30 липня 2020 року м. Рівне №460/242/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О.М. Дудар, за участю секретаря судового засідання А.М. Юрчук, сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1.,
відповідача: представник не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування вимог,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-21521-17 У, від 9 серпня 2019 року №Ф-21521-17 У, від 11 листопада 2019 року №Ф-21521-17.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та надіслано спірні вимоги.
Ухвалою суду від 21.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 17.03.2020, встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
Головним управлінням ДПС у Рівненській області подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначено, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника про невиконання ним податкового обов'язку та виникнення податкового боргу. Вимоги про сплату боргу (недоїмки) формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.
Позивач на момент формування оскаржуваних вимог перебував на обліку як фізична особа-підприємець, зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування незалежно від його фінансового стану.
Оскільки контролюючий орган діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, оскаржувані вимоги сформовані правомірно, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалою суду від 17.03.2020 відкладено підготовче засідання за клопотанням позивача на 02.04.2020.
Ухвалою суду від 02.04.2020 відкладено підготовче засідання за клопотанням позивача у зв'язку із запровадженням в Україні протипандемічних заходів та встановленням карантину на 07.05.2020, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.
Ухвалою суду від 07.05.2020 відкладено підготовче засідання за клопотанням позивача у зв'язку із запровадженням в Україні протипандемічних заходів та встановленням карантину на 02.06.2020.
01.06.2020 позивачем подано до суду заяву про зміну підстав позовної заяви.
02.06.2020 підготовче засідання відкладено за клопотанням позивача до 17.06.2020.
17.06.2020 від відповідача надійшов відзив на заяву про зміну позовної заяви.
Ухвалою суду від 17.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.07.2020.
У судове засідання 30.07.2020 прибув позивач, представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с.93).
Враховуючи положення ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та суду пояснив, що починаючи з 2017 року по теперішній час, підприємницьку діяльність не здійснював, зважаючи на відсутність замовлень на ремонт навантажувальної техніки. Відповідно, не отримував жодних доходів від підприємницької діяльності.
Вказав, що, приймаючи оскаржувані вимоги про сплату боргу, відповідач не проводив жодних перевірок наявності/відсутності факту здійснення господарської діяльності, не встановив наявності вини позивача, як платника податків, у несплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Звернув увагу суду на те, що усі оскаржувані вимоги винесені за ті ж періоди та з тих же підстав. Тобто, вимоги дублюють одна одну, доповнюючи суму боргу сумами боргу за наступні періоди, що у своїй сукупності зумовлює виникнення потрійного зобов'язання зі сплати єдиного внеску, що є протиправним та недопустимим.
Просив позов задовольнити повністю.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши позовну заяву, заяву про зміну підстав позову, відзиви на позовну заяву та заяву про зміну підстав позову, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 22.10.1999, перебуває на обліку у контролюючому органі як платник податків з 02.11.1999, основний вид діяльності за КВЕД - 33.17 Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів.
Ці обставини підтверджуються інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серія В00 №736530 (а.с.5).
Згідно з податковою декларацією про майновий стан і доходи, фізична особа -підприємець ОСОБА_1 у 2017, 2018, 2019 роках жодних доходів від підприємницької діяльності не отримував (а.а.с.94-103).
13.05.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області для ОСОБА_1 сформовано вимогу №Ф-21521-17 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 20997,60грн (а.с.30).
09.08.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області для ОСОБА_1 сформовано вимогу №Ф-21521-17 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 23751,78грн (а.с.31).
11.11.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області для ОСОБА_1 сформовано вимогу №Ф-21521-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 26505,96грн (а.а.с.7, 32).
Вимогу Головного управління ДФС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-21521-17 було оскаржено позивачем в адміністративному порядку.
Рішенням Державної податкової служби від 02.01.2020 №251/6/99-00-08-06-01 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-21521-17 - без змін (а.а.с.5-6).
Вважаючи вищезазначені вимоги контролюючого органу протиправними, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У силу вимог пп.19-1.1.1 п.19-1.1 ст.19 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Відповідно до пп.19-1.1.2 п.19-1.1 ст.19 ПК України, контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи (п.3-1 ч.1. ст.1 Закону №2464-VI).
Згідно з ч.ч.1-4 ст.25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є, зокрема:
- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.1 п.1);
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).
Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до положень частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на момент виникнення недоїмки), єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).
Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Закон №2464-VI не містить виключень для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, щодо сплати внеску залежно від отримання доходу від такої підприємницької діяльності.
Таким чином, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, незалежно від свого фінансового стану.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, зазначена норма зобов'язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок.
Під час розгляду справи судом встановлено відсутність наведених підстав.
Так, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися.
Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не належать до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).
Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Порядок стягнення заборгованості з платників врегульовано розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу від 04.05.2018 №469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №598/26953 (далі - Інструкція №449
За змістом п.3 зазначеного розділу Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску надсилається (вручається) платнику у разі виникнення, зростання чи часткового зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій).
Згідно з інтегрованою карткою платника, станом на 31.12.2018 у позивача, як у фізичної особи-підприємця, сформувався борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 15786,24. Станом на 30.04.2020 борг становив 20997,60грн, станом на 31.07.2019 - 23751,78грн, станом на 31.10.2019 - 26505,96грн (а.с.29).
Судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-21521-17 У дублює вимогу від 13.05.2019 №Ф-21521-17 У, доповнюючи суму боргу сумою за червень та липень 2019 року, а вимога від 11.11.2019 №Ф-21521-17 дублює дві попередні вимоги, доповнюючи суму боргу сумою за серпень, вересень та жовтень 2019 року, що зумовлює виникнення потрійного зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Крім того, у вимозі від 13.05.2019 №Ф-21521-17 У відповідачем зазначено, що визначений такою вимогою борг існує станом на 26.06.2019, у вимозі від 09.08.2019 №Ф-21521-17 У - що борг існує станом на 30.09.2019. Тобто, спірними вимогами контролюючий орган зобов'язує сплатити позивача борг за період, який не завершився, станом на дату, яка не настала.
У силу вимог п.3 розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платнику, що є фізичною особою-підприємцем, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Як зазначено судом вище, станом на 31.12.2018 недоїмка позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становила 15786,24грн. Тобто, борг почав формуватися з 2017 року.
До формування вимоги від 13.05.2019, що є предметом спору у даній справі, жодних вимог щодо сплати боргу з єдиного внеску позивачу не надсилалося.
Тобто, вимога про сплату боргу (недоїмки) вперше була сформована відповідачем 13.05.2019, після збігу строку в понад рік з моменту виникнення недоїмки.
Суд зазначає, що така бездіяльність контролюючого органу призвела до виникнення у позивача "індивідуального і надмірного тягаря" у виді недоїмки з єдиного внеску та, як наслідок, до втручання держави у право позивача на мирне володіння майном.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача при винесенні спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності, розумності та своєчасності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення,
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У ході судового розгляду справи відповідачем не доведено правомірності спірних вимог. При цьому, суд звертає увагу, що саме до компетенції контролюючого органу віднесено перевірку сплати єдиного внеску у розмірі не менше мінімального, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. У свою чергу рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
У сукупності викладеного, адміністративний позов підлягає до задоволення.
Враховуючи вимоги ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, Головного управління ДПС у Рівненській області, судові витрати у сумі 840,80грн, сплачені як судовий збір згідно з квитанцією від 14.02.2020 (а.с.17).
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул.Відінська, буд.12, м.Рівне, 33023, код за ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-21521-17 У.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 9 серпня 2019 року №Ф-21521-17 У.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф-21521-17.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, Головного управління ДПС у Рівненській області, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10 серпня 2020 року.
Суддя О.М. Дудар