05 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 531/39/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сич С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Гринько М.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Жолонка О.В.,
представника відповідача Карлівської міської ради - Ковач Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Карлівської міської ради, міського голови Карлівської міської ради Наконечного Олександра Сергійовича про скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
03 січня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Карлівського районного суду Полтавської області з позовною заявою до Карлівської міської ради Полтавської області, міського голови Наконечного Олександра Сергійовича про: скасування розпоряджень міського голови №196 та №200 "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з контролю та комунікаційної діяльності Карлівської міської ради Полтавської області; стягнення з Карлівської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06 грудня 2019 року по день ухвалення остаточного рішення суду; стягнення з Карлівської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 була звільнена розпорядженням міського голови Карлівської міської ради №196 від 05.12.2019 за п. 2 ст. 40 КЗпП України, про що міським головою зроблено запис у трудовій книжці ОСОБА_1 та Карлівською міською радою здійснено повний розрахунок з позивачем при звільненні. У подальшому, на пропозицію міського голови та під тиском ОСОБА_1 11.12.2019 написала заяву про звільнення за угодою сторін, зазначивши у цій заяві дату 05.12.2019, та не маючи наміру на припинення трудового договору. На підставі вказаної заяви було видано розпорядження міського голови №200 від 19.12.2019 "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до п. 1 ст. 36 КЗПП України. Позивач вважає розпорядження міського голови №196 та №200 "Про звільнення ОСОБА_1 " протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Вказує, що незаконними діями міського голови їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагає докладення додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2020 року справу №531/702/19 провадження №2-а/531/14/19 за заявою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Карлівської міської ради Полтавської області, міського голови Наконечного Олександра Сергійовича про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди передано до Полтавського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року виправлено описку у резолютивній частині ухвали Карлівського районного суду Полтавської області від 15.01.2020 по справі №531/39/20 та вказані: "Справа № 531/702/19 провадження №2-а/531/14/19" - вважати невірними, а правильними вважати - "Справа №531/39/20 провадження №2-а/531/2/20".
Справа №531/39/20 надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 18 лютого 2020 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №531/39/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14:00 год. 24 березня 2020 року, клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, витребувано докази.
13 березня 2020 року електронною поштою та 16 березня 2020 року засобами поштового зв'язку до суду надійшли заперечення Карлівської міської ради на позовну заяву /а.с. 42-44, 52-55/, у яких представник відповідача Карлівської міської ради просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не обґрунтувала, чим саме порушено її права та законні інтереси, та не навела відповідних доказів. Вказує, що 19.12.2019 позивач ознайомилася з розпорядженням міського голови №200 "Про звільнення ОСОБА_1 " про що свідчить підпис ОСОБА_1 . Пояснює, що запис у трудовій книжці про її звільнення за частиною 2 статті 40 КЗпП України внесений помилково, у зв'язку з чим відповідач відповідно до пункту 2.10 Інструкції №58 провів відповідну процедуру виправлення неточного (неправильного) запису в розділі "Відомості про роботу" трудової книжки. Пояснює, що ОСОБА_1 могла відмовитися від написання заяви за угодою сторін із 19.12.2019, скориставшись своїм правом на відмову, водночас, бажання розірвати трудовий договір за угодою сторін підтверджується поданою заявою про звільнення. Вказує, що позивач не надала до суду доказів того, що зі сторони відповідача був тиск шляхом погрози звільнення.
23 березня 2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 62-64/, у якій зазначено, що маючи намір забрати трудову книжку, боячись звільнення згідно статті, яка у подальшому не дасть можливість працевлаштуватися та стати на облік у центрі зайнятості, усвідомлюючи, що раніше міським головою звільнялися інші працівники, під моральним тиском Наконечного С.О. позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням. Вказує, що внесення запису у трудову книжку 05.12.2019 та визнання його недійсним не є виправленням неточного запису, оскільки того дня була звільнена саме ОСОБА_1 , будь-яких інших осіб 05.12.2019 з Карлівської міської ради не звільняли.
Протокольною ухвалою суду від 24 березня 2020 року клопотання позивача та представника відповідача Карлівської міської ради про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи відкладено до 14:30 16 квітня 2020 року.
Протокольною ухвалою суду від 16 квітня 2020 року клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи відкладено до 10:30 06 травня 2020 року.
Протокольною ухвалою суду від 06 травня 2020 року клопотання позивача та представника відповідача Карлівської міської ради про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд справи до 11:00 26 травня 2020 року.
Протокольними ухвалами суду від 26 травня 2020 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, витребувано докази від Карлівської міської ради та встановлено строк для їх надання до суду до 04 червня 2020 року, в іншій частині клопотання про витребування доказів - відмовлено, у задоволенні клопотання позивача про виклик для допиту в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - відмовлено, викликано для допиту в якості свідка ОСОБА_6 , оголошено перерву в судовому засіданні до 10:00 12 червня 2020 року.
У судовому засіданні 12 червня 2020 року допитано свідка ОСОБА_6 та ухвалою суду від 12 червня 2020 року клопотання представника відповідача Карлівської міської ради про відкладення розгляду справи задоволено, визнано поважними причини неявки представника відповідача Карлівської міської ради в судове засідання 12 червня 2020 року та розгляд справи відкладено до 14:00 05 серпня 2020 року.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача Карлівської міської ради у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач міський голова Карлівської міської ради Наконечний Олександр Сергійович у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України /а.с. 168-170, 174-175/.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 2 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Зважаючи на вищевикладене, суд вирішив розглядати справу за відсутності відповідача міського голови Карлівської міської ради Наконечного Олександра Сергійовича.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, показання свідка ОСОБА_6 , дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
05 грудня 2019 року до трудової книжки ОСОБА_1 міським головою Карлівської міської ради Наконечним О.С. внесено запис за № 27 про звільнення з посади у зв'язку з частиною 2 статті 40 КЗпП України на підставі розпорядження міського голови №196 від 05.12.2019 /а.с. 12/.
05 грудня 2019 року Карлівською міською радою у мережі Інтернет оприлюднене оголошення про оголошення конкурсу на заміщення посади начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату міської ради /а.с. 6/.
06 грудня 2019 року Карлівською міською радою проведено з ОСОБА_1 розрахунок при звільненні в сумі 18842,49 грн., що підтверджується платіжним дорученням №703 від 06 грудня 2019 року /а.с. 149/.
У період із 06 грудня 2019 року по 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності, копія якого міститься у матеріалах справи /а.с. 137/.
ОСОБА_1 подано на ім'я міського голови Наконечного О.С. заяву, датовану 05 грудня 2019 року, у якій позивач просила звільнити її за угодою сторін з 19.12.2019 /а.с. 56/.
Розпорядженням міського голови Карлівської міської ради від 19.12.2019 №200 "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату міської ради 19 грудня 2019 року за угодою сторін /а.с. 5, 57/.
19 грудня 2019 року у трудовій книжці ОСОБА_1 зроблено запис за № 28 наступного змісту: «Запис за № 27 недісний. Звільнено за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України» на підставі розпорядження міського голови №196 від 05.12.2019 /а.с. 12/.
Вважаючи протиправними розпорядження міського голови Карлівської міської ради від 05.12.2019 №196 та від 19.12.2019 №200 "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.
Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
Отже, припинення трудового договору за угодою сторін відрізняється від розірвання такого договору з ініціативи працівника або адміністрації насамперед волевиявленням обох сторін та домовленістю про його припинення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права зроблено у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №813/4037/16.
Доводи позивача ґрунтуються на тому, що заява про звільнення з посади начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату Карлівської міської ради з 20 грудня 2019 року була складена ОСОБА_1 11.12.2019 при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадової особи відповідача під впливом психологічного тиску.
Матеріалами справи підтверджено, що 05 грудня 2019 року до трудової книжки ОСОБА_1 міським головою Карлівської міської ради Наконечним О.С. внесено запис за № 27 про звільнення з посади у зв'язку з частиною 2 статті 40 КЗпП України на підставі розпорядження міського голови №196 від 05.12.2019 /а.с. 12/.
Водночас, Карлівською міською радою не надано до суду розпорядження про звільнення ОСОБА_1 від 05 грудня 2019 року, яке зазначено у трудовій книжці позивача як підстава для внесення запису за №27, як не надано і рішення (розпорядження) про скасування такого розпорядження.
Представник відповідача Карлівської міської ради у відзиві на позовну заяву пояснював, що запис за №27 внесено до трудової книжки помилково, а у подальшому виправлено /а.с. 54/.
У судових засіданнях представник відповідача не пояснив суду, у трудову книжку якого саме працівника Карлівської міської ради мав бути внесений запис про звільнення, який, за твердженням відповідача Карлівської міської ради, помилково внесений до трудової книжки ОСОБА_1 .
Натомість, Журналом оперативного обліку розпоряджень міського голови з кадрових питань працівників апарату Карлівської міської ради, копія витягу з якого наявна у матеріалах справи /а.с. 140-143/, підтверджено, що у період з 04 грудня 2019 року по 19 грудня 2019 року міським головою Карлівської міської ради не приймалося розпоряджень про звільнення працівників апарату, а розпорядження міського голови Карлівської міської ради №196 від 05.12.2019, яке зазначене у трудовій книжці ОСОБА_1 як підстава для внесення запису про звільнення, є розпорядженням про надання відпустки ОСОБА_7 /а.с. 49/, тобто розпорядження міського голови Карлівської міської ради №196 від 05.12.2019 не є розпорядженням про звільнення ОСОБА_1 або про звільнення будь-якого іншого працівника Карлівської міської ради.
Також 06 грудня 2019 року Карлівською міською радою проведено з ОСОБА_1 розрахунок при звільненні в сумі 18842,49 грн., що підтверджується платіжним дорученням №703 від 06 грудня 2019 року /а.с. 149/, а 05 грудня 2019 року Карлівською міською радою у мережі Інтернет оприлюднене оголошення про оголошення конкурсу на заміщення посади начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату міської ради /а.с. 6/.
Таким чином, 05.12.2019 до трудової книжки ОСОБА_1 міським головою Карлівської міської ради Наконечним О.С. внесено запис за № 27 про звільнення з посади у зв'язку з частиною 2 статті 40 КЗпП України (виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці) на підставі розпорядження міського голови №196 від 05.12.2019 про надання відпустки іншому працівнику ОСОБА_7 , за фактичної відсутності розпорядження міського голови про звільнення ОСОБА_1 за ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до статті 40 КЗпП України, та 06 грудня 2019 року Карлівською міською радою проведено з ОСОБА_1 повний розрахунок при звільненні в сумі 18842,49 грн., а також 05 грудня 2019 року Карлівською міською радою у мережі Інтернет оприлюднене оголошення про оголошення конкурсу на заміщення посади начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату міської ради, тобто посади, яку займала ОСОБА_1 .
Про внутрішнє переконання ОСОБА_1 про звільнення з посади з 05 грудня 2019 року за ініціативи власника або уповноваженого органу також свідчать заяви позивача, які подані нею міському голові Карлівської міської ради 09 грудня 2019 року, про надання розпорядження міського голови про звільнення ОСОБА_1 /а.с. 7/ та про повернення особистих речей, трудової книжки, тощо /а.с. 8/.
Наслідком вказаних вище дій відповідачів стало подання ОСОБА_1 заяви про звільнення за угодою сторін, оскільки звільнення за угодою сторін позивач розцінила як більш сприятливе, аніж звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому відповідачем не обґрунтовано та не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 за ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до статті 40 КЗпП України.
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про відсутність належного волевиявлення позивача на звільнення при написанні заяви про звільнення за угодою сторін, а відсутність належного волевиявлення працівника не дає підстави вважати наявним намір ОСОБА_1 звільнитись саме за згодою сторін, при цьому, сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання ОСОБА_1 про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті розпорядження міського голови Карлівської міської ради від 19.12.2019 №200 "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений Конституцією України та КЗпП України, а також необґрунтовано, а тому розпорядження міського голови Карлівської міської ради від 19.12.2019 №200 "Про звільнення ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню.
Зважаючи на те, що спірне розпорядження міського голови Карлівської міської ради від 19.12.2019 №200 "Про звільнення ОСОБА_1 " є правовим актом індивідуальної дії, та згідно пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог про скасування розпорядження, натомість, визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Карлівської міської ради №200 від 19 грудня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Стосовно позовної вимоги про скасування розпорядження міського голови №196 від 05.12.2019, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 8 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено як особу, особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи, що оскаржуваним у даній справі розпорядженням міського голови Карлівської міської ради №196 від 05.12.2019 надано відпустку за відпрацьований день 30.11.2019 терміном один календарний день на 11 грудня 2019 року ОСОБА_7 /а.с. 49/, а тому вказаним розпорядженням міського голови Карлівської міської ради №196 від 05.12.2019 не порушено права або законні інтереси ОСОБА_1 , позовна вимога про скасування розпорядження міського голови №196 від 05.12.2019 задоволенню не підлягає.
За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату Карлівської міської ради з 20 грудня 2019 року.
Згідно з приписами пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 /надалі - Порядок № 100/, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу.
Пунктом 5 цього Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до приписів пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Карлівської міської ради №6 від 11.03.2020 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1009 грн. 76 коп., а середньомісячна заробітна плата складає 20700 грн. /а.с. 48/.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 20 грудня 2019 року по 05 серпня 2020 року становить 156512 грн. 80 коп. (155 робочих днів х 1009 грн. 76 коп. = 156512 грн. 80 коп.).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника.
Стосовно вимоги про стягнення з Карлівської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України встановлює, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями) роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на втрату нормальних життєвих зв'язків та необхідність докладення додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення здоров'я, однак, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження своїх доводів. Позивач не пояснив з яких міркувань виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, то вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату Карлівської міської ради з 20 грудня 2019 року та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 20700 грн. (двадцять тисяч сімсот гривень) з відрахуванням обов'язкових платежів.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 6-10, 241-245, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Карлівської міської ради (ідентифікаційний код 21046549, вул. Полтавський шлях, 54, м. Карлівка, Полтавська область, 39500), міського голови Карлівської міської ради Наконечного Олександра Сергійовича (вул. Полтавський шлях, 54, м. Карлівка, Полтавська область, 39500) про скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Карлівської міської ради №200 від 19 грудня 2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату Карлівської міської ради з 20 грудня 2019 року.
Стягнути з Карлівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2019 року по 05 серпня 2020 року у розмірі 156512 грн. 80 коп. (сто п'ятдесят шість тисяч п'ятсот дванадцять гривень вісімдесят копійок) з відрахуванням обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю та комунікативної діяльності апарату Карлівської міської ради з 20 грудня 2019 року та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 20700 грн. (двадцять тисяч сімсот гривень) з відрахуванням обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Повне рішення складено 10 серпня 2020 року.
Суддя С.С. Сич