10 серпня 2020 р. № 400/875/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць січень 2014 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки сплати належних сум індексації гршового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, по день фактичного розрахунку.
Ухвалою від 24.02.2020р. справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 17.03.2020р.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем у період з 01.12.2016 року по 28.02.2018 року протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Крім того, позивач вважає, що в зв'язку з непроведенням остаточного розрахунку, відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки грошового забезпечення по день фактичного розрахунку.
Відповідач в установлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 24.02.2020р. строк не надав до суду відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 27.04.2020р. суд вдруге запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву до офіційного закінчення карантину. Ухвалу від 27.04.2020р. відповідач отримав 05.05.2020р. (а.с.40), проте відзиву не надав.
Ухвалою від 24.06.2020р. суд втретє запронував відповідачу в строк до 17.07.2020р. надати до суду відзив на позовну заяву. Вказану ухвалу відповідач отримав 01.07.2020р., що підтведжується поштовим повідомленням про вручення.
Станом на час розгляду справи від відповідача відзиву на позовну заяву чи інших заяв по суті справи не надходило.
Тому суд розцінює, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання відповідачем відзиву на позов без поважних причин як визнання позову.
Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач надала до до суду 17.03.2020 року клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні за наявними у справі документами.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних Силах України за контрактом з 2004 року по 05.01.2019 року.
05.01.2019 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) № 5 позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення Віськової частини НОМЕР_1 та направлено для подальшого проходження служби до м.Києва.
При звільнені з військової служби позивачу не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Згідно листа відповідача (а.с.14-15) з грудня 2015 року замість терміну "Базовий місяць" використовується термін "Місяць підвщення доходів". Відповідач вказав , що позивач має право на індексацію грошового забезпечення з грудня 2018 року, а останнім місяцем підвищення доходів є березень 2018р., а до нього - січень 2014р.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 .
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (надалі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Аналогічний висновок підтверджується постановою Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі № 825/874/17.
Крім того, така позиція узгоджується з практикою Європейського Суду.
Так, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною відмови провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та зобов'язання провести перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо позовної вимоги, в якій позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2014 року, суд зазначає наступне.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів населення.
Як вбачається з картки особового рахунку військовослужбовця, наданої позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 , за період з червня 2014 року по лютий 2018 року (28.02.2018 року позивача виключено з списків особового складу відповідача в зв'язку з переведенням), розмір посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років ОСОБА_1 - були незмінними - 720,00грн. (а. с. 16-20).
Також, позивач наголошує в позові на те, що з 2014 року по 28.02.2018 року розмір її грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) були незмінними, а отже базовим місяцем є січень 2014 року, як місяць підвищення посадового окладу.
Відповідач з приводу вказаного вище жодних поснень до справи не надавав.
З огляду на зазначене, судом встановлено, що грошове забезпечення позивача в період з 2014 року по 28.02.2018 року було незмінним.
Крім того, як вже зазначалось судом, в листі (а.с.14-15) відповідач вказав, що останнім базовим місяцем до 01.03.2018 року є січень 2014 року.
Таким чином, маються підстави для визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року - січень 2014 року.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед загальними нормами. Тобто, норми Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають після звільнення з військової служби.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В даному випадку, позивач, вважаючи проведений з ним розрахунок при звільненні неповним, звернувся до суду з позовом щодо ненарахування та невиплати належних йому сум індексації грошового забезпечення.
При цьому, як вже зазначалось вище, з аналізу положень ст. 117 КЗпП України вбачається, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
В свою чергу, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішенні "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 року, яким встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, суд дійшов висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним.
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць - січень 2014 року.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. А. Устинов