Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/10556/2020
м. Київ Справа № 761/44764/19
06 серпня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Гаращенка Д.Р.
- Борисової О.В.
при секретарі - Масловській К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, постановлену під головуванням судді Рибака М.А., про відмову у забезпечені позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відшкодування упущеної вигоди, захист цивільного права позивача,-
18 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відшкодування упущеної вигоди, захист цивільного права позивача.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року відкрито провадження у даній справі.
12 червня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив суд:
заборонити вчиняти певні дії будь-яким особам, у будь-який спосіб, спрямовані на реєстрацію права власності та інших речових прав до винесення рішення Шевченківським районним судом м. Києва, відносно позовних вимог позивача відповідно правовстановлюючих документів на об'єкти, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , відповідно за договором купівлі-продажу від 22.03.1996 року, за № 1940, реєстраційний № 1940-А911, реєстрація БТІ м. Києва від 22.03.1996 року; гаражний бокс НОМЕР_1 у Громадській організації товариство «Надія-3», розташований за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4, який не приватизований, при пред'явленні будь яких документів на цей гаражний блок;
заборонити вчиняти певні дії, у будь-який спосіб відповідачці ОСОБА_2 , спрямовані на реєстрацію права власності та інших речових прав, до винесення рішення Шевченківським районним судом м. Києва відносно позовних вимог позивача відповідно правовстановлюючих документів на об'єкти, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 у Громадській організації товариство « Надія -3», розташований за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4, який не приватизований, при пред'явленні будь яких документів на цей гаражний блок;
заборонити вчиняти певні дії, у будь-який спосіб відповідачці ОСОБА_2 , спрямовані на здачу в оренду спірного майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, до винесення рішення Шевченківським районним судом м. Києва відносно позовних вимог позивача, щодо: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; гаражного боксу № НОМЕР_1 у Громадській організації товариство « Надія -3», розташованого за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4.
Заяву обґрунтовував тим, що відповідачка не дозволяє йому користуватись його часткою в майні, яке є сумісною власністю подружжя, утримує у себе документи на вказане майно, здає його в оренду та має наміри особисто розпоряджатись даним спірним сумісним майном, а тому вважає, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відшкодування упущеної вигоди, захист цивільного права позивача - відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 01.07.2020 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення його заяви про забезпечення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвала суду про відмову у забезпеченні позову є незаконною, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не було враховано, що між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя, не надано оцінки доказам, які свідчать про реальну загрозу утруднення виконання можливого рішення суду.
Також судом першої інстанції не враховано, що вказані в заяві способи забезпечення позову є співмірними із заявленим позовним вимогами, позивачем вказано у заяві вартість спірного майна та що невжиття вказаних заходів забезпечення позову надає можливість відповідачці в подальшому порушувати його права на користування спірним майном та отримання прибутку від оренди вказаного майна.
Посилається також на те, що в резолютивній частині заяви про забезпечення позову він зазначив, які саме дії та кому необхідно вчиняти чи утримуватись від їх вчинення з метою забезпечення позову, а тому висновок суду першої інстанції про те, що заявником не конкретизовано в заяві вказану інформацію є помилковим.
Вказує також, що відмова суду у забезпеченні позову призводить до того, що він, як співвласник спірного майна, продовжує нести збитки внаслідок вчинення відповідачкою незаконних дій щодо користування їх спільним майном.
Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про день та час слухання справи судом повідомлена у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомила, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відшкодування упущеної вигоди, захист його цивільного права та просив суд:
поділити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ним право власності й виділивши йому в натурі Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 та визнавши за ОСОБА_2 право власності, виділивши їй в натурі Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ;
поділити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ним право власності на гаражний бокс НОМЕР_1 у Громадській організації товариство «Надія-3», що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4, визнавши за ОСОБА_2 право власності на гаражний бокс НОМЕР_2 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражно-будівельний кооператив «Нивки-3», що розташований за адресою м. Київ, вул. Саратовська, 61-А;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 120 000,00 грн. упущеної вигоди за 2018 та 2019 рік від здачі в оренду житлового приміщення, яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 40% від частки отриманого доходу від підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця згідно поданої відповідачкою декларації про доходи в Державну фіскальну службу України за повні періоди 2016, 2017, 2018 років, для покриття ним збитків при сплаті за житлово-комунальні послуги, належного харчування і лікування.
12 червня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, яку обґрунтовував тим, що відповідачка не дозволяє йому користуватись його частиною спірного майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, утримує у себе документи на вказане майно, здає його в оренду та має наміри особисто розпоряджатись даним спірним сумісним майном, тому вважав, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду. З огляду на викладене, просив забезпечити позов способом:
заборони вчиняти певні дії будь-яким особам, у будь-який спосіб, спрямовані на реєстрацію права власності та інших речових прав до винесення рішення Шевченківським районним судом м. Києва щодо позовних вимог позивача відповідно правовстановлюючих документів на об'єкти, а саме: на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , набуту за договором купівлі-продажу від 22.03.1996 року, за № 1940, реєстраційний № 1940-А911, реєстрація у БТІ м. Києва від 22.03.1996 року; на гаражний бокс НОМЕР_1 у Громадській організації товариство «Надія-3», який розташований за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4, який не приватизований, при пред'явленні будь яких документів на цей гаражний бокс;
заборони відповідачці ОСОБА_2 вчиняти певні дії, у будь-який спосіб, спрямовані на реєстрацію права власності та інших речових прав до винесення рішення Шевченківським районним судом м. Києва щодо позовних вимог позивача відповідно правовстановлюючих документів на об'єкти, а саме: на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 у Громадській організації товариства « Надія -3», який розташований за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4, який не приватизований, при пред'явленні будь яких документів на цей гаражний бокс;
заборони відповідачці ОСОБА_2 вчиняти певні дії , у будь-який спосіб, спрямовані на здачу в оренду спірного майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, до винесення рішення Шевченківським районним судом м. Києва про поділ двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; гаражного боксу НОМЕР_1 у Громадській організації товариство « Надія -3», який розташований за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції послався на не співмірність вказаних позивачем заходів забезпечення позову позовним вимогам, оскільки матеріали заяви не містять грошової оцінки об'єктів майна, щодо якого заявник просить вжити заходи забезпечення позову або будь-якого іншого обґрунтування вартості майна в межах заявленого позову. Також заявник просить заборонити відповідачці вчиняти дії, спрямовані на здачу в оренду майна, проте така вимога є неспівмірною з позовними вимогами та є втручанням в діяльність особи щодо її права на отримання прибутку від майна. Крім того, заявником не конкретизовано які саме дії та кому необхідно вчинити або утриматись від їх вчинення з метою забезпечення позову. Посилався, що заявником не доведено, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити (унеможливити) виконання рішення суду, не надано доказів на підтвердження наміру відповідачки відчужити спірне майно.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії (п.2), забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання (п.4), іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (п.10).
Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Також заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як зазначалося вище, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, враховуючи зміст ч.2 ст. 149 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають на меті ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
ОСОБА_1 просив забезпечити позов про поділ майна подружжя, зокрема, шляхом заборони вчиняти певні дії будь-яким особам, у будь-який спосіб, спрямовані на реєстрацію права власності та інших речових прав до винесення рішення Шевченківським районним судом м. Києва щодо позовних вимог позивача відповідно правовстановлюючих документів на об'єкти, а саме: на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; на гаражний бокс НОМЕР_1 у Громадській організації товариство «Надія-3», який розташований за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4.
Відмовляючи у вжиті такого забезпечення позову, суд першої інстанції правильно зазначив, що заявником не конкретизовано які саме дії та кому слід заборонитивчинятиз метою забезпечення даного позову, тому забезпечення позову в такий спосіб не забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що в резолютивній частині заяви про забезпечення позову він зазначив, які саме дії та кому необхідно вчиняти чи утримуватись від їх вчинення з метою забезпечення позову, а тому висновок суду першої інстанції про те, що заявником не конкретизовано в заяві вказану інформацію є помилковим, колегія суддів відхиляє, так як вони спростовуються змістом самої заяви позивача про забезпечення позову.
Також ОСОБА_1 просив забезпечити позов про поділ майна подружжя способом заборони відповідачці ОСОБА_2 вчиняти певні дії, у будь-який спосіб, спрямовані на реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно зазначене вище до ухвалення рішення Шевченківським районним судом м. Києва.
Разом з тим, вказаний спосіб забезпечення позову також є неефективним, оскільки відповідачка ОСОБА_2 не уповноважена на вчинення реєстраційних дій щодо майна. Такими повноваженнями наділені виключно державні реєстратори.
Крім того, ОСОБА_1 просив забезпечити позов про поділ майна подружжя, зокрема, шляхом заборони відповідачці ОСОБА_2 вчиняти певні дії , у будь-який спосіб, спрямовані на здачу в оренду спірного майна, що є об'єктом спільної сумісної власності до ухвалення рішення Шевченківським районним судом м. Києва про поділ двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; гаражного боксу НОМЕР_1 у Громадській організації товариство «Надія -3», який розташований за адресою м. Київ, вул. Василя Степанченка, 4.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що така вимога є неспівмірною з позовними вимогами та є втручанням в діяльність особи щодо її права на отримання прибутку.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого королівства») положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не було враховано, що між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя, не надано оцінки доказам, які свідчать про реальну загрозу утруднення виконання можливого рішення суду, колегія суддів вважає безпідставними, так як позивач не вказав в апеляційній скарзі які саме докази не були оцінені судом, а матеріали справи таких доказів не містять.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не обґрунтував у чому полягають об'єктивні ризики невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі.
З огляду на зазначене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що незастосування вказаних в заяві ОСОБА_1 заходів забезпечення позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання можливого рішення суду у даній справі, та про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що ухвала суду про відмову у забезпеченні позову є незаконною, постановлена із порушенням норм процесуального права, так як суд повно та об'єктивно дослідив надані докази, вірно застосував норми процесуального права та прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову вказаними способами.
При цьому, позивач не позбавлений права знову звернутись до суду із заявою, обравши при цьому інший ефективний, адекватний та співмірний вид забезпечення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 07 серпня 2020 року.
Головуючий: Судді: