справа №380/2295/20
04 серпня 2020 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого-судді Сакалоша В.М.,
секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2.,
представника відповідача Невелич Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про зобов'язання вчинити дії, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області, відповідач), в якій позивач просить суд:
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період 2018-2019 рік в порядку та розмірах, що встановлені законодавством України.
- стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу розмірі 2000,00 грн.
Ухвалою від 24.03.2020 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
Позивач належним чином вимоги ухвали виконав.
Ухвалою від 13.05.2020 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує наступним. Позивач проходив службу у ГУ НП у Львівській області з якої був звільнений за власним бажанням наказом від 08.01.2020. Однак, ОСОБА_2 не було використано щорічну відпустку у 2019 році та частину щорічної відпустки у 2018 році, проте грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки відповідачем позивачу не виплачено. Зазначено, що на заяву позивача щодо надання розрахунку суми, що підлягає до виплати як компенсація за невикористані дні шорічної відпустки, на адресу позивача надійшов лист від ГУ НП у Львівській області, де зазначено лише про виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та про те, що позивачем не набуто право на відпустку у 2020 році. Таким чином, на переконання ОСОБА_2 , відповідачем грубо порушено норми трудового законодавства, що полягають у невиплаті за невикористану щорічну відпустку у 2019 році та частину такої відпустки у 2018 році.
Відповідач надав відзив на позов (вх. №28224 від 16.065.2020). З позовними вимогами ГУ НП у Львівській області не погоджується, зазначає, що згідно інформації наданої ГКЗ БПОП ГУНП у Львівській області, за 2018 рік позивач використав усі передбачені чинним законодавством відпустки. За 2019 рік ОСОБА_2 надано додаткову оплачувану відпустку ,як учаснику бойових дій в кількості 14 діб. Також вказано, що Законодавством передбачено виплату компенсації за відпустку, яка не була використана в році звільнення, а не за попередні роки, відтак правові підстави для виплати позивачу компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки відсутні.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, відповідач зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, що адвокатом надавалися послуги саме в межах даної справи, а відтак такі не підлягають стягненню саме з ГУ НП у Львівській області.
У додаткових поясненнях, відповідач також вказав, що протягом 2019 року ОСОБА_2 з рапортом щодо надання йому щорічної основної відпустки за 2019 рік не звертався. Звернув увагу, що без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану відпустку є передчасною, та такою що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення виплат, що не суперечить п. 8 р. ІІІ Порядку №260.
В судовому засіданні по розгляду справи, позивач та його представник вимоги заявлені в позові підтримали повністю, просили їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила. Просила відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві та додаткових поясненнях .
Заслухавши доводи сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи. суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_2 проходив службу у ГУ НП у Львівській області на посаді старшого сержанта поліції поліцейського взводу №2 роти №4 батальйону поліції особливого призначення ГУНП.
Відповідно Витягу з наказу ГУ НП у Львівській області №6 о/с від 08.01.2020, ОСОБА_2 звільнено зі служби відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за п.п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) із встановленням премії за січень 2020 року в розмірі 52,49 % та з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні за стаж роботи в поліції 26 років 02 місяці 23 дні.
ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою щодо виплат проведених під час звільнення зі служби.
Листом від 24.02.2020 №Г-24/Оп/05/17-2020 ГУ НП у Львівській області повідомило позивача, що грошове забезпечення йому було нараховане і виплачене до 08.01.2020 включно, також виплачена одноразова грошова допомога при звільненні ,відповідно до Закону України «Про осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Зазначило, що у році звільнення ОСОБА_2 проходив службу лише 08 календарних днів і права на виплату компенсації за невикористану в році звільнення відпустку не набув. З огляду на вищевикладене розрахунок при звільненні зі служби ОСОБА_2 проведений відповідно до вимог чинного Законодавства.
Не погоджуючись з вищевикладеними висновками, вважаючи, що йойму протиправно не виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку у 2019 році та частину такої відпустки у 2018 році, ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір суд керувався наступним.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію".
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною 1 статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з частинами 5 - 7 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Відповідно до частин 10, 11 статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок №260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач має право на компенсацію за невикористані додаткові відпустки. Обов'язок обліку таких відпусток та дотримання пов'язаних із ними гарантій покладається на роботодавця.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку № 260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України, Закону України "Про відпустки", Порядку № 100.
Відповідно до норм частини 1 статті 83 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За таких обставин, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що компенсація за невикористані щорічної відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
При цьому, суд звертає увагу, що аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 826/8185/18.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України, При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак, суд бере до уваги, що відповідно до витягу з наказу ГУ НП у Львівській області від 05.11.2018 №243 о/с-в ОСОБА_2 на підставі його рапорта, надано щорічну основну оплачувану відпустку в період з 29.11.2018 по 15.01.2019 в кількості 48 діб (з них 30 діб - основної відпустки ,15 діб - додаткової відпустки та 3 святкових календарних днів), копі витягу наявна в матеріалах справи.
Отже, позивачем використано усі дні щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової відпуски із збереженням заробітної плати (грошового забезпечення), як учаснику бойових дій за 2018 рік. Доказів протилежного суду не надано.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині періоду - 2018 рік задоволенню не підлягають.
Щодо спірного 2019 року, то суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не виплачено ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за вказаний період.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій за період 2019 рік з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору такий у відповідності до вимог. статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягаю.
Щодо стягнення на користь позивача витрат пов'язаних з наданням професійної правової допомоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Вирішуючи питання про розмір витрат які підлягають відшкодуванню на користь позивача суд зазначає, що заява до відповідача оформлена представником до матеріалів справи не долучена. Щодо часу витраченого адвокатом на виконання інших зобов'язань суд бере до уваги що спірні правовідносини за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке їх регулює, підлягає вирішенню на основі типового застосування норм матеріального права, що на переконання суду свідчить про те, що витрати заявлені позивачем не є достатньо обґрунтованими та співмірними до позовних вимог.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи обсяг наданих доказів та їх достатність з огляду на вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, а також спосіб який обрано судом для захисту порушених прав позивача, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката
Керуючись ст.ст.257, 258, 262, 246, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; ЄДРПОУ 40108833) виплатити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2019 рік в порядку та розмірах, що встановлені законодавством України.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2020.
Суддя (підпис) В.М.Сакалош
Згідно з оригіналом.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Рішення законної сили не набрало.
Суддя В.М. Сакалош