вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" серпня 2020 р. Справа№ 910/10458/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.08.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 18.03.2020 (повне рішення складено 08.04.2020)
у справі № 910/10458/19 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс"
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 362 751 359,54 грн.
Короткий зміст позовних вимог
05.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою № б/н від 29.07.2019 до Публічного акціонерного товариства "Центеренерго" про стягнення 362 751 359 грн. 54 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" та Публічним акціонерним товариством "Центеренерго" укладені договори поставки вугілля №111/17 від 09.04.2019, №111/19 від 17.04.2019, №111/22 від 22.05.2019, однак на думку позивача, Публічне акціонерне товариство "Центеренерго" взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого вугілля не виконало, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 362 751 359 грн. 54 коп.
15.10.2019 представником позивача через канцелярію господарського суду, реалізуючи своє право, передбачене ст. 46 ГПК України, подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в зв'язку зі зменшенням суми пені, яка була нарахована за невиконання/неналежне виконання умов Договорів поставки вугілля № 111/17 від 09.04.2019 року, № 111/19 від 17.04.2019 року, № 111/22 від 22.05.2019 року.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України заява позивача про зменшення позовних втмог була прийнята судом першої інстанції до розгляду.
Відповідно до ст. 163 ГПК України нова ціна позову по справі №910/10458/19 складає: вартість фактично поставленого вугілля 297 507 063, 43 грн, вартість доставки вугілля 32 373 438, 12 грн., загалом основний борг у розмірі 329 880 501,55 грн., пеня 1 913 960, 27 грн., 3% річних 333 533,30 грн, загальна сума вимог: 332 127 995,12 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2020р. у справі № 910/10458/19 позов задоволено повністю.
На підставі рішення суду з Публічного акціонерного товариства "Центеренерго" підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" 297 507 063 грн. 43 коп. вартості поставленого вугілля, 32 373 438 грн. 12 коп. вартості доставки вугілля, 1 913 960 грн. 27 коп. пені, 333 533 грн. 30 коп. 3% річних та 672 350 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належним чином виконав свій обов'язок щодо поставки вугілля , однак відповідач не виконав п.7.7 та 7.6 договору - не оплатив поставлене вугілля в установлений строк, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 297 507 063, 43 грн. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не виконано свого обов'язку щодо оплати відшкодування вартості доставки вугілля, внаслідок чого утворилась заборгованість. У зв'язку з неналежним виконанням умов договорів поставки вугілля, позивачем нараховано пеню за прострочення відповідачем оплати у розмірі 1 913 960,27 грн., та 3% річних у розмірі 333 533, 30 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції закриваючи підготовче провадження та призначаючи справу до судового розгляду, не надав правової оцінки заяві про зменшення позовних вимог, чим було порушено ст. 117, 181, 182 ГПК України, а саме, не досягнуто усіх завдань підготовчого провадження, не з'ясовано усіх обставин справи, зокрема, остаточно не визначено предмет спору, розмір заявлених позовних вимог, що в свою чергу позбавило відповідача права надати аргументований відзив та викласти свою правову оцінку спору. Всупереч ч.2ст. 185 ГПК України суд першої інстанції не виносив ухвалу про закриття підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, а лише зазначив про це в протоколі судового засідання.
Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 04.03.2020 про закриття підготовчого засідання, звернувся до суду з апеляційною скаргою, яка була повернута товариству ухвалою суду першої інстанції від 18.03.2020 за межами повноважень суду першої інстанції.
Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу у відсутності представника відповідача, незважаючи на вжитті Постановою Кабінету Міністрів України карантинні заходи від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» щодо введення загальнодержавного карантину до 03 квітня 2020 р. та подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, чим було порушено принцип рівності учасників судового процесу та змагальності сторін і з порушенням п.2 ч.2 ст. 202 ГПК України.
Також апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що 09.02.2004 р. Господарським судом м. Києва у відношенні ПАТ «Центренерго» порушено справу № 15/76-6 (далі № справи змінено на 15/76-6-43/624-6) про банкрутство і одночасно відповідно до вимог ст. 12 попередньої редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі.
Відповідно до абз.4 ч.4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (попередньої редакції) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). На час нарахування штрафних санкцій тривав розгляд справи про банкрутство ПАТ «Центренерго», а саме знаходився на стадії процедури розпорядження майном. Таким чином, введений судом мораторій діяв, а отже і діяла заборона на нарахування неустойки (штрафу, пені), а отже застосування штрафних санкцій є незаконним.
Також апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно розподілено судовий збір, оскільки відповідно до п.2 ч.1 ст 129ГПК України судовий збір розподіляється пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем було зменшено позовні вимоги, а судом першої інстанції відповідно позов задоволено до зменшених заявлених вимог, що складає 91, 56% від первісного позову, а отже судовий збір складає 615 603, 66 грн. замість стягнутих та 672 350 грн.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач через відділ документального забезпечення суду 01.04.2020 подав відзив на апеляційну скаргу, просить суд залишити рішення Господарського суду м. Києва від 18.03.2020 у справі № 910/10458/19 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позиції учасників справи
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги, просить суд задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (постачальник) були укладені договори поставки вугілля №111/17 від 09.04.2019 року, №111/19 від 17.04.2019 року, №111/22 від 22.05.2019 року.
Відповідно до п. 1.1. укладених договорів постачальник поставляє у власність покупця вугільну продукцію, а покупець приймає та оплачує її.
Пунктом 2.5. укладених договорів передбачено, що право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно умовам договору.
Постачальник зобов'язаний поставити (передати) покупцеві на умовах договору вугілля у строк (термін), обсягах, асортименті та по реквізитах, вказаних в специфікаціях (п.п. 7.1.1.п.7.1 договорів поставки).
Підпунктом 7.3.1, п. 7.3. договорів поставки визначено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату вугілля на умовах договору.
Згідно п.п. 7.3.2, п. 7.3. договору покупець зобов'язаний прийняти вугілля, поставлене на умовах договору, згідно з актом приймання - передачі вугілля.
За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, на виконання умов договору позивачем у строк (термін), обсягах, асортименті та по реквізитах погоджених сторонами була поставлена (відвантажена) вугільна продукція за вищезазначеними договорами, тобто виконано свій обов'язок у повному обсязі.
Факт поставки постачальником покупцю вугільної продукції підтверджується погодженими сторонами актами приймання-передачі та додатками до них, а саме:
За договором 111/17 від 09.04.2019 року:
- Акт №21-ШТ/17 від 22.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 2 296,342 тн вугілля, загальною вартістю 6 154 775,40 грн.;
- Акт №20-ШТ/17 від 22.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 629,950 тн вугілля, загальною вартістю 1 712 322,22 грн.;
- Акт №19-ШТ/17 від 22.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 2 090,016 тн вугілля, загальною вартістю 5 485 945,03 грн ;
- Акт №22-ШТ/17 від 23.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 902,968 тн вугілля, загальною вартістю 2 423 678,98 грн.;
- Акт №23-ШТ/17 від 23.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 210,000 тн вугілля, загальною вартістю 572 250 грн.
За договором №111/19 від 17.04.2019 року:
- Акт №252-ШТ від 22.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 467,322 тн вугілля, загальною вартістю 1 222 514,35 грн.;
- Акт №17-ШТ/І9 від 23.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 3 433,350 тн вугілля, загальною вартістю 9 247 466,89 грн.;
- Акт №18-ШТ/19 від 23.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 563,850 тн вугілля, загальною вартістю 1 500 537,35 грн.;
- Акт №19-ШТ/19 від 23.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 2 571,674 тн вугілля, загальною вартістю 6 960 576,01 грн.
За договором № 111/22 від 22.05.2019 року:
- Акт №1-ШТ/22 від 23.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 1 250,646 тн вугілля, загальною вартістю 3 084 948,62 грн.;
- Акт №2-ШТ722 від 23.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 280,150 тн вугілля, загальною вартістю 711 709,86 грн.;
-Акт №3-ШТ/22 від 23.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 13 237,004 тн вугілля, загальною вартістю 32 982 259,25 грн.;
- Акт №253-ШТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 198,700 тн вугілля, загальною вартістю 492 080,55 грн.;
- Акт №254-ШТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 1 939,010 тн вугілля, загальною вартістю 4778 138,42 грн.;
-Акт №255-ШТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 955,150 тн вугілля, загальною вартістю 2 400 485,75 грн.;
- Акт №256-ШТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 970,100 тн вугілля, загальною вартістю 2 410 461,29 грн.;
- Акт №257-ШТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 340,100 тн вугілля, загальною вартістю 855 302,50 грн.;
- Акт №258-ШТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 409,078 тн вугілля, загальною вартістю 1 055 625,78 грн.;
-Акт №259-ІІІТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 627,970 тн вугілля, загальною вартістю 1 612 312,97 грн.;
- Акт №260-ШТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 620,356 тн вугілля, загальною вартістю 1 508 085,44 грн.;
- Акт №261-ШТ від 27.05.20:9 року, відповідно до якого було відвантажено 346,184 тн вугілля, загальною вартістю 827 892,11 грн.;
- Акт №262-ШТ від 27.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 547,098 тн вугілля, загальною вартістю 1 319 326,83 грн.;
- Акт №263-ШТ від 29.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 273,132 тн вугілля, загальною вартістю 704 604,08 грн.;
- Акт №264-ШТ від 29.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 343,038 тн вугілля, загальною вартістю 891 898,80 грн.;
- Акт №265-ШТ від 29.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 624,450 тн вугілля, загальною вартістю 1 623 570 грн.;
- Акт №266-ШТ від 29.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 487,430 тн вугілля, загальною вартістю 1 215 121,07 грн.;
- Акт №267-ШТ від 30.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 613,450 тн вугілля, загальною вартістю 1 535 158,62 грн.;
- Акт №268-ШТ від 30.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 550,096 тн вугілля, загальною вартістю 1 337283,38 грн.;
- Акт №4-ШТ/22 від 30.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 8 213,802 тн вугілля, загальною вартістю 20 602 329, 67 грн.;
- Акт №269-Ш'Г від 31.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 1 453,186 тн вугілля, загальною вартістю 3 648 574,40 грн.;
- Акт №270-ШТ від 31.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 2 208,068 тн вугілля, загальною вартістю 5 483 091,37 грн.;
- Акт №271-ШТ від 31.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 3 569,346 тн вугілля, загальною вартістю 9 093 306,93 грн.;
- Акт №272-ШТ від 31.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 5 162,136 тн вугілля, загальною вартістю 12 756 333,03 грн.;
- Акт №273-ШТ від 31.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 2 369,680 тн вугілля, загальною вартістю 6 034 991,95 грн.;
- Акт №274-ШТ від 31.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 2 298,197 тн вугілля, загальною вартістю 5 891 174,57 грн.;
- Акт №275-ШТ від 31.05.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 757,698 тн вугілля, загальною вартістю 1 884 087,14 грн.
- Акт №5-ШТ/22 від 12.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 11 533,798 тн вугілля, загальною вартістю 28 585 437,70 грн;
-Акт №276-ШТ/22 від 12.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 3 482, 448 тн вугілля, загальною вартістю 8 864 554, 44 грн;
- Акт №277-ШТ/22 від 12.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 1666,857 тн вугілля, загальною вартістю 4 122 132,77 грн;
- Акт №278-ШТ/22 від 12.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 4 475,992 тн вугілля, загальною вартістю 11 377 874,15 грн;
- Акт №279-ШТ/22 від 12.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 7722,800 тн вугілля, загальною вартістю 19 625 992,60 грн;
- Акт №6-ШТ/22 від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 10 101,646 тн вугілля, загальною вартістю 25 275 964,68 грн;
- Акт №7-ШТ/22 від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 620,476 тн вугілля, загальною вартістю 1 572 906,66 грн;
-Акт №280-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 417,704 тн вугілля, загальною вартістю 1 059 422,66 грн;
- Акт №281-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 412,040 тн вугілля, загальною вартістю 1 027 594,80 гри;
- Акт №282-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 749,614 тн вугілля, загальною вартістю 1 946 732,81 грн;
- Акт №283-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 1 109,410 тн вугілля, загальною вартістю 2 806 943,06 грн;
- Акт №284-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 3 422,870 тн вугілля, загальною вартістю 8 614 297,32 грн;
- Акт №285-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 1 950,920 тн вугілля, загальною вартістю 4 866 852,90 грн;
- Акт №286-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 1 114,157 тн вугілля, загальною вартістю 2 795 419,91 грн;
- Акт №287-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 1 323,085 тн вугілля, загальною вартістю 3 339 586,05 грн;
- Акт №288-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 3 062,718 тн вугілля, загальною вартістю 7 690 067,65 грн;
- Акт №289-ШТ від 13.06.2019 року, відповідно до якого було відвантажено 762,346 тн вугілля, загальною вартістю 1 915 062,66 грн.
Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що вказані вищезазначені акти були погоджені, прийняті та підписані сторонами, проте свої зобов'язання відповідно п.п. 7.3.1, п. 7.3. договору відповідач не виконав, чим порушив умови відповідного договору.
У зв'язку з тим, що відповідачем не сплачено заборгованість, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості вартості поставленого вугілля , а також вартості доставки вугілля . В зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договорами позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та 3 % річних згідно наданого позивачем розрахунку.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Внаслідок укладення Договорів №111/17 від 09.04.2019 року, №111/19 від 17.04.2019 року, №111/22 від 22.05.2019 року на постачання вугілля між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договори №111/17 від 09.04.2019 року, №111/19 від 17.04.2019 року, №111/22 від 22.05.2019 року на постачання вугілля як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором постачання, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно п. 7.7 зазначених договорів встановлений строк оплати поставленого вугілля становить 40 календарних днів з дати підписання актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування провізної плати. Станом на 29.07.2019 за відповідачем рахується прострочення грошових зобов'язань, за якими наступив строк сплати в сумі 297 507 063, 43 грн.
Із наведеного вбачається, що відповідач не виконав п. 7.7 та 7.6. договорів не оплатив поставлене вугілля в установлений строк, тобто порушив свої договірні зобов'язання.
Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та пунктів 7.6 та 7.7 договорів, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.
Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо оплати поставленого товару відповідачем не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 297 507 063, 43 грн.
З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність будь-яких доказів щодо оплати заборгованості за договорами, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за договорами в сумі 297 507 063, 43 грн.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 297 507 063, 43 грн. грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати послуг, у відповідності до договорів є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 297 507 063, 43 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім того, за твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем та підтверджується наявними матеріалами справи, що понесені позивачем витрати з доставки вугілля до залізничної станції призначення, підтверджуються Актами відшкодування вартості доставки до кожного Акту приймання - передачі вугілля, та підлягають відшкодуванню відповідачем згідно вимог п. 6.6 договорів: "Вартість доставки вугілля до залізничної станції призначення вважається транспортно - заготівельними витратами покупця. Вартість доставки перевізнику оплачує постачальник або третя особа за дорученням постачальника. Покупець відшкодовує постачальнику вказану в залізничних накладних вартість доставки виключно по території України."
Судом встановлено, що згідно актів відшкодування вартості доставки вартість доставки до пункту відвантаження вугільної продукції за вищезазначеними актами склала - 32 373 438, 12 грн., що також не компенсована відповідачем. Вказана сума розраховується наступним чином: шляхом додавання суми за кожним актом відшкодування провізної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо оплати відшкодування вартості доставки вугілля відповідачем не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 32 373 438, 12 грн.
З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність будь-яких доказів щодо оплати заборгованості за договорами, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за відшкодування вартості доставки вугілля за договорами в сумі 32 373 438, 12 грн.
Факт наявності боргу за відшкодування вартості доставки вугілля у відповідача перед позивачем за договорами в сумі 32 373 438, 12 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати послуг, у відповідності до договорів є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення боргу за відшкодування вартості доставки вугілля у розмірі 32 373 438, 12 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем копії актів приймання-передачі та додатків до них є належним доказом поставки товару, а отже, виконання позивачем своїх зобов'язань в частині поставки товару загалом на суму 329 880 501,55 грн. здійснено належним чином.
Грошові кошти (заборгованість), що належать до сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "ШАХТАРСЬКТРАНС" з боку відповідача на суму 329 880 501,55 грн., є майном, право на мирне володіння яким гарантується статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (так, в п. 21 рішення у справі "Федоренко проти України" право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договорів, у визначені строки оплату за поставлений товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договорами поставки вугілля №111/17 від 09 квітня 2019 року, №111/19 від 13.05.2019 року, № 111/22 від 22.05.2019 року, на підставі пункту 8.14 договорів позивачем нараховано відповідачу пеню за прострочення відповідачем оплати у розмірі 1 913 960, 27 грн., 3 % річних 333 533,30 грн.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом п. 8.14. договорів поставки вугілля за порушення виконання грошового зобов'язання за договором постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми з якої допущено прострочення, за кожний день прострочення.
Дії відповідача є порушенням умов договорів, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 8.14. договорів та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Колегія перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем у зв'язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань із оплати заборгованості за постачання вугільної продукції за загальний період з 01.07.2019 по 29.07.2019 дійшла висновку, що він є арифметично правильним, у зв'язку із чим вимога позивача про стягнення пені у розмірі 1 913 960, 27 грн. підлягає задоволенню. Відповідач, заперечуючи проти розміру штрафних санкцій, свого котррозрахунку суду не надав.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія зазначає, що право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та трьох відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також, отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
В пункті 1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зі змінами, внесеними згідно з Постановами Вищого господарського суду № 6 від 10.07.2014 та № 2 від 16.12.2015 визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто, зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Більше того, п. 4.1. вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, визначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, який складено арифметично вірно, колегія приходить до висновку про його обґрунтованість та наявність підстав для стягнення 3% річних, нарахованих за загальний період з 01.07.2019 по 29.07.2019.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції процесуальних норм, виходячи з такого.
Позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог 15 жовтня 2019 року, копія якої була надіслана відповідачу, про що в матеріалах справи наявні докази. Таким чином, посилання відповідача на те, що порушені його процесуальні права і він був позбавлений права надати аргументований відзив на зменшення позовних вимог, не відповідає дійсним обставинам справи.
04 березня 2020 року відповідач подав відзив на позовну заяву, з порушенням термінів, які встановлені ч.2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 року було відкрито провадження у справі № 910/10458/19. Справа в суді першої інстанції слухалася 8 місяців (з серпня 2019року по березень 2020 року) саме з тих підстав, що відповідач неодноразово подавав апеляційні скарги.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається також на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004 порушено провадження у справі № 15/76-б за заявами Державного підприємства "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енергетики України та Полтавського акціонерного банку "Полтава-банк" про визнання банкрутом відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", а отже, за твердженням відповідача відповідно до ч. 4 ст. 12 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі. Апелянт зазначає, що з наведених підстав задоволення позовних вимог, зокрема в частині стягнення пені та 3% річних є неможливим.
Однак зазначені твердження відповідача не можуть бути прийняті колегією до уваги, з огляду на таке.
Ухвалою Господарського суду м. Києва у справі № 15/76-б-43/624-б (про банкрутство ПАТ"ЦЕНТРЕНЕРГО") від 19.08.2019 року провадження у справі № 15/76-б-43/624-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (ідентифікаційний код 22927045) закрито, дію мораторію припинено.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 грудня 2019 року ухвала Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 у справі № 15/76-б-43/624-б залишена без змін.
Крім того, що стосується питання дії мораторію, то з даного приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у свій Постанові по справі № 11/Б-1203 від 06 лютого 2019 року зазначив наступне:
"Статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.
Тобто, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом."
Аналогічна позиція, викладена і у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі № 5023/10655/11.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п'ятого частини першої статті 38 Закону №2343-ХІІ в редакції Закону №4212-VI (абзац четвертий частини першої статті 23 Закону №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013).
Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21.10.2019 втратив чинність Закон №2343-ХІІ, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343-ХІІ ( зазначена позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2019 р. по справі №2340/4157/18).
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов до висновку, що встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що вимоги позивача виникли на підставі укладених між сторонами Договорів №111/17 від 09.04.2019 року, №111/19 від 17.04.2019 року, №111/22 від 22.05.2019 року, твердження відповідача, судом апеляційної інстанції визнаються такими, що є юридично неспроможними.
Щодо посилання апелянта на неправильність розподілу судових витрат.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» прожитковий мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить -1921 гривня, таким чином максимальний судовий збір у 2019 році становив 350х1921 =672 350 грн.
Сума первісного позову становила 362 751 359, 54 грн.(судовий збір максимальний 672 350 грн.). Після зменшення позивачем позовних вимог до 332 127 995,12 грн. сума судового збору не змінилася і залишилася такою ж самою, максимальною у розмірі 672 350 грн. Таким чином твердження апелянта про зменшення розміру судового збору не можуть бути прийняті до уваги.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги є правомірними, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Нові докази, долучені до справи, а саме: копія ДСТУ 4083:2012 "Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях", копія звіту лабораторії ТОВ "МСІ" про інспекцію №1 вугілля на складах, копія повідомлення ДБР № 18063/12 від 13.09.2019 про початок досудового розслідування кримінального провадження, копія запиту ДБР № 01.13411 від 14.08.2019 по договорам з ТОВ "Шахтарськтранс", копія повістки в ДБР № 01.12876 від 08.08.2019 про виклик для допиту в якості свідка, копія заяви про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191, ч.2 ст. 367 КК України, копія ухвали слідчого судді Солом'янського району міста Києва від 22.07.2019 справа № 760/20658/19, копія протоколу тимчасового доступу до речей в документів від 22.08.2019, складеного детективом НАБУ про вилучення оригіналів документів фінансово-господарської діяльності ПАТ "Центроенерго" оцінені колегією, на результат розгляду справи не впливають. Заперечення щодо якості поставленого вугілля колегія до уваги не приймає, оскільки акти приймання - передачі вугільної продукції підписані без зауважень. Відповідач ніяких заходів щодо повернення неякісної продукції не вчиняв.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильність викладених в судовому рішенні висновків,а зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, встановлених судом першої інстанції.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 у справі № 910/10458/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 у справі № 910/10458/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 у справі № 910/10458/19 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/10458/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 10.08.2020.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська