багнюк І.І.
Представники учасників процесу:
від позивачаВасів Ю.М.
від відповідачаЯковенко О.О.
від третьої особине з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», в якому просить визнати недійсним укладений між сторонами договір поруки №4К14306И/П від 31.10.2016.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір поруки №4К14306И/П від 31.10.2016 був укладений під впливом обману, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/66/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 12.02.2020.
29.01.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну, в якому відповідач, серед іншого, звернувся з клопотанням про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» доказів/документів на підтвердження мети та обставин укладення Договору поруки № 4К14306И/П від 31.10.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ «Лайк-Сіті», що були підставою для укладення оспорюваного договору.
12.02.2020 від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, а також клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/66/20 на 30 днів; залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Харківський Жиркомбінат» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи; відкладено підготовче засідання у справі на 11.03.2020.
02.03.2020 від позивача надійшли клопотання про витребування доказів та відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання клопотання про витребування доказів, клопотання позивача про витребування доказів залишено без задоволення, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів та залишено без розгляду відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 27.05.2020.
Судове засідання, призначене на 27.05.2020, не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.06.2020.
Судове засідання, призначене на 18.06.2020, було відкладено на 05.08.2020.
Представник позивача у судове засідання з'явився, позов підтримав.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач стверджує, що метою укладення кредитного договору №4Л16028Г від 31.10.2016 було саме отримання позивачем кредитних коштів для фінансування своєї поточної діяльності. При цьому, кредитний договір не передбачав іншої мети отримання коштів, і не містить положень про його укладання з метою погашення позивачем заборгованості інших суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідач також зазначає, що позивачем не вказано, яких саме обставин стосувалося введення в оману позивача, не доведено наявності умислу в діях відповідача щодо введення позивача в оману (обман позивача відповідачем), істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
Третя особа представників у судове засідання не направила, пояснень по справі не надала, своїм правом не скористалася.
У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» (як позичальником) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (найменування якого було змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; кредитодавець/Банк) укладено кредитний договір №4Л16028Г (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 1750000000,00 для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни
Також 31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (кредитор) укладено договір поруки №4К14306И/П (надалі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Катанга» своїх зобов'язань за кредитним договором від 09.09.2014 №4К14307И та кредитним договором від 05.09.2014 №4К14306И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до цих кредитних договорів.
Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Згідно з п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов'язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.
Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).
Відповідно до п. 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.
Згідно з п. 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Згідно з п. 17 Договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Договір поруки №4К14306И/П від 31.10.2016 укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, даний договір є таким, що вчинений під впливом введення в оману щодо істотних умов договору, у зв'язку з чим вказує на наявність підстав для визнання даного договору недійсним на підставі ч. 1 ст.230 Цивільного кодексу України.
Як зазначає позивач, його дії з отримання кредитних коштів по Кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань «старих боржників» Банку в рамках реалізації Плану «трансформації» кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України, і для виконання такого плану між відповідачем та позивачем укладено Кредитний договір та ряд договорів поруки, в тому числі і оспорюваний в рамках даної справи Договір поруки №4К14306И/П від 31.10.2016.
За твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» виконало зобов'язання як поручитель на загальну суму 3982020164,01 грн за наступних боржників:
- ТОВ «Аякс» згідно договору поруки №4А11494И/П по кредитних договорах №4А13446И від 15.07.2013, №4А11494И від 06.12.2011, №4А14345И від 25.11.2014;
- ТОВ «Дельта Нова» згідно договору поруки №4О16007Д/П по кредитних договорах №4О16005Д від 22.03.2016, №4О16007Д від 22.03.2016;
- ТОВ «Катанга» згідно договору поруки №4К14306И/П (оскаржуваний договір) по кредитних договорах №4К14307И від 09.09.2014, №4К14306И від 05.09.2014;
- ТОВ «Оптімус Ойл» згідно договору поруки №4О14312/И/П по кредитних договорах №4О14312И від 19.09.2014, №4О14313И від 22.09.2014;
- ТОВ «Тарвін» згідно договору поруки №4Т14304И/П по кредитних договорах №4Т14304И від 05.09.2014, №4Т14305И від 09.09.2014;
- ТОВ «Тенак» згідно договору поруки №4Т13585И/П по кредитних договорах №4Т13585И від 15.10.2013, №4Т15075И від 21.09.2015;
- ТОВ «Хастром» згідно договору поруки №4Х14309И/П по кредитних договорах №4Х14309И від 05.09.2014, №4Х14310И від 11.09.2014;
- ТОВ «Торговий дім Харківський Жиркомбінат» згідно договору поруки №4Х16006И/П по кредитному договору №4Х16006Д від 21.03.2016.
Позивач стверджує, що укладення Кредитного договору №4Л16028Г від 31.10.2016 було обумовлено тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті», здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним Кредитним договором) заборгованості «старих» позичальників (боржників), в тому числі позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Катанга» за кредитними договорами №4К14307И від 09.09.2014, №4К14306И від 05.09.2014 (на підставі оскаржуваного Договору поруки №4К14306И/П від 31.10.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами), так як зі слів Банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість «старих» позичальників перед Банком.
Проте, як вказує позивач, після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р ПАТ КБ «Приватбанк» визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» ПАТ КБ «Приватбанк» перейшов у власність держави. При цьому Банк ані в добровільному, ані в судовому порядку не виконав зобов'язань по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов'язання боржників.
Така поведінка Банку, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов'язання за Договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, тобто Банк свідомо ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті».
За правовою природою спірний договір є договором поруки.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
За змістом ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: 1) наявність умислу в діях відповідача, 2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, 3) наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18, від 05.11.2019 у справі №910/17404/18.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним за позовом сторони правочину, і саме на позивача, як сторону правочину, яка діяла під впливом обману, покладається обов'язок довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, та сам факт обману.
Однак, в ході розгляду справи позивач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів існування обставин, які можуть бути підставами для визнання недійним Договору поруки №4К14306И/П від 31.10.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.
Так, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину. Також позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.
Більш того, відповідно до протоколу (рішення) №30/10/2016-1 від 30.10.2016 загальних зборів засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 1750000000,00 грн.
Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту від 24.10.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності підприємства.
Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки.
Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі №4Л16028Г від 31.10.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.
Жодних посилань на те, що Кредитний договір та оскаржуваний Договір поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за «старими» кредитами, у наданих до матеріалів справи документах не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок про це в самих договорах. Не містять відповідні договори і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та щодо «так званої трансформації кредитного портфелю банку», про яку йдеться в позовній заяві.
Жоден пункт Кредитного договору не містить застережень про необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування свого позову.
При цьому, ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 558 Цивільного кодексу України встановлено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові.
Однак, плата не була передбачена оскаржуваним Договором поруки, що виключає можливість отримання прибутку за ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконати зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
Таким чином, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена, що підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.
Відтак, договір поруки є забезпечувальним договором, з огляду на що метою укладання договору поруки не може бути одержання прибутку поручителем, що випливає з самої суті договору поруки.
За таких обставин, суд відхиляє твердження позивача, що його було введено в оману щодо можливості одержання прибутку шляхом укладення договору поруки, оскільки позивач як суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність на власний ризик, мав бути (не міг не бути) обізнаним при укладенні відповідного договору з базовими положеннями цивільного законодавства.
Посилання позивача на невиконання Банком встановленого п. 10 Договору поруки обов'язку щодо передачі документів, які підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, в контексті заявлених позовних вимог до уваги судом не приймаються, оскільки при вирішенні спору про визнання правочину недійсним підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним, саме на момент його вчинення (укладення), а сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не може бути підставою для визнання його недійсним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним Договору поруки №4К14306И/П від 31.10.2016 є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав, впливу не мають.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 10.08.2020.
Суддя Ю.М. Смирнова