Справа № 420/3545/20
10 серпня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 16 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Одеській області № 2412 від 12.03.2020 про відмову в перерахунку та сплаті позивачу довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/296/2020 від 10.03.2020 про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 210 200 грн; зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області перерахувати та сплатити позивачу грошове утримання судді у відставці на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/296/2020 від 10.03.2020 про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 210 200 грн (131 375 грн - оклад; 78 825 грн - доплата за вислугу років) з 04.12.2018, з урахуванням раніше виплачених суми щомісячного грошового утримання судді у відставці, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 лютого 2020 року відбулися зміни до суддівської винагороди на підставі рішення Конституційного Суду України за № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року. 16 березня 2020 року позивач звернувся до Приморського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про здійснення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/296/2020 від 10.03.2020, проте рішенням № 2412 від 12 березня 2020 року позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач не погоджується з вказаною відмовою відповідача у проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці та вважає її неправомірною, такою, що порушує його права та не відповідає чинному законодавству України. Також позивач вважає, що зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, мала місце 04.12.2018 - з дня прийняття Конституційним Судом України рішення № 11-р/2018, у зв'язку із чим саме з цієї дати настає необхідність у проведенні перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Ухвалою від 29.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12.05.2020 до суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, згідно з яким відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що рішення Конституційного Суду України №2р/2020 не містить положень щодо порядку його виконання. За таких обставин позивачу було відмовлено у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою про суддівську винагороду - до надходження роз'яснень щодо порядку проведення такого перерахунку.
Відповідь на відзив від позивача не надійшла.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України, з урахуванням п. 3 Розділу VI КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди, призначеної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
12 березня 2020 року позивач звернувся до Приморського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про здійснення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді, враховуючи посадовий оклад: 131 375 грн, доплату за вислугу років: 78 825 грн. До заяви позивач додав довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, видану Одеським апеляційним судом, згідно якої станом на 01 січня 2020 року його суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 210 200 гривень, з яких посадовий оклад: 131 375 грн, доплата за вислугу років: 78 825 грн (а.с. 13).
Рішенням Відділу з питань перерахунків пенсій № 16 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Одеській області вих. № 869/03-18 від 12.03.2020 про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 12.03.2020 № 2412 позивачу відмовлено у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду - до надходження роз'яснень щодо порядку проведення такого перерахунку.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, позивач звернувся за судовим захистом із даним адміністративним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає вищезазначене рішення неправомірним, позовні вимоги - підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Зі змісту оскаржуваного рішення Відділу з питань перерахунків пенсій № 16 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Одеській області вих. № 869/03-18 від 12.03.2020 про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 12.03.2020 № 2412 вбачається, що підпунктом 4 п. 24 прикінцевих положень Закону № 1402-VIII передбачено, що розмір посадового окладу судді з 1 січня 2020 року становить:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом 1 пункту 25 прикінцевих положень Закону № 1402-VIII передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Відповідач також зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 по справі № 1-15/2018 (4086/16) п. 25 прикінцевих положень Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Як підставу для відмови позивачу в перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання у рішенні № 2412 від 12.03.2020 відповідач зазначив, що на даний час відсутній порядок проведення перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці з урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» за № 1402-VIII, до цього часу діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» за № 2453-VI (далі - Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI) в іншій редакції.
Разом з цим, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» за № 1402-VIII запроваджено різні підходи до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, а саме пунктом 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, відповідно до якого право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Тобто розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, фактично відрізнявся від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Судом встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 08.12.2016 звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку суддю апеляційного суду Одеської області ОСОБА_1 , згідно з підпунктом 1 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», пунктами 501.1 - 501.8 Регламенту Вищої ради юстиції, після чого позивач став на облік в ГУ ПФУ в Одеській області та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди, призначеної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Рішенням № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року Конституційний Суд України визнав крім іншого, такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами.
Конституційним Судом України у вказаному рішенні зазначено, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням ч. 1 ст. 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац 4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013р. № 10-рп/2013).
Починаючи із 18 лютого 2020 року розмір щомісячного довічного грошового утримання обчислюється у порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII.
Частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII).
Таким чином, з 18 лютого 2020 року змінився розмір складових суддівської винагороди судді внаслідок збільшення розміру базового розміру посадового окладу.
Вирішуючи спір, суд враховує, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци 5, 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013р. № 3-рп/2013).
Розділом ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного форду України № 3-1 від 25.01.2008 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 20.03.2017 № 5-1) встановлено, що заява про перерахунок щомісячного довічного утримання та довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) (далі - довідка про суддівську винагороду) або довідка про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці (додаток 3) (далі - довідка про винагороду судді КСУ) подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.
Звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді.
Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.
Таким чином, після визнання неконституційними положень пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII позивач, як суддя у відставці, набув право на перерахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до статті 135 та підпункту 4 пункту 24 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, які визначають розмір суддівської винагороди працюючого судді.
При цьому, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Таким чином, перерахунок обумовлений відновленням раніше порушених прав позивача з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020.
Отже, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20.
Згідно вимог ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак, не заслуговують на увагу доводи управління ПФУ про те, що оскільки підвищення суддівської винагороди після 18.02.2020 не відбулося, то правові підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 13.03.2020 № 06-21/278/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці відсутні.
Так, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України відзначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Покладені ж в основу оскаржуваного рішення аргументи відповідача, а саме що на даний час відсутній порядок проведення перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці з урахуванням рішення Конституційного Суду, суд оцінює критично, оскільки підставою для проведення перерахунку є збільшення розміру суддівської винагороди працюючого судді, підтверджене відповідною довідкою, яку надав позивач, а необхідності окремого порядку проведення перерахунку Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає.
Обґрунтованість підстав позову підтверджується матеріалами судової практики як національних судів, так і Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), а саме: у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, №332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 02 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок про те, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) - на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Крім того, практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року в справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109). У Рішенні від 26 червня 2014 року в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (п. 52).
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача шляхом зобов'язання здійснити перерахунок та виплату довічного утримання суд виходить з принципу верховенства права, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та з принципу ефективності юридичного захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення № 2412 від 12.03.2020 і зобов'язання перерахувати та сплатити грошове утримання судді у відставці на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/296/2020 від 10.03.2020 про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 210 200 грн (131 375 грн - оклад; 78 825 грн - доплата за вислугу років) з 19.02.2020, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного грошового утримання судді у відставці.
В той же час, матеріали справи не містять жодних доказів щодо обмеження з боку управління ПФУ граничним розміром щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , у зв'язку із чим в цій частині позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 16 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 2412 від 12.03.2020 про відмову в перерахунку та сплаті ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/296/2020 від 10.03.2020 про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 210 200 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та сплатити ОСОБА_1 грошове утримання судді у відставці на підставі довідки Одеського апеляційного суду № 06-21/296/2020 від 10.03.2020 про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 210 200 грн (131 375 грн - оклад; 78 825 грн - доплата за вислугу років) з 19.02.2020, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного грошового утримання судді у відставці, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.