Справа №367/3794/20 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2867/2020 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія:ч.3 ст.15, п.п.6,11, 12 ч.2 ст.115 КПК України
05 серпня 2020 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
із участю
прокурора ОСОБА_6 ,
представників потерпілого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами: захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 24 червня 2020 року, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_10 на 60 днів, тобто до 22 серпня 2020 року; захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 , прокурора у кримінальному провадженні - ОСОБА_11 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2020 року, якою повернуто прокурору для усунення недоліків обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному 16 травня 2019 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №1201911000000361, по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, п.п.6,11,12 ч.2 ст.115 КК України.
Ухвала суду першої інстанції від 24 червня 2020 року мотивована тим, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, в якому він згідно обвинувачення є замовником умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що існує ризик того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду з метою уникнення покарання за вчинене, незаконно впливати на потерпілого, свідків, які ще не допитувалися у судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити нові кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Суд першої інстанції вважав необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що обвинуваченому може бути змінений запобіжний захід на більш м'який, оскільки він має ряд тяжких та хронічних захворювань. Оскільки суду не надано доказів того, що обвинувачений не має змоги отримувати необхідну медичну допомогу в умовах СІЗО, в тому числі в разі потреби і в інших медичних закладах. Крім того, суд вказав, що наявність місця реєстрації, роботи, родини у обвинуваченого, не спростовує доводів прокурора про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та не є гарантією виконання ним своїх процесуальних обов'язків та запобіганню спробам переховуватися від суду, з метою уникнення покарання за скоєне, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Рішення суду першої інстанції від 08 липня 2020 року мотивоване тим, що при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та формулюванні обвинувачення, було допущено протиріччя. Так, при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.п.6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України, вказано, що ОСОБА_10 підшукуючи виконавців вбивства ОСОБА_12 , доручив своєму знайомому, матеріали стосовно якого виділені в окреме провадження, підшукати ще одного співвиконавця скоєння злочину, а при викладенні обвинувачення, вказується, що ОСОБА_10 сам винайшов виконавців вчинення вбивства ОСОБА_12 .
Також при викладенні обставин кримінального правопорушення вказується, що ОСОБА_10 домовився із виконавцями злочину про спільне заподіяння смерті ОСОБА_12 шляхом підпалу автомобіля, в якому він буде знаходитись та подальшого нанесення йому ножових поранень у життєво важливі органи у випадку втечі, а в подальшому та при викладенні обвинувачення вже зазначається, що знайомий ОСОБА_10 сам довів план вчинення вбивства ОСОБА_12 особі, якого він залучив до скоєння злочину. Також вказується, що знайомий ОСОБА_10 та особа, якого він залучив до скоєння злочину, самі попередньо домовились про спільне виконання вбивства ОСОБА_12 і разом його здійснювали, а ОСОБА_10 лише їм доручив вчинити вбивство ОСОБА_12 , що суперечить зазначеному вище.
Суд також зазначив, що при викладі обставин кримінального правопорушення вказується, що від дій виконавців злочину було розбито скло передніх правої та лівої дверей автомобіля, в якому перебував ОСОБА_12 , а при викладенні обвинувачення вже зазначається, що лише знайомий ОСОБА_10 розбив ліве переднє бокове вікно автомобіля. Зазначено також, що він намагався підпалити паливно-мастильну рідину в середині автомобіля, але не зазначається у який спосіб він це робив.
Крім того, ОСОБА_10 обвинувачується у спрямуванні, інструктуванні та координуванні дій виконавців злочину, але при цьому в обвинувальному акті не значиться коли і де він вчиняв такі дії і в чому вони полягали. До того ж ОСОБА_10 обвинувачується у замовленні вбивства ОСОБА_12 . Однак обвинувальний акт не містить вказівки в якій співучасті (організатор, підбурювач чи пособник) обвинувачується ОСОБА_10 , а також не зазначено за якою частиною статті 27 КК України він при цьому обвинувачується.
Не погоджуючись із ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 24 червня 2020 року захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокатом ОСОБА_9 подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 та задовольнити клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який. Обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Мотивуючи свої вимоги зазначає, що ухвала в частині продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_10 є незаконною. Судом першої інстанції не було враховано доводів сторони захисту щодо пропуску прокурором строку звернення із клопотанням про продовження строку тримання під вартою. Зокрема, ст.199 КПК України при зверненні до суду із клопотанням про продовження строків тримання під вартою зобов'язує прокурора дотримуватися строку - не менше ніж п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Однак прокурором було порушено даний строк. Крім того, застосування ст.331 КПК України на стадії підготовчого провадження є протиправним та порушує принцип правової визначеності. В кримінальному провадженні відсутні приводи та підстави для продовження ОСОБА_10 строку тримання під вартою. Ухвала суду та клопотання прокурора не містять додаткових обґрунтувань необхідності продовження строку застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Більш того, на даний час у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які на думку сторони обвинувачення, є виконавцями злочину, допитано потерпілого та усіх свідків, а тому виявляється за неможливим вплив обвинуваченого ОСОБА_10 на даних учасників кримінального провадження, а так само не можлива зміна свідками своїх показань у рамках даного кримінального провадження. Крім того, захисник звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_10 має ряд тяжких та хронічних захворювань, які є небезпечними для життя та здоров'я останнього.
Захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокатом ОСОБА_9 також подано апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 08 липня 2020 року, в якій він просить змінити мотивувальну частину вказаного судового рішення та включити у мотивувальну частину ухвали суду встановлені судом обставини щодо складання обвинувального акту від 19 червня 2020 року не уповноваженою особою, а саме слідчим ОСОБА_15 ; щодо погіршення правового становища обвинуваченого ОСОБА_10 внаслідок збільшення обсягу обвинувачення ОСОБА_10 та порушення його права на захист; щодо не виконання прокурором попередніх ухвал Ірпінського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року та 28 лютого 2020 року про повернення обвинувального акту прокурору; щодо порушення форми обвинувального акту та не відповідності реєстру матеріалів кримінального провадження вимогам закону.
Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не зазначено всі порушення вимог КПК України, допущені слідчим та прокурором при складанні і затвердженні обвинувального акту, у зв'язку з чим до мотивувальної частини ухвали слід внести відповідні зміни. Зокрема судом першої інстанції безпідставно було відхилено доводи сторони обвинувачення щодо складання обвинувального акту від 19 червня 2020 року неповноважною особою, а саме слідчим ОСОБА_15 . Оскільки, на думку захисника, після повернення обвинувального акту прокурору, лише він мав право складати новий обвинувальний акт. Також, не було надано правову оцінку та не враховано доводи сторони захисту щодо збільшення обсягу обвинувачення ОСОБА_10 та суттєву зміну викладу фактичних обставин вчинення злочину у новій редакції обвинувального акту, без проведення додаткового обсягу слідчих та процесуальних дій, внаслідок чого порушено право на захист обвинуваченого ОСОБА_10 . Судом не надано правову оцінку та не враховано доводи сторони захисту щодо невиконання прокурором попередніх ухвал про повернення обвинувального акту та не усунення прокурором наявних порушень вимог КПК України при складанні нової редакції обвинувального акту. Суд не звернув уваги на ту обставину, що в порушення вимог п.4 ч.1 ст.291 КПК України, обвинувальний акт не містить даних щодо всіх прокурорів та слідчих, які приймали участь у даному кримінальному провадженні.
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 08 липня 2020 року прокурором подано апеляційну скаргу, в якій він просить вказане рішення суду скасувати і призначити нове підготовче судове засідання у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з наступних підстав. Висновки суду щодо невідповідності обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, суперечать зазначеній нормі закону, а підстави, на які послався суд першої інстанції у своїй ухвалі є невмотивованими та безпідставними, оскільки обвинувальний акт містить в собі всі дані, необхідні для ухвалення судового рішення. В свою чергу положення ст.291 КПК України не містять положень щодо обов'язкової відповідності викладу фактичних обставин формулюванню обвинувачення. Крім того, мотивуючи своє рішення про повернення обвинувального акту, суд зазначив про застосування невірної кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 при дослідженні обвинувального акту на його відповідність ст.291 КПК України зокрема не необхідність додаткової кваліфікації дій обвинуваченого за ст.27 КК України, що свідчить про явний вихід за межі наданих повноважень суду під час підготовчого судового засідання.
Захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокатом ОСОБА_9 подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора та задовольнити його апеляційну скаргу на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2020 року.
Обґрунтовуючи дані заперечення захисник вказує, що апеляційна скарга прокурора є безпідставною, а отже такою що не підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції про повернення обвинувального акту прокурору не суперечить вимогам закону, є обґрунтованим і достатньо вмотивованим, за виключенням тих підстав, які зазначено в його апеляційній скарзі. Підстав для скасування ухвали суду не вбачається, а наявність обставин, які стали підставою для повернення, позбавляють можливості суд першої інстанції належним чином провести судове засідання і прийняти судове рішення. Захисник звертає увагу, що за обставинами даного обвинувального акту є незрозумілим у чому саме конкретно обвинувачується ОСОБА_10 . Фактичні обставини кримінального правопорушення не узгоджуються із правовою кваліфікацією та формулюванням обвинувачення, яке пред'явлене ОСОБА_10 . Порушення вимог закону, допущені слідчим та прокурором під час складання та затвердження обвинувального акту, мають істотний вплив на права обвинуваченого щодо забезпечення права на справедливий суд та забезпечення права на захист.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 на підтримку поданих захисником апеляційних скарг, а також щодо необґрунтованості апеляційної скарги прокурора, думку прокурора та представників потерпілого, які просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг захисника та задовольнити апеляційну скаргу сторони обвинувачення, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст.55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
ЄСПЛ у своєму рішенні від 04.12.1995 (справа справі «Bellet v. France») зазначив, що ст.6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зокрема, право на доступ до правосуддя (п.14 ч.1 ст.7 КПК України).
У Рішенні Конституційного Суду України №4-р/2019 від 13.06.2019 (справа №3-208/2018(2402/18) щодо ОСОБА_16 зазначено, що положення ч.2 ст.392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Зобов'язано Верховну Раду України привести нормативне регулювання, встановлене частиною другою статті 392 Кримінального процесуального кодексу України, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Чинним КПК України не передбачено процедуру апеляційного оскарження такої категорії ухвал. Згідно ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України.
За таких обставин захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_9 має право на оскарження ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 24 червня 2020 року, і його апеляційна скарга підлягає розгляду.
Із матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2020 року разом з обвинувальним актом до суду першої інстанції прокурором було подано клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 .
За наслідками розгляду вказаного клопотання, ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 24 червня 2020 року продовжено ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 22 серпня 2020 року, включно.
Правовими приписами ст.370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано в повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання при вирішенні питання судом щодо запобіжного заходу, суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно зі ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, районний суд повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 - 178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого, у разі визнання його винним, загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення з конфіскацією майна. Характер інкримінованого йому злочину (замовлення вбивства групі осіб з корисливого мотиву), беззаперечно характеризується наявністю справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Крім того, в даному кримінальному проваджені судом ще не допитаний жодний свідок та потерпілий. Сукупність вказаних обставин обґрунтовано вказує на існування ризиків того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду з метою уникнення покарання за вчинене та незаконно впливати на потерпілого і свідків, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
На думку колегії суддів, районний суд дійшов правильного висновку про те, що застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, не буде достатнім для запобігання ризикам, зазначеним в ч.1 ст.177 КПК України, та не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що наявність місця реєстрації, роботи, родини у обвинуваченого, не спростовують доводів прокурора про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та не є гарантією виконання ним своїх процесуальних обов'язків та запобіганню спробам переховуватися від суду, з метою уникнення покарання за скоєне.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що за станом здоров'я ОСОБА_10 не може перебувати в умова СІЗО суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не було надано жодних доказів того, що обвинувачений не має змоги отримувати необхідну медичну допомогу в СІЗО, в тому числі в разі потреби і в інших медичних закладах.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_10 строку тримання під вартою та відмову у задоволенні клопотання захисника про зміну виду запобіжного заходу, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 24 червня 2020 року, колегією суддів не встановлено.
Згідно з п.1 ч.3 ст.42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.
Як вбачається з ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, тобто за наявності таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.
Нормами кримінального процесуального законодавства, зокрема п.5 ч.2 ст.291 КПК України, передбачено, що обвинувальний акт повинен містити у собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Так, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.
Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони.
При складанні обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_10 вищевказані вимоги кримінального процесуального законодавства були дотримані не в повній мірі, адже обвинувальний акт, відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України, повинен містити, крім іншого, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Однак, усупереч вимогам кримінального процесуального закону в обвинувальному акті щодо ОСОБА_10 при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, формулюванні обвинувачення та правової кваліфікації, допущено істотні суперечності, які беззаперечно позбавляють обвинуваченого можливості належним чином здійснювати своє право на захист.
Зокрема, з обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_10 обвинувачується у замовленні вбивства ОСОБА_12 . В даному процесуальному документі вказано, що обвинувачений спрямовував, інструктував та координував дії виконавців злочину, однак при цьому не зазначено коли, де і за яких обставин він вчиняв такі дії та в чому вони полягали.
Крім того, положеннями ч.ч.1,3,4 ст.27 КК України передбачено, що співучасниками злочину, поряд із виконавцем є організатор, підбурювач та пособник.
Згідно ч.2 ст.29 КК України організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
Однак, обвинувальний акт не містить вказівки в якій співучасті обвинувачується ОСОБА_10 , а також не зазначено за якою частиною статті 27 КК України він обвинувачується. А отже фактично, формулювання обвинувачення суперечить правовій кваліфікації кримінального правопорушення.
Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень вказавши на неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого не заслуговують на увагу. Оскільки районний суд лише вказав на явні суперечності формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій обвинуваченого, жодним чином не надаючи оцінку правильності кваліфікації дій ОСОБА_10 .
Відповідно до вимог ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У судовому рішенні ЄСПЛ від 09.10.2008 року у справі «Абрамян проти Росії» зазначено, що деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення.
Положення пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (п.52 рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; п.58 рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії»; п.34 рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії»). До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п.3 ст.6 Конвенції (п.54 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; п.47 «Даллос проти Угорщини»).
Зазначені недоліки обвинувального акту перешкоджають об'єктивному розгляду провадження, із огляду на це колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про необхідність його повернення прокурору для усунення недоліків.
При цьому, доводи апеляційної скарги прокурора про відповідність обвинувального акту щодо ОСОБА_10 вимогам ст.291 КПК України та апеляційної скарги захисника про неналежну вмотивованість ухвали суду першої інстанції від 08 липня 2020 року є необґрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги прокурора та захисника необхідно відмовити, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.7, 9, 176-178, 183, 331, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні - ОСОБА_11 , залишити без задоволення, а ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 24 червня 2020 року та 08 липня 2020 року щодо ОСОБА_10 - без змін.
Головуючий :
Судді :