Постанова від 06.08.2020 по справі 905/1965/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2020 р. Справа № 905/1965/19 (905/1856/19)

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх.№1222 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 12.03.2020, ухвалене суддею Зекуновим Е.В. у приміщенні господарського суду Донецької області 12.03.2020 о 14:37 годині (повний текст рішення складено та підписано 19.03.2020) у справі №905/1856/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,

до Акціонерного товариства "К.Енерго", м.Курахове Донецької області,

про стягнення 73768290,77 грн, -

яку було розглянуто в межах справи №905/1965/19

за заявою Приватного акціонерного товариства "Науково-виробнича компанія "Гірничі машини", м.Київ,

до Акціонерного товариства "К.Енерго", м.Курахове Донецької області,

про банкрутство

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2019 року АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до АТ "К.Енерго" про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій в загальній сумі 73768290,77 грн. за неналежне виконання умов договору №2335/14-КП-41 від 03.02.2014.

Ухвалою суду від 07.10.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1856/19.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.12.2019 матеріали справи №905/1856/19 передано для розгляду в межах справи №905/1965/19 про банкрутство АТ "К.Енерго".

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.03.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції зазначив, що зобов'язання відповідача перед позивачем погашено в повному обсязі, при цьому розрахунки з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" були здійснені відповідачем шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014р. №217 та із здійсненням розрахунків із залученням бюджетних субвенцій на підставі ст. 14 та 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", тому Акціонерне Товариство "К.Енерго" не мало можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих бюджетних субвенцій на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача, отже, в позивача відсутні правові підстави для нарахування АТ "К.Енерго" пені, інфляційних втрат та 3 % річних за порушення строків розрахунків з постачальником внаслідок залучення бюджетних субвенцій.

Суд першої інстанції також відхилив доводи Акціонерного товариства "К.Енерго" (яке стверджувало про те, що позов у даній справі подано до неналежного відповідача), зазначивши, що КП "Київтеплоенерго" не стало правонаступником відповідача в частині заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних.

Позивач, АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт зазначає, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасного розрахунку за отриманий газ; договори про організацію взаєморозрахунків не містять імперативних вимог щодо порядку проведення розрахунків за природний газ, обмежені сферою відносин саме з перерахунку субвенцій; саме відповідач надає державному органу наявну інформацію, розрахунки щодо необхідного розміру субвенцій, отже, підготовка документів, укладання протокольного рішення залежить виключно від своєчасності та оперативності дій відповідача; до правовідносин сторін мають бути застосовані норми цивільного законодавства, зокрема, ст. 525, 618, 629, 692 ЦК України; на думку позивача, висновок суду першої інстанції про те, що наслідком укладення спільних протокольних рішень у даній справі є зміна порядку і строку проведення розрахунків, не відповідає дійсності, також судом першої інстанції було проігноровано ту обставину, що із загальної суми поставленого позивачем відповідачу природного газу 327975792,03 грн. було сплачено із залученням бюджетних субвенцій на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків суму в розмірі 48094210,23 грн., а різниця між вказаними сумами сплачена власними коштами (тоді як про необхідність надання оцінки відповідним обставинам зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №921/739/17-г/5 та в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18); жодним нормативним актом не передбачено обов'язку здійснювати розрахунки між продавцем та постачальником природного газу виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання позивача на рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо; жодним нормативним актом не передбачено заборону здійснення розрахунків поза межами механізму автоматичного розподілу коштів; відповідач мав можливість, у разі загрози виникнення заборгованості, сплачувати кошти зі свого поточного рахунку на поточний рахунок позивача зі спеціальним режимом використання, тим самим уникаючи виникнення прострочення (в обґрунтування вказаних тверджень апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 12.06.2018 у справі №922/1010/16).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А.) відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, призначено її розгляд на 16.06.2020, встановлено учасникам справи строк до 11.06.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо. Явку представників сторін не було визнано обов'язковою.

11.06.2020, тобто в межах установленого судом строку, АТ "К.Енерго" надало електронною поштою відзив на апеляційну скаргу (у паперовому вигляді надійшов 16.06.2020), в якому зазначає, що, на його думку, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність вини відповідача у простроченні виконання грошових зобов'язань, оскільки розрахунки за договором №2335/14-КП-41 від 03.02.2014 проводилися шляхом: розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217; залучення бюджетних субвенцій згідно з п.24 ст.14 та п.2 ст.16 Закону України "Про державний бюджет на 2014 рік", про що сторонами було укладено відповідні договори про організацію взаєморозрахунків. Крім того, відповідач вбачає наявність додаткових та самостійних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог: сплив позовної давності по частині зобов'язань; погашення заборгованості до 30.11.2016. Відповідач вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства.

