10 серпня 2020 року справа №320/2969/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 основної пенсії як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інваліду 3-ої групи в розмірі 6 мінімальних пенсії за віком; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, та щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплату за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796).
Позивачка зазначає, що у лютому 2020 року їй стало відомо про те, що за період 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач нарахував та виплатив їй пенсію та доплату у розмірі, що є меншим за розмір, визначений Законом №796, оскільки положеннями Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-VIII в редакції, яка була чинна у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, не було передбачено жодних обмежень щодо застосування статей 39, 50 та 54 Закону №796. Враховуючи відмову відповідача у здійсненні перерахунку пенсії у добровільному порядку, позивачка звернулась до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області в рамках виконавчих проваджень №24672152 та №24978297 було здійснено виплату позивачці основної пенсії, додаткової пенсії та доплати, передбачених статей 39,50 та 54 Закону №796.
У зв'язку з цим, відповідач вважає, що підстави для нарахування та виплати позивачці відповідних пенсійних доплат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, які передбачені статями 39, 50 та 54 Закону №796, відсутні.
Також відповідач зазначив про те, що позивачкою було пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою без наведення поважних причин пропуску відповідного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 14.01.2000 (а.с.5-7).
03.12.2009 Київською обласною адміністрацією було видано позивачці посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) серії НОМЕР_2 та вкладку до посвідчення № НОМЕР_3 (а.с.11).
Відповідно до довідки доакта огляду МСЕК серії КИО-І №330148 від 21.11.2008 позивачці з 07.11.2008 довічно встановлено ІІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, пов'язане з випливом аварії на ЧАЕС (а.с.9)
Судом встановлено, що позивачка отримує пенсію по інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплату за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статей 39, 50, 54 Закону №796.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 21.01.2020 про перерахунок пенсії та надання інформації, у якій просила донарахувати та виплатити їй основну пенсію як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інваліду ІІІ групи в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та щомісячну доплату за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно з врахуванням виплачених сум (а.с.14).
За результатом розгляду цієї заяви Білоцерківський відділ обслуговування громадян №2 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 24.02.2020 №592-404/К-02/8-1000/20 повідомив позивачці про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсій відповідно до статей 39, 50, 54 Закону №796, оскільки порядок обчислення відповідних пенсій врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.
Відповідач зазначив, що в матеріалах пенсійної справи позивачки відсутні будь-які рішення суду, які зобов'язують управління здійснити перерахунок та виплатити пенсію відповідно до статей 39,50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 (а.с.15).
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивачка звернулась до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону №796 (тут і далі - у редакції, чинній у період з 01.01.2014 по 02.08.2014) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплатапраці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 49 Закону №796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно зі статтею 50 Закону №796 особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною четвертою статті 54 Закону №796 передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
14.06.2011 Верховною Радою України було прийнято Закон України №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Аналогічні положення передбачені в Законах України про Державний бюджет України на 2012 рік, на 2013 рік.
На виконання п.7 Закону №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" від 06.07.2011 №745, яка набрала чинності з 23.07.2011.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796, статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", до 23.07.2011 здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивача (далі - Порядок №1210).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій та доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону №796. Чинним залишався й Порядок №1210.
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39, 50, 54 Закону №796.
З 3 серпня 2014 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону №796, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі пенсії, додаткової пенсії та доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю має здійснюватись у розмірах, які визначені статтями 39, 50, 54 Закону №796, а не Порядком №1210.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР- 74820849) та від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -76397714).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У відзиві на позовну заяву позивач зазначив про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області в рамках виконавчих проваджень №24672152 та №24978297 було здійснено виплату позивачці основної пенсії, додаткової пенсії та доплати, передбачених статтями 39,50 та 54 Закону №796, з приводу чого суд зазначає таке.
23.02.2011 головним державним виконавцем міського ВДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Огер Оленою Анатоліївною було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №24672152 з виконання виконавчого листа №2а-26333, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.02.2011 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м.Біла Церква призначити доплату до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю та провести нарахування та виплату ОСОБА_1 доплату до пенсії згідно зі статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законами "Про державний бюджет України" на відповідний рік, щомісячно з 01.08.2010 з врахуванням виплачених сум (а.с.36).
Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м.Біла Церква №185966 від 24.02.2011 призначено позивачці відповідну доплату (а.с.37).
10.03.2011 головним державним виконавцем міського ВДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Огер Оленою Анатоліївною було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №24978297 з виконання виконавчого листа №2а-26333, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 21.02.2011 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м.Біла Церква провести перерахунок, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, визначивши розмір основної пенсії згідно з ч.4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, визначеної згідно із ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести перерахунок, нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ч.1 ст.50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.08.2010 з врахуванням виплачених сум (а.с.40).
Разом з тим, суд вважає безпідставними посилання відповідача на виконання у повному обсязі вказаних вище виконавчих документів, виданих Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, оскільки в них відповідно до рішення суду встановлено лише початкову дату, з якої мало бути розпочато нарахування та виплата позивачці основної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до статей 39, 50 та 54 Закону №796, а отже, вказані документи не стосуються спірного періоду: з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно.
Суд зауважує, що після законодавчого делегування Кабінету Міністрів України повноважень по визначенню порядку та розмірів виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, платежів, передбачених статтями 39, 50 та 54 Закону №796, виконання вищевказаного судового рішення припиняється у зв'язку зі змінами в законодавстві та виникненням інших (нових) правовідносин.
Суд звертає увагу на те, що на території України діють чинні нормативні акти, які є обов'язковими для застосування в правовідносинах, що ними регулюються. При цьому застосування чинних нормативних актів є обов'язковим незалежно від того, чи існують такі, що набрали законної сили, судові рішення про це.
При цьому відсутність у зазначених вище виконавчих документах кінцевої дати здійснення платежів не породжує у боржника обов'язок довічно здійснювати виплату позивачеві додаткової пенсії та доплати у розмірах, встановлених вказаним судовим рішенням. Такий обов'язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у рішеннях Європейського суду з прав людини.
Так, Європейським судом з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатовано, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "КйартанАсмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.
У справі "Великода проти України" від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
У даному рішенні суду зазначено, що Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.
Згідно вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою. Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначив, що дія судового рішення, яким встановлено розмір пенсії, припиняється, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.
У рішеннях Європейського суду з прав людини в справі "Аррас та інші проти Італії" від 14.02.2012, "Сухобоков проти Росії" від 13.04.2006 зазначено, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
Отже, виконання судового рішення, на яке посилається відповідач, було припинено у зв'язку з внесенням у законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування відповідних соціальних виплат, а тому ці рішення не стосуються періоду виникнення спірних правовідносин, а саме: з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, протягом якого не існувало законодавчих обмежень у застосуванні статей 39,50 та 54 Закону №796.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачці у розмірах, визначених Законом №796:
- доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статті 39 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
- пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статей 50, 54 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання орган Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормами статей 39, 50, 54 Закону №796, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити позивачці перерахунок доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до належного розміру та провести такі виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
При цьому, суд вважає непереконливими твердження відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду з даною позовною заявою з огляду на таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення свого права на проведення перерахунку належних йому виплат за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року позивачка дізналась з листа відповідача від 24.02.2020 №592-404/К-02/8-1000/20, а з позовом до суду звернулась у березні 2020 року, суд вважає, що строк звернення до суду позивачкою не пропущено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.
Крім того, суд зазначає таке.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Таким чином, позивачка не пропустила строк звернення до суду з позовною заявою.
Під час звернення з позовною заявою до суду позивачка не сплачувала судовий збір, оскільки в силу вимог частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011№3674-VI звільнена від сплати судового збору як громадянка, віднесена до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного управління України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок доплати за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, та виплатити різницю між перерахованим розміром доплати та фактично отриманим.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.