Справа №756/720/17 Апеляційне провадження:11-кп824/667/2020 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2
21 липня 2020 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
Суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
При секретареві ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 , представника потерпілої - адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
у відкритому судовому засіданні в розташуванні суду розглянула матеріали кримінального провадження № 12016100050011086 відносно ОСОБА_8 , з апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та цивільного відповідача - Моторного (транспортного) страхового буро України в особі представника ОСОБА_10 , на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 6 вересня 2019 року, яким
ОСОБА_8 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Княжики Монастирищенського району Черкаської області, українець, громадянин України, з середньою освітою, одружений, на утриманні малолітня донька ІНФОРМАЦІЯ_2 , тракторист КП УЗН «Зеленбуд», зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку тривалістю в 3 (три) роки і покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вироком задоволено частково цивільний позов цивільного позивача ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_12 до ОСОБА_8 та Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної майну.
Так, з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 , стягнуто 235 629,73 (двісті тридцять п'ять тисяч шістсот двадцять дев'ять грн. 73 коп.), в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну.
З Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_11 стягнуто 100 000,00 (сто тисяч) грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої майну.
З Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_12 стягнуто 25 691,01 (двадцять п'ять тисяч шістсот дев'яносто одна гри. 01 коп.), в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої здоров'ю.
З Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_12 стягнуто 1 284,55 (одна тисяча двісті вісімдесят чотири грн. 55 коп.), в рахунок відшкодування моральної шкоди.
З Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_12 6 800, 00 (шість тисяч вісімсот грн. 00 коп..), в рахунок відшкодування матеріальної шкоди за не отримані доходи.
Крім того, з ОСОБА_8 на користь держави стягнуто витрати за проведення експертиз в сумі 1100 гривень 50 копійок.
Вироком також вирішено долю речових доказів.
Розглянувши матеріали кримінального провадження та подані апеляційні скарги, судова колегія, -
ОСОБА_8 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, яке він вчинив за наступних обставин.
2 листопада 2016 року, близько 2020 години, за адресою: м. Київ, проспект Бандери, 22, ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21099», д.н.з. НОМЕР_1 , знаходячись при цьому в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 а) 11ДР України, рухаючись по проїзній частині проспекту Бандери, зі сторони проспекту Героїв Сталінграду, в напрямку вул. Йорданської у місті Києві, в крайній правій смузі руху, допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля, з задньою частиною автомобіля марки «Ауді А5», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_12 , яка на той час рухалася попереду в попутному напрямку. Внаслідок даної ДТП, водій автомобіля «ВАЗ-21099», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_8 , отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження. Пасажир автомобіля «ВАЗ-21099», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_13 , отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, та водій автомобіля «Ауді А5», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_12 , отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Порушення ОСОБА_8 , п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Не погодившись з вироком Оболонського районного суду міста Києва від 6 вересня 2019 року обвинувачений ОСОБА_8 та цивільний відповідач - Моторне (транспортне) страхове буро України в особі представника ОСОБА_10 подали апеляційні скарги.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 в поданій апеляційній скарзі просить змінити вирок Оболонського районного суду міста Києва від 6 вересня 2019 року щодо нього в частині призначеного додаткового покарання та не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 2(два) роки.
На обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_8 посилається на те, що у разі позбавлення його права керування транспортним засобом його буде звільнено з роботи де він працює на посаді тракториста в КП УЗН «Зеленбуд», що поставить його сім'ю в скрутне матеріальне становище.
Також апелянт ОСОБА_8 зазначає, що його дружина на даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною, тому на його утриманні перебувають дитина ІНФОРМАЦІЯ_2 та дружина.
Крім того, ОСОБА_14 звертає увагу суду на те, що з моменту скоєння ДТП 02.11.2016 він жодного порушення ПДР або інших адміністративних порушень не скоїв, про що свідчить довідка з Національної поліції (додається до апеляційної скарги).
Таким чином, апелянт ОСОБА_8 вважає, що застосування до нього основного покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з випробуванням з визначенням іспитового строку тривалістю 3 (три) роки , без застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на 2 роки є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_10 , в інтересах цивільного відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України, просить скасувати вирок Оболонського районного суду від 6 вересня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_8 в частині задоволення позову до Моторного (транспортного) страхового бюро України та постановити в цій частині рішення про відмову в задоволенні позову до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі МТСБ України).
В обґрунтування апеляційних вимог представник ОСОБА_10 вказує, що з пред'явленого обвинувачення вбачається, що особою, яка несе цивільну (матеріальну) відповідальність за шкоду, заподіяну злочином є виключно ОСОБА_8 .