У судовому засіданні 16.06.2020, в якому був присутній представник відповідача, оголошено перерву до 14.07.2020.

08.07.2020 у зв'язку з відпусткою судді Пуль О.А. та необхідністю розгляду клопотання учасника іншого апеляційного провадження (вх.№952 Д/2) у цій же справі №905/1965/19 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.

13.07.2020 від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення (в електронному та паперовому вигляді), в яких АТ "К.Енерго" зазначає, що розрахунки за укладеним між сторонами договором здійснювалися шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків згідно з постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, а також шляхом залучення бюджетних субвенцій, про що сторонами було укладено відповідні договори про організацію взаєморозрахунків; згідно з ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", штрафні санкції за укладеним між сторонами договором не можуть нараховуватися на заборгованість, погашену до 30.11.2016 - це основна сума заборгованості окрім останнього платежу від 16.01.2017, однак вказаний платіж було здійснено із застосуванням процедури розподілу коштів згідно з постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, тому відповідач не користувався коштами, належними до оплати за постачання природного газу і не міг впливати на визначення нормативу перерахування коштів. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №922/932/19.

Ухвалою суду від 13.07.2020 було задоволено заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні 14.07.2020, в якому брали участь представники обох сторін (представник позивача - у режимі відеоконференції), було оголошено перерву до 06.08.2020.

У вказаному судовому засіданні 14.07.2020 представники позивача та відповідача підтвердили, що останній платіж (від 16.01.2017) з погашення заборгованості за отриманий газ було здійснено відповідачем саме в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014.

31.07.2020 відповідач електронною поштою надав додаткові пояснення (03.08.2020 вказані пояснення надійшли до суду в паперовому вигляді), у яких зазначає, що постанова Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18, на яку посилається позивач, не стосується спірних правовідносин, а саме - розрахунків, здійснених згідно з постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014.

06.08.2020 позивач надав електронною поштою клопотання (вх.№7332) про долучення до матеріалів справи письмових доказів - банківської виписки щодо оплати АТ "К.Енерго" 16.01.2017 грошових коштів у сумі 52480702,54 грн. в рахунок погашення заборгованості за укладеним між сторонами договором. Вказане клопотання також містить письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що кошти, які надійшли на рахунки зі спеціальним режимом використання, перераховуються банком згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації, теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Разом з тим, на думку позивача, боржник не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Із посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України № 792 від 30.09.2015 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ", якою затверджено Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ, позивач стверджує, що боржник мав передбачену умовами договору та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків, проте не використав її в повному обсязі.

Надаючи оцінку можливості прийняття наданої позивачем банківської виписки як доказу на стадії апеляційного провадження, колегія суддів зазначає, що відповідний документ фактично не є новим доказом, оскільки в ньому відображено ті ж відомості (зокрема, стосовно останнього платежу від 16.01.2017 на суму 52480702,54 грн.), що і в довідці по операціям по ПАТ "Київенерго" за період з 01.01.2014 по 31.12.2017, наданій позивачем до суду першої інстанції (т.1, а.с.47).

05.08.2020 у зв'язку з відпусткою судді Фоміної В.О. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

У судове засідання 06.08.2020 представники сторін не з'явилися.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, враховуючи, що в ході її розгляду сторонами було викладено свою правову позицію як у письмових поясненнях, так і в усних, у судовому засіданні 14.07.2020, і що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

03.02.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" укладено договір купівлі-продажу природного газу №2335/14-КП-41 (т.1, а.с.19), за умовами п.1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

На підставі відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд першої інстанції встановив, що відповідач змінив найменування на АТ "К.Енерго". Також судом встановлено зміну найменування позивача, яким на теперішній час є "Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", організаційно-правова форма - "приватне акціонерне товариство".

Пунктом 1.2 договору встановлено - газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

За правилами п.2.1 договору продавець передає покупцеві для СВП "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 77672 тис.куб.м. (щомісячні обсяги визначені вказаним пунктом договору).

Відповідно до п.5.2. договору в редакції додаткових угод №1 від 18.04.2014, №2 від 22.05.2014, №3 від 10.06.2014, №4 від 16.09.2014, №5 від 17.11.2014, №7 від 16.12.2014 ціна за 1000 куб.м. природного газу змінювалась.

Згідно з п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).

У відповідності до п. 6.1. договору в редакції Додаткової угоди №3/1 від 01.09.2014, оплата за газ здійснюється Покупцем або структурним підрозділом Покупця СВП "ЕНЕРГОЗБУТ КИЇВЕНЕРГО" ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" з рахунку структурного підрозділу № НОМЕР_1 банк АТ "Сбербанк Росії" МФО 320627, код ЄДРПОУ 261887763 виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Розділом 11 договору встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносити що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2014 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На підставі договору №2335/14-КП-41 від 03.02.2014 позивачем та відповідачем було підписано акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування):

- 31.01.2014 у січні 2014 року на суму 60667445,31грн. (14602,082 тис. куб. м),

- 28.02.2014 у лютому 2014 року на суму 58736788,05грн. (14137,391 тис. куб. м),

- 31.03.2014 у березні 2014 року на суму 37044563,05грн. (8916,277 тис. куб. м),

- 30.04.2014 у квітні 2014 року на суму 10272091,51грн. (1951,059 тис. куб. м),

- 31.05.2014 у травні 2014 року на суму 4773354 ,78грн. (768,882тис. куб. м),

- 30.06.2014 у червні 2014 року на суму 2803139,42грн. (450,505 тис. куб. м),

- 31.07.2014 у липні 2014 року на суму 2986458,35грн. (479,967тис. куб. м),

- 31.08.2014 у серпні 2014 року на суму 59440,84грн. (9,553 тис. куб. м),

- 30.09.2014 у вересні 2014 року на суму 2197258,94грн. (343,010 тис. куб. м),

- 31.10.2014 у жовтні 2014 року на суму 7533502,25грн. (1176,041тис. куб. м),

- 30.11.2014 у листопаді 2014 року на суму 46677297,82грн. (6985,068 тис. куб. м),

- 31.12.2014 у грудні 2014 року на суму 94224388,71грн. (12298,201 тис. куб. м).

Вказані акти (т.1, а.с. 33 - 44) підписані сторонами і засвідчені печатками обох підприємств.

Загальна вартість поставленого позивачем відповідно до актів приймання- передачі газу склала 327975792,03 грн.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки по операціям по ПАТ "Київенерго" за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 (т.1, а.с.47), розрахунки за договором здійснювалися:

- у листопаді - грудні 2014 року, а також у січні 2015 року шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 №217;

- у грудні 2014 року із здійсненням розрахунків із залученням бюджетних субвенцій на підставі ст. 14 та 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" згідно з договорами від 12.12.2014 про організацію взаєморозрахунків (т.1, а.с.49 - 132), укладеними між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (сторона перша), Департаментом фінансів Дніпропетровської облдержадміністрації (сторона друга), Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської облдержадміністрації (сторона третя), Фінансовим управлінням виконкому міської ради (сторона четверта), Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міської ради (сторона п'ята), Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" (сторона шоста), Державним промисловом підприємством "Кривбаспромводопостачання" (сторона сьома), публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" (сторона восьма), Державним підприємством "Енергоринок" (сторона дев'ята), Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (сторона десята) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (сторона остання), а саме - №1300/30 (на суму 21258364,13 грн), 1301/30 (на суму 223405,00 грн), 1302/30 (на суму 2286541,00 грн), 1303/30 (на суму 1888818,26 грн ), 1304/30 (на суму 491020,00 грн), 1305/30 (на суму 2399392,19 грн), 1306/30 (на суму 4429551,62 грн),1307/30 (на суму 1773027, 88 грн), 1308/30 (на суму 5191104,00 грн), 1311/30 (на суму 425081,17 грн), 1313/30 (на суму 330496, 94 грн), 1314/30 (на суму 797505,82 грн), 1315/30 (на суму 5619940,00 грн), 1316/30 (на суму 980052,22 грн). Усього за вказаними договорами за рахунок коштів субвенції з державного бюджету відповідач погасив заборгованість перед позивачем у сумі 48094210,23 грн.

Вищевказаною довідкою підтверджується, що вся сума заборгованості окрім останнього платежу від 16.01.2017 на суму 52480702,54 грн. була погашена до 21.01.2015.

Позивач не заперечує факт повного погашення заборгованості, разом з тим, зазначає, що оскільки відповідач здійснював оплату за переданий газ несвоєчасно, із порушенням визначених договором строків оплати (період прострочення платежу розпочався з 15.02.2014), відповідне призвело до порушення прав ПАТ НАК "Нафтогаз України", у зв'язку з чим дане товариство 02.10.2019 звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з АТ "К.Енерго" коштів у сумі 73768290,77 грн у тому числі: 24803706, 62 грн. - пеня; 5210308,45 грн. - 3% річних; 43457275,69 грн. - інфляційні втрати.

В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідач надав відзив на позовну заяву (т.1, а.с.219), в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, а у випадку прийняття рішення про стягнення коштів застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності за всіма зобов'язаннями (відповідальністю), що нараховані поза межами позовної давності.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову - з наведених вище підстав.

Як уже зазначалося, позивач оскаржив рішення суду першої інстанції, оскільки не погодився з висновками суду про безпідставність позовних вимог.

В частині відхилення доводів Акціонерного товариства "К.Енерго", яке стверджувало про те, що позов у даній справі до неналежного відповідача, рішення місцевого господарського суду станом на 14.07.2020 не оскаржувалося в апеляційному порядку.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів погоджується з ним з огляду на наступне.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Апелянт наполягає на тому, що до спірних правовідносин мають бути застосовані відповідні норми цивільного законодавства, що регулюють виконання зобов'язань та встановлюють наслідки їх порушення.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач не заперечує факт погашення заборгованості в сумі 48094210,23 грн. згідно з договорами від 12.12.2014 про організацію взаєморозрахунків, із залученням субвенцій з державного бюджету. Водночас апелянт вважає, що на вказану суму також слід здійснювати нарахування у вигляді пені, річних та інфляційних, оскільки, на його думку, посилання суду першої інстанції на укладання договорів про організацію взаєморозрахунків як на підставу для зміни порядку та строку розрахунків є такими, що суперечать принципу обов'язковості виконання договірних зобов'язань. Заявник скарги також зазначає, що умовами договору про організацію взаєморозрахунків не встановлено чіткі строки проведення коштів у рахунок погашення заборгованості з субвенцій, тобто проведення фінансування може відбутися як своєчасно, так і після спливу року і більше - вказана невизначеність порушує баланс інтересів сторін та призводить до фінансових втрат позивача. На думку апелянта, місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що, підписавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.

Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено вище, договори про організацію взаєморозрахунків було укладено та виконано сторонами у відповідності до ст. 14 та 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", відповідно до Порядку та умов надання у 2014 субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості в різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30.

Вищезазначеними договорами про організацію взаєморозрахунків передбачено, що ПАТ "Київенерго" перераховує на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти в загальному розмірі 48094210,23 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором №2335/14-КП-41 від 03.02.2014.

У відповідності до п.п. 2 п. 14 договорів про організацію взаєморозрахунків сторони погодили не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Пунктом 19 договорів передбачено, що після виконання цього договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета цього договору.

Отже, при розрахунках з постачальником за рахунок бюджетних субвенцій на підставі ст. 14 та 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", відповідач не мав можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих бюджетних субвенцій на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача з призначенням платежу "пункт 24 статті 14 та пункт 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік".

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що, підписавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором №2335/14-КП-41 від 03.02.2014, порядок розрахунків. Тому твердження апелянта про відсутність встановлення сторонами іншого порядку розрахунків колегія суддів визнає такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства та вищенаведеними умовами договорів про організацію взаєморозрахунків.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові 16.01.2020 у справі № 912/685/19, в якій суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що підписанням сторонами договору про організацію взаєморозрахунків і виконанням його положень сторони фактично змінили порядок і строк оплати коштів за отриманий відповідачем природний газ, яка є заборгованістю за договором.

Оскільки шляхом підписання вказаних договорів позивач засвідчив своє волевиявлення щодо згоди з їх умовами, колегія суддів не вважає належними аргументами посилання АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в апеляційній скарзі на відсутність встановлення у договорах чітких строків проведення коштів у рахунок погашення заборгованості з субвенцій, на можливу затримку з фінансуванням, порушення балансу інтересів сторін тощо.

Будь-яких інших аргументів, що спростовували б висновок місцевого господарського суду про зміну сторонами умов договору №2335/14-КП-41 від 03.02.2014 шляхом підписання відповідних договорів про організацію взаєморозрахунків, а відтак, і висновок про відсутність підстав для здійснення нарахувань на суму боргу 48094210,23 грн. за прострочення відповідачем оплати за газ згідно з договором №2335/14-КП-41 від 03.02.2014 - апелянтом не наведено.

Стосовно решти суми боргу - 279881581,80 грн. - яка є різницею між сумою вартості поставленого відповідачеві газу (327975792,03 грн.) та сумою коштів, сплачених відповідно до договорів про організацію взаєморозрахунків (48094210,23 грн.), апелянт стверджує про її сплату власними коштами відповідача, зазначаючи, що відповідне вбачається з доказів, які надавалися позивачем до матеріалів справи, а саме, витягу по операціям за договором, сальдо по договору.

Однак сальдо по договору, на яке посилається апелянт (т.1, а.с.45) взагалі не містить відомостей щодо шляхів погашення боргу.

Натомість, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки по операціям по ПАТ "Київенерго" за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 (т.1, а.с.47), погашення боргу здійснювалося двома способами: згідно з договорами про організацію взаєморозрахунків (оцінка яким уже надана судом) та шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків згідно з постановою КМУ від 18.06.2014 №217.

Стосовно останнього платежу від 16.01.2017 на суму 52480702,54 грн. вищевказана довідка (так само як надана позивачем до суду апеляційної інстанції банківська виписка, т.2, а.с.174) не містить відомостей щодо порядку сплати та розподілу коштів. Проте, як уже зазначалося, представниками обох сторін у судовому засіданні 14.07.2020 підтверджено, що всі платежі, в тому числі і останній, здійснювалися і зараховувалися саме в порядку, встановленому постановою КМУ від 18.06.2014 №217.

Окрім того, 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною 3 ст. 7 Закону, яка є нормою прямої дії, встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто вказаною нормою передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань у разі погашення основного боргу до набрання чинності цим Законом.

Застосування приписів частини 3 статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанови від 06.06.2018 у справі №925/770/17, від 01.04.2019 у справі №922/2784/18, від 16.01.2020 у справі №922/939/19, від 22.01.2020 у справі №917/602/19, від 26.03.2020 у справі №925/853/19, від 27.05.2020 у справі №910/17428/18).

Як було встановлено вище, вся сума заборгованості окрім останнього платежу від 16.01.2017 на суму 52480702,54 грн. була погашена до 21.01.2015 - тобто до 30.11.2016, коли набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Отже, дія вказаного нормативного акту поширюється на спірні правовідносини, у зв'язку з чим, вимоги позивача щодо стягнення неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних на суму боргу, сплачену до 30.11.2016, задоволенню не підлягають.

Щодо останнього платежу від 16.01.2017 на суму 52480702,54 грн. колегія суддів зазначає, що, як було встановлено місцевим господарським судом та не спростовано позивачем в ході апеляційного провадження, відповідна сума входить до складу заборгованості в загальному розмірі 279881581,80 грн., яку було погашено із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови КМУ від 18.06.2014 №217. Розрахунки між відповідачем та позивачем за договором №2335/14-КП-41 від 03.02.2014 проводилися в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП.

У судовому засіданні 14.07.2020 у наданих суду апеляційної інстанції усних поясненнях представник позивача підтвердив вказану обставину.

Постанова КМУ №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок № 217) була прийнята на виконання норм Закону України "Про теплопостачання", що визначають механізм перерахування коштів для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

У зв'язку з прийняттям Порядку № 217 державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов'язками) за визначеними нормативами. За таких обставин, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 906/278/18, від 24.07.2019 у справі № 918/553/18, від 17.12.2019 у справі № 922/932/19, від 03.03.2020 у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 у справі №917/530/19, від 27.05.2020 у справі № 914/1029/19 тощо.

За таких обставин, твердження апелянта про те, що відповідач не був обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань у визначений договором строк (із посиланням на постанови Верховного Суду, ухвалені у 2018 році), колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються зі змістом Порядку №217 та вищенаведеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах 2019 - 2020 років, що містять відповідні висновки з питань застосування норм Порядку №217.

Стосовно посилань позивача на постанови Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №921/739/17-г/5 та від 31.05.2019 у справі №924/296/18, а також на постанову Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18, колегія суддів зазначає, що викладені у вказаних постановах висновки не стосуються правового регулювання спірних правовідносин, які мають місце між сторонами в даній справі №905/1965/19 (905/1856/19), а саме - щодо здійснення нарахувань на суми заборгованості, сплачені відповідно до Порядку №217. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 йдеться про застосування постанови Кабінету Міністрів України № 792 від 30.09.2015 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ",

Позивач в ході апеляційного провадження наполягав на тому, що обидва Порядки (№217 та №792) є аналогічними, однак вказані твердження колегія суддів визнає такими, що зроблені при довільному тлумаченні відповідних нормативних актів, оскільки, як визнано самим позивачем, правовідносини сторін у даному спорі було врегульовано саме Порядком №217, щодо застосування якого Верховним Судом висловлено відповідну правову позицію у вищенаведених постановах 2019 - 2020 років.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем не надано доказів, які підтверджують перерахування відповідачем коштів з порушенням строків, визначених Порядком №217, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що підстави для нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з порушенням встановлених договором строків розрахунку за газ відсутні.

В ході апеляційного провадження заявником скарги не наведено обставин, що могли б бути визнані підставами для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, наданої суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки у задоволенні позову має бути відмовлено по суті - з наведених вище підстав.

За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, водночас, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 12.03.2020 у справі №905/1965/19 (905/1856/19) залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.08.2020

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов