05 серпня 2020 року м. Київ
Справа №757/10531/19
Резолютивна частина постанови оголошена 05 серпня 2020 року
Повний текст постанови складено 06 серпня 2020 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідач Державна казначейська служба України
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Ільєвої Т.Г. 28 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи Міністра юстиції України про відшкодування шкоди, -
Справа №757/10531/19
№ апеляційного провадження:22-ц/824/4584/2020
Головуючий у суді першої інстанції:Ільєва Т.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
У лютому 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до Держави в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи Міністра юстиції України про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , з врахуванням зазначеної обставини, позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину.
У 2011 році позивач звернувся з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини і про оформлення права власності на успадковане нерухоме майно. Однак, нотаріальна контора декілька разів відмовляла у видачі свідоцтва на нерухоме майно. Перший раз - за відсутності оригіналу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 . Потім з підстав, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не здійснила державну реєстрацію нерухомого майна, яка стала обов'язковою саме в рік її смерті (у 2011 році).
Не дочекавшись оформлення спадщини нотаріусом, позивач у 2016 році звернувся до суду за визнанням права власності в порядку спадкування за законом, однак по незалежним від позивача причинам, суд не розглянув справу у встановлений законом строк.
Позивач зазначає, що оскільки суд не розглянув справу у встановлений законом строк, а нотаріус повідомив про появу можливості реєстрації нерухомого майна за померлою особою, позивач у 2017 році повторно звернувся до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право власності на спадщину.
Разом з цим, з 2017 по 2018 рік, нотаріус (позивач не конкретизує особу) не оформив позивачу свідоцтво про право власності на успадковане нерухоме майно.
Позивач вказує, що він в черговий раз звернувся до нотаріуса щодо оформлення свідоцтва про спадщину. Однак, нотаріус другої Запорізької державної нотаріальної контори, після семи років бездіяльності, 27.06.2018 р. офіційно відмовилась здійснити оформлення спадщини, пославшись на положення Інструкції.
Так, позивач не погодився з рішенням нотаріуса тому, 27.06.2018 року оскаржив рішення останнього до Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги позивача, заступник міністра юстиції, як зазначає дану особу позивач, відмовила по суті звернення, пославшись на положення Інструкції.
З врахуванням даної обставини, позивач вважає, що заступник Міністра юстиції України (як вказує позивач) ігнорує права позивача, скаргу на дії нотаріуса розглянула формально та не надала на нього обґрунтованої відповіді, тому просить суд стягнути на його користь 45 000, 00 гривень відшкодування шкоди, завданої рішенням уповноваженої особи Міністерства юстиції України.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник третьої особи Міністерства юстиції України Підгородецька О.Ю. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач Державна казначейська служба України в судове засідання не з'явилися.
Позивач ОСОБА_3 надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.213), Державна казначейська служба України про день та час розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.216). За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до матеріалів справи та встановлено судом, згідно постанови Державного нотаріуса Другої Запорізької державної нотаріальної контори Вельможко Н.О. про відмову у вчинення нотаріальної дії від 13.04.2012 року, вбачається, що 03.08.2011 року на підставі заяви позивача про прийняття спадщини законом Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №343 за 2011 рік щодо майна померлої ОСОБА_2 .
Так, вказаною постановою було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право па спадщину за законом на частину житлового будинку, у зв'язку із ненаданням нотаріусу документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно та витягу з Реєстру прав власності, як передбачено підпунктом 4.18 пункту 4 глава розділу II Порядку вчинення нотаріальних - дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595.
При цьому, державним нотаріусом було роз'яснено позивачу, що останній для оформлення спадщини не позбавлений права отримати дублікат Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданою Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою Воловій В.К. 16.11.1985 р. за реєстровим №1-4675 на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки може звернутись з письмовою заявою про видачу дубліката втраченого або зіпсованого документа.
Згідно листа Завідувача державної нотаріальної контори Білика О.В. до складу спадкового майна входить: грошові вклади, що зберігаються в ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Запоріжжя, акції ВАТ «Запоріжтрансформатор», дивіденди ВАТ «Запоріжтрансформатор», недоотримана пенсія та частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
Листом від 03.07.2017, за підписом Державного нотаріуса Другої Запорізької державної нотаріальної контори Федченка О.О., на заяву ОСОБА_1 від 03.07.2017 року, останнього було повідомлено, що він має можливість отримати дублікат правовстановлюючого документу та реєстрації майна за померлою особою.
27 червня 2018 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України, в якому скаржився на дії нотаріуса Другої Запорізької державної нотаріальної контори, яка відмовляється оформлювати спадщину.
Так, в листі від 30.07.2018 року, за підписом заступника Міністра з питань державної реєстрації Сукманової О.В., зазначено, що у провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді цивільна справа №334/8703/16 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання прав власності на майно у порядку спадкування за законом. З врахуванням зазначеного, на підставі ст. 42 Закону України «Про нотаріат» було зупинено нотаріальну дію щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, до вирішення справи судом.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Такий підхід відповідає вимогам ст. 56 Конституції України, що передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв''язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Наряду з вказаним, слід за зазначити, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 09.08.2018 року та 18.10.2018 року останній звернувся зі скаргами до Міністерства юстиції України, проте всупереч положенням Закону України «Про звернення громадян», такі скарги розглянуті не були, проте вказані доводи суд не приймає, оскільки представник міністерства під час судового розгляду надав документи, які спростовують вказане, а саме що скарги від 09.08.2018 року та 18.10.2018 року серед вхідних документів не значаться.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано моральну шкоду діями чи бездіяльністю уповноваженої особи Міністерства юстиції України, також матеріалами справи не підтверджується факту порушення прав позивача, завдання йому моральних страждань внаслідок надання відповіді заступником Міністра з питань державної реєстрації Сукмановою О.В. та наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заступника Міністра з питань державної реєстрації Сукмановою О.В. у вигляді надання відповіді на звернення позивача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна