номер провадження справи 15/86/20
04.08.2020 Справа № 908/1435/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, розглянувши матеріали
за позовом Моторне (транспортне) страхове бюро України, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива-Плюс", 71154, Запорізька область, Бердянський район, с. Азовське, вул. Центральна, буд. 67
про стягнення коштів
за участю секретаря судового засідання Осоцький Д.І.
за участю представників сторін та учасників процесу:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
Суть спору
09.06.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Моторне (транспортне) страхове бюро України, м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива-Плюс", Запорізька область, Бердянський район, с. Азовське про стягнення коштів в порядку регресу в розмірі 13 759,25 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 15.08.2017 року виникла дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ЗАЗ 110557» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «ВАЗ 21061» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Моторним (транспортним) страховим бюро України, м. Київ внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування потерпілій особі у розмірі 11 879,25 грн, а тому позивачем відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19.09.2017 по справі №310/5748/17 ОСОБА_1 водія транспортного засобу - автомобіля «ЗАЗ 110557» д.н.з. НОМЕР_1 , визнано винним у скоєнні ДТП. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 13 759,25 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2020, справу № 908/1435/20 передано на розгляд судді Горохову І.С.
Ухвалою суду від 15.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1435/20, присвоєно справі номер провадження 15/86/20. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 08.07.2020 о/об 12 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 08.07.2020 продовжено строк розгляду справи на час загальнонаціонального карантину. У судовому засіданні оголошено перерву до 04.08.2020 об 11 год. 50 хв.
В судове засідання 04.08.2020 представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце слухання справи сторін повідомлено у встановленому порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
З метою повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, судом, на юридичну адресу відповідача, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (71154, Запорізька область, Бердянський район, с. Азовське, вул. Центральна, буд. 67), рекомендованою кореспонденцією надіслано копію відповідної ухвали суду про відкриття провадження у справі. Дану ухвалу суду відповідачем отримано 18.06.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином, судом дотримано положення частин 2-4 ст. 120 ГПК України та ч. 5 ст. 242 ГПК України щодо повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання та вчинення відповідної процесуальної дії шляхом вручення сторонам копій ухвал по даній справі в порядку визначеному ГПК України.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України закріплено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п.1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2).
Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи документами.
У зв'язку з неявкою всіх учасників процесу у судове засідання, суд відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України приймає судове рішення без його проголошення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд установив.
15.08.2017 в Бердянському районі, в с. Азовське, по вул. Центральный, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ЗАЗ 110557, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2
Постановою Бердянського міжрайонного суду Запорізької області від 19.09.2017 по справі № 310/5748/17 винним у настанні ДТП визнано водія ЗАЗ 110557, д.р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 .
З матеріалів справи, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду вбачається що автомобіль ЗАЗ 110557, д.р.н. НОМЕР_1 належить Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива-Плюс».
Судом встановлено, що на момент Дорожньо-транспортної пригоди 15.08.2017 транспортний засіб ЗАЗ 110557, д.р.н. НОМЕР_1 не був застрахований відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
17.08.2017 власник пошкодженого транспортного засобу ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_2 звернувся до позивача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до статей 33, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
06.09.2017. суб'єктом оціночної діяльності Кузнецовим Р.В. на замовлення позивача було складено звіт, відповідно до якого вартість матеріального збитку нанесеного транспортному засобу ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_2 становить 41491,71 грн, а ринкова вартість транспортного засобу ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_2 становить 23 639,25 грн.
З урахуванням вимог ст.30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-ІV, розмір регламентованої виплати становить 11 879,25 грн.
Вартість проведення експертизи та встановлення розміру матеріального збитку становить 1880,00 грн.
Для виконання своїх зобов'язань позивачем виплачено власнику транспортного засобу ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 » 11 879,25 грн за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (арк.справи 40).
Крім того, позивачем на підставі рахунку-фактури № 126 від 07.11.2017 було оплачено 1880,00 грн за оціночні послуги, що підтверджується платіжним дорученням № 1262051 від 27.11.2017.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 20.08.2018 № 44265 про відшкодування шкоди в порядку регресу, яка відповідачем у добровільному порядку задоволена не була.
У зв'язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.09.19. у справі № 909/1189/17, під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.
Зазначений висновок ґрунтується на приписах частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Покладання відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливе лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 Цивільного кодексу України).
Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у справі № 910/16227/16 зазначив, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пунктом 21.3. статті 23 Закону передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат).
Згідно з вимогами пункту 21.1. статті 23 Закону, з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Під час розгляду спору судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача перед третіми особами застрахована не була.
Відповідно до статті 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 39.1. статті 39 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Положеннями п. п. «а» п. 41.1. ст. 41 Закону визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
Згідно з приписами статті 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його (п. 36.2. ст. 36 Закону).
Пунктом 38.2.1. статті 38 Закону визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Власники транспортних засобів в розумінні пункту 1.6. статті 1 Закону - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач є юридичною особою, що здійснює експлуатацію належного їй джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу ЗАЗ 110557» д.р.н. НОМЕР_1 .
Відтак, відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну власнику автомобіля ВАЗ 21061» д.н.з. НОМЕР_2 , у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 15.08.2017, а до Моторного (транспортного) страхового бюро України як особи, що здійснила регламентну виплату, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь позивача, а також не спростував обґрунтованість заявленої до стягнення суми, позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 11 879,25 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, заявлені Моторним (транспортним) страховим бюро України вимоги про стягнення вартості послуг експерта у розмірі 1880,00 грн також підлягають задоволенню повністю, враховуючи те, що в силу приписів п. 40.3. ст. 40 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг п. 1.10. ст. 1 Закону), для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.
Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, а доводи відзиву спростовуються встановленим вище в сукупності, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства та задовольняються судом в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива-Плюс" (71154, Запорізька область, Бердянський район, с. Азовське, вул. Центральна, буд. 67; ідентифікаційний код юридичної особи 32263039) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код юридичної особи 21647131) завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 13 759, 25 грн (тринадцять тисяч сімсот пятдесят девять гривень 25 коп.). Видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива-Плюс" (71154, Запорізька область, Бердянський район, с. Азовське, вул. Центральна, буд. 67; ідентифікаційний код юридичної особи 32263039) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код юридичної особи 21647131) судовий збір у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп). Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 серпня 2020 року.
Суддя І. С. Горохов