Так, до МТСБ Українинадійшло звернення від ОСОБА_11 щодо проведення регламентної виплати за подією, яка мала місце 2 листопада 2016 року за участю транспортного засобу марки «ВАЗ», д.н.з. НОМЕР_3 . під керуванням водія, ОСОБА_8 , який на момент пригоди не мав Полісу цивільної відповідальності.
2 лютого 2017 року аварійним комісаром було складено Звіт з визначення вартості матеріального збитку на суму 188 399 грн. 33 коп. Це вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та без урахування суми ПДВ. Ліміт відповідальності становить 100 000 грн. 00 коп.
Що стосується іншого цивільного позивача, ОСОБА_12 , якою заявлені вимоги до МТСБ Україниза шкоду, заподіяну здоров'ю та моральну шкоду, представник звертає увагу, що вказана особа, у порушення ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон), в МТСБ Україниз заявою про здійснення регламентної виплати не зверталася та не надавала жодних документів на підтвердження того, що їй була заподіяна шкода здоров'ю.
Вказані обставини, на переконання апелянта, є підставою для відмови в задоволенні цивільного позову і з цих підстав, оскільки в силу положень п. 36.7 ст. 36 Закону рішення страховика (МТСБ України) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Таким чином, представник ОСОБА_10 , вважає, що Моторне (транспортне) страхове бюро України має керуватися нормами Закону № 1961, що право на регламенту виплату виникає у потерпілої особи на підставі ст. 6 Закону з дотриманням порядку передбаченого саме цим Законом і що МТСБ України у кримінальному провадженні не може бути особою відповідальною, оскільки не порушувало кримінального закону, тому, суд першої інстанції, задовольняючи цивільний позов у кримінальному провадженні до МТСБ України всупереч вимогам ст. 2 КПК та ст. 14 ЦПК України примушує юридичну особу до вчинення дій не передбачених спеціальним Законом.
Заслухавши доповідь судді, виступи обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційних вимог обвинуваченого і проти задоволення апеляційної скарги представника цивільного відповідача; представника потерпілої та прокурора, які заперечили можливість задоволення апеляційних вимог і обвинуваченого і представника цивільного відповідача, провівши судові дебати, надавши останнє слово обвинуваченому, перевіривши та обговоривши доводи апелянтів у сукупності з матеріалами кримінального провадження та додатково наданими представником потерпілої письмовими запереченнями на апеляційну скаргу представника цивільного відповідача, судова колегія визнає наступне.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_8 за описаних у вироку обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, крім повного визнання своєї провини самим обвинуваченим, ґрунтуються на сукупності досить повно, об'єктивно та неупереджено досліджених, повно та правильно описаних і оцінених в плані належності,допустимості, достовірності доказів, ніким в апеляційному засіданні ці висновки не піддаються сумнівам, а тому, розглядаючи кримінальне провадження в межах апеляційних вимог,колегія суддів ці висновки не досліджує, не перевіряє, не оцінює та погоджується з ними.
Що стосується апеляційної скарги обвинуваченого, то вона містить лише прохання не застосовувати до нього додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що обґрунтовується можливим внаслідок цього істотним погіршенням його та його родини матеріального стану, оскільки на його утриманні перебувають тимчасово не працююча дружина і малолітня дитина.
Як видно з вироку, вирішуючи питання про вид та міру основного і додаткового покарання, яке належить призначити обвинуваченому, суд першої інстанції послався на положення ст. ст. 50, 65, 66, 67, 75 КК України, врахував наявність обставин, що пом'якшують, відповідно до ст. 66 КК України, покарання, а саме щире каяття і часткове добровільне відшкодування заподіяної шкоди, наявність також і обставини, що покарання обтяжує, а саме вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння; взяв суд до уваги позитивну характеристику ОСОБА_8 , його сімейний стан, наявність на утриманні малолітньої доньки, тобто саме ті обставини, на які він посилається в своїй апеляційній скарзі, а також його не перебування на спеціальних обліках у лікарів психіатрів та наркологів і відсутність, в силу ст. 89 КК України, у нього судимості.
Саме цими обставинами суд мотивував можливість, призначивши ОСОБА_15 основне покарання у виді позбавлення волі, звільнити його від відбування цього, основного, покарання з випробуванням, та необхідність призначити йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, хоча й не на максимальний, передбачений санкцією ч. 2 т. 286 КК України, строк.
Це рішення суд переконливо обґрунтував та вмотивував, а тому судова колегія, попри доводи апелянта, з ним погоджується.
При цьому мається на увазі грубість а численність допущених порушень правил дорожнього руху, тяжкість наслідків, що від них настали, які полягають у спричиненні не лише тяжких тілесних ушкоджень одній особі, а й середньої тяжкості тілесних ушкоджень самому винуватцю і його пасажиру, а також та обставина, що ці порушення були вчинені в стані алкогольного сп'яніння, тобто за обтяжуючої покарання обставини.
За таких обставин рішення про позбавлення ОСОБА_8 прав на управління транспортними засобами тяжкості скоєного ним та відомостям про його особу відповідає, є справедливим і пом'якшенню, навіть з урахуванням його доводів, не підлягає, а тому апеляційні вимоги обвинуваченого судова колегія залишає без задоволення.
Що ж до доводів апеляційної скарги представника цивільного відповідача - МТСБ України, то вони обгрунтовані посиланнями на хибно витлумачені цим представником норми матеріального права, а тому не можуть бути взяті до уваги.
Так, всупереч міркуванням цього апелянта, судовою практикою загально визнано, і це прямо вказано у рішенні Великої Палати Верховного суду від 19 червня 2019 року (Справа №465/4621/16-к, Провадження № 13-24кс19), що оскільки цивільний позов у цьому кримінальному провадженні заявлено потерпілим від кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, остільки відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
Правовий статус МТСБУ визначено в Законі «Про ОСЦПВВНТЗ». Так, за пунктом 39.1. статті 39 цього Закону МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 41 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ» передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій.
Згідно з пунктом 41.1. статті 41 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
В справі, що розглядається, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, потерпілійОСОБА_12 було заподіяно шкоду здоров'ю у виді тяжких тілесних ушкоджень. Спричинення цих наслідків перебуває у прямому причинному зв'язку із діяннями ОСОБА_8 , а саме вчиненням ним ДТП, який не застрахував цивільно-правову відповідальність як власник транспортного засобу. Відповідно до пункту 41.1. статті 41 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ» саме МТСБУ відшкодовує шкоду потерпілому, оскільки шкода заподіяна транспортним засобом, власник якого ОСОБА_8 не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
З метою гарантування правової визначеності щодо застосування інституту цивільного позову у кримінальному провадженні та з метою забезпечення єдності та сталості відповідної судової практики Велика Палата Верховного Суду визнала, що положення частини 1 статті 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за завдану шкоду, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до будь-якої особи (фізичної або юридичної), яка за законом виконує обов'язок з відшкодування шкоди, завданої підозрюваним (обвинуваченим чи неосудною особою), як це має місце у випадку з МТСБУ у справі, що розглядається.
Тому в контексті частини 1 статті 128 КПК України юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого чи неосудної особи, може бути МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ».
Адже МТСБУ виступає такою юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність перед особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди і яка має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити до неї цивільний позов.
Залучення МТСБУ як цивільного відповідача узгоджується зі статтями 62, 128 КПК України. Крім цього, таке тлумачення відповідає положенням статей 47, 48 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), за якими здатністю особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільною процесуальною дієздатністю), так само як і можливістю бути позивачем та відповідачем у суді, наділені юридичні особи.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду встановила, що цивільний позов може бути пред'явлено в межах кримінального провадження до МТСБУ як до цивільного відповідача, оскільки його зобов'язання витікають із положень Закону «Про ОСЦПВВНТЗ».
Щодо попереднього звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування, на чому наполягає апелянт, Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначений Законом «Про ОСЦПВВНТЗ» порядок звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий в розумінні статті 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
Обов'язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини.
Застосування положень Закону «Про ОСЦПВВНТЗ» у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.
Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди. А тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.
Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону «Про ОСЦПВВНТЗ». Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи не звернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого статтею 128 КПК України.
Отже, МТСБУ приймає таке рішення про здійснення відшкодування (регламентної виплати) також і на підставі рішення суду у разі, якщо спір розглядався в судовому порядку.
На підставі вказаного вище, апеляційні вимоги представника МТСБ України задоволенню не підлягають.
Таким чином, не знаходячи приводів та підстав для зміни чи скасування вироку і задоволення апеляційних скарг, визнаючи його законним, обгрунтованим, вмотивованим і справедливим, судова колегія апеляційні скарги залишає без задоволення.
В силу вказаного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та представника МТСБ України ОСОБА_10 на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 6 вересня 2019 року відносно ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, вона може бути оскаржена касаційним порядком безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців від дня проголошення.
Повний текст ухвали проголосити о 16 годині 15 хвилин 27 липня 2020 року.
Судді: