ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 серпня 2020 року м. Київ № 640/24771/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Адміністрації державної прикордонної служби України (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення ОСОБА_1 (Р-937845) на рівну посаду та звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» в запас;
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної прикордонної служби України №1130-ОС від 11.11.2019 в частині розірвання контракту та звільнення генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) з військової служби в запас;
- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної прикордонної служби України №1169-ОС від 15.11.2019 в частині виключення генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України;
- поновити генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України;
- стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.11.2019 до дня фактичного поновлення на посаді.
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України подати до суду звіт про виконання рішення суду у встановлений судом строк з моменту його виконання.
Позов обґрунтований порушенням відповідачем вимог законодавства під час звільнення ОСОБА_1 з Адміністрації Державної прикордонної служби України у зв'язку зі скороченням штатів. Позивач зазначає, що всупереч вимог Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом від 29.12.2009 №1115/2009, йому не було запропоновано посади, яка б відповідала його досвіду та кваліфікації.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначає, що з метою покращення ефективності управління структурними підрозділами директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.08.2019 № 48 ДСК було введено в дію новий штат Адміністрації Державної прикордонної служби України № 123 ДСК. Відповідач зазначає, що жодна з посад, передбачених у новому штаті не була рівною посаді, яку обіймав позивач до проведення організаційних заходів. Проте від запропонованих посад позивач відмовився, що слугувало підставою для його звільнення після спливу відповідних строків.
Позивач надав відповідь на відзив, у якому звертає увагу на те, що новим штатним розписом була передбачена посада начальника Управління апаратної роботи, різнозначна посаді, яку обіймав позивач до введення в дію нового штатного розпису, натомість переміщення на зазначену посаду відповідач позивачу не пропонував, чим порушив переважне право позивача на призначення на посаду.
Відповідач надав заперечення проти відповіді на відзив, у якому наголошував, що жодна з посад, передбачених у новому штаті, не була рівною з посадою, яку обіймав позивач до проведення організаційних заходів, інші посади, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці та відповідним напрямом чи основною чи спорідненою спеціальністю, рівню та ступеню освіти, досвіду служби також були відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2019 відкрито спрощене провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати із повідомленням сторін та проведенням судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 задоволено частково клопотання позивача про витребування доказів у справі від відповідача.
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва у судовому засіданні 17.06.2020 постановлено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення учасників справи у відкритому судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Глухівським МРВ УМВС України в Сумській області 06.11.2004 (а.с. 22-23).
Генерал-майор ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Адміністрації Державної прикордонної служби України на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України.
09.09.2019 позивача було ознайомлено із попередженням про можливе звільнення у зв'язку із проведенням організаційно-штатних заходів відповідно до директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.08.2019 № 48ДСК (а.с. 15).
З матеріалів справи вбачається, що 11.11.2019 Головою Державної прикордонної служби України було видано наказ № 1130-ОС (про особовий склад), яким генерал-майора ОСОБА_1 , який перебуває розпорядженні Голови Державної служби України (остання займана штатна посада - директор Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України) звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п'ятої статті 26 «Про військовий обов'язок та військову службу» з правом носіння військової форми одягу.
Відповідно до наказу від 15.11.2019 № 1169-ОС (Про особовий склад) генерал-майор ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Голови Державної служби України (остання займана штатна посада - директор Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України), звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11.11.2019 № 1130-ОС за підпунктом «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 «Про військовий обов'язок та військову службу» вважається таким, що справи та посаду директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби здав 15.11.2019.
З 15.11.2019 позивача виключено зі списків особового складу та направлено на військовий облік до Шевченківського районного в м. Києві військового комісаріату.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття наказу про звільнення, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування, а також застосування наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за вимушений прогул, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої, п'ятої, дев'ятої статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.
Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частин першої, четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період (далі - Положення №1115/2009).
Відповідно до пункту 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Днем припинення (розірвання) контракту, серед інших, є день, зазначений у наказі начальника органу Держприкордонслужби про виключення військовослужбовця зі списків особового складу цього органу в разі дострокового припинення (розірвання) контракту (п.27).
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Під терміном особливий період слід розуміти період функціонування органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, органів місцевого самоврядування, органів управління у справах цивільної оборони і сил цивільної оборони, а також галузей національної економіки, підприємств, установ та організацій, який настає з часу оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення до відома виконавців рішення стосовно прихованої мобілізації чи з часу введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час та частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
Пунктом 129 Положення №1115/2009 визначено, що у разі проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до кадрового підрозділу органу Держприкордонслужби згідно з номенклатурою посад не пізніше ніж за два місяці до закінчення встановлених строків проведення зазначених заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо дальшого проходження ними військової служби.
Відповідно до пункту 130 Положення №1115/2009 у разі проведення в органі Держприкордонслужби організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, на вакантні посади в цьому органі спочатку призначаються з дотриманням вимог, визначених пунктом 95 цього Положення, військовослужбовці, які згідно із законодавством належать до категорій громадян, що користуються переважним правом залишення на службі чи першочерговим правом призначення на вакантні посади, а потім інші військовослужбовці, які вивільнилися внаслідок проведення таких заходів.
Згідно з пунктом 131 Положення №1115/2009 якщо під час проведення організаційно-штатних заходів в органі Держприкордонслужби одночасно зі скороченням посад вводяться нові посади, що відповідають напряму підготовки чи основній або спорідненій спеціальності військовослужбовця, який вивільняється, то такий військовослужбовець має переважне право на призначення на зазначені посади.
У разі відсутності в органі Держприкордонслужби вакантних посад, які відповідають напряму підготовки чи основній або спорідненій спеціальності військовослужбовця, посада якого внаслідок проведення організаційно-штатних заходів скорочується, такий військовослужбовець призначається на посаду в іншому органі Держприкордонслужби з дотриманням порядку, визначеного цим Положенням.
Пропозиції щодо призначення на посаду доводяться до військовослужбовця начальником органу Держприкордонслужби, в якому він проходить військову службу, чи одним з його заступників за попереднім узгодженням з посадовою особою, якій відповідно до номенклатури посад надано повноваження щодо призначення військовослужбовця на цю посаду.
У разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються внаслідок проведення організаційно-штатних заходів, на рівні посади (в тому числі в іншому органі Держприкордонслужби) або відсутності їх згоди на призначення на нижчі посади такі військовослужбовці підлягають звільненню з військової служби в установленому порядку.
В силу пункту 278 Положення №1115/2009 військовослужбовці, які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі і які не набули права на пенсію за вислугою років, попереджаються не пізніше ніж за два місяці до звільнення у письмовій формі про можливе звільнення з військової служби начальником органу Держприкордонслужби або уповноваженою ним посадовою особою. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів начальник органу Держприкордонслужби (структурного підрозділу Адміністрації Держприкордонслужби або її розвідувального органу в разі, коли зміни стосуються безпосередньо цих органів) або уповноважена ним посадова особа пропонує військовослужбовцю іншу посаду в тому ж органі Держприкордонслужби, а за відсутності таких - в інших органах Держприкордонслужби.
Кадровий підрозділ органу Держприкордонслужби письмово повідомляє не пізніше ніж за два місяці до проведення зазначених заходів державну службу зайнятості про можливе звільнення військовослужбовців.
Відповідно до пунктів 292, 293 Положення №1115/2009 наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Відповідно до пункту 298 Положення №1115/2009, у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівній посаді здійснюється за наказом посадової особи, якій надано право звільнення з військової служби відповідної категорії військовослужбовців, або за наказом посадової особи вищого рівня. Наказ видається на підставі рішення суду, що набрало законної сили, акта прокурорського реагування чи виданого за підсумками службового розслідування наказу старшого начальника, якими визнано незаконність звільнення військовослужбовця.
З урахуванням наведених норм права суд зазначає, що наказом про виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби фактично завершується процедура звільнення з військової служби, адже при звільненні військовослужбовець повинен здати посаду, з ним повинні провести розрахунок, що займає певний час.
Право поновлення на попередній посаді надається військовослужбовцю у разі визнання звільнення незаконним.
Таким чином, у випадку якщо під час проведення організаційно-штатних заходів в органі Держприкордонслужби одночасно зі скороченням посад вводяться нові посади, що відповідають напряму підготовки чи основній або спорідненій спеціальності військовослужбовця, який вивільняється, то такий військовослужбовець має переважне право на призначення на зазначені посади. При цьому, у разі відсутності в органі Держприкордонслужби вакантних посад, такий військовослужбовець призначається на посаду в іншому органі Держприкордонслужби з дотриманням порядку, визначеного Положенням №1115/2009.
Як убачається з матеріалів справи, наказом Голови Державної прикордонної служби України №1130-ОС від 11.11.2019 генерал-майора ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Вказана посада, яку займав позивач у період проходження військової служби була передбачена штатним розписом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.11.2014 № 132 ДСК (а.с.47).
Судом з'ясовано, що Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.08.2019 № 48 ДСК «Про оптимізацію Адміністрації Державної прикордонної служби України» затверджено та введено в дію новий штат Адміністрації Державної прикордонної служби України № НОМЕР_2 ДСК та визнано таким, що втратив чинність штат Адміністрації Державної прикордонної служби України, що затверджений Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.11.2014 № 132 ДСК.
Зі змісту штатного розпису Адміністрації Державної прикордонної служби України № 123 ДСК убачається, що Департамент апаратної роботи Державної прикордонної служби України та комунікацій і відповідно посаду директора цього департаменту було скорочено (а.с.196-262).
Разом з тим, досліджуючи штатний розпис № 123 ДСК судом установлено, що новим штатним розписом передбачено утворення Управління апаратної роботи та відповідно посаду Начальника управління - секретаря колегії, граничне військове звання для призначення на яку вказано генерал-майор, що відповідає військовому званню позивача на момент звільнення з військової служби.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій у новому штатному розписі Адміністрації Державної прикордонної служби України була наявна посада, рівнозначна посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що жодна з посад, передбачених новим штатним розписом не була рівною посаді, яку обіймав позивач до проведення організаційних заходів.
При цьому, відповідач вважав, що зазначена посада начальника Управління апаратної роботи та відповідно посади начальника інших управлінь Адміністрації Державної прикордонної служби є нижчими ніж та, яку обіймав позивач. Разом з цим, під час судового розгляду судом досліджувалось питання, які посади взагалі було запропоновано позивачу після попередження його про можливе звільнення та встановлено, що посади, на які пропонувались до призначення, а саме: заступник начальника Західного регіонального управління з оперативно-розшукової роботи (полковник, 51 т.р.), заступник начальника Південного регіонального управління з персоналу (полковник, 51 т.р.), заступник начальника оперативно-розшукового управління Західного регіонального управління є значно нижчими, ніж передбачені у новому штатному розписі Адміністрації Державної прикордонної служби України посади начальника управлінь та не відповідають кваліфікації та професійним критеріям позивача.
Суд відзначає, що в порушення пункту 278 Положення №1115/2009 уповноважена посадова особа не запропонувала генерал-майору ОСОБА_1 іншу посаду в тому ж органі Держприкордонслужби, яким є Адміністрація Державної прикордонної служби України, а відразу було запропоновано нижчі посади в інших органах Держприкордонслужби, що передбачало окрім усього переїзд позивача із родиною в іншу місцевість.
За наведених обставин, суд констатує, що звільняючи позивача з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів ІНФОРМАЦІЯ_1 було порушене переважне право ОСОБА_1 на призначення на рівнозначну посаду відповідно до нового штатного розпису № 123, затвердженого Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.08.2019 № 48 ДСК.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду та звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» в запас, а також про визнання протиправним та скасування наказу Голови Державної прикордонної служби України №1130-ОС від 11.11.2019 в частині розірвання контракту та звільнення генерал-майора ОСОБА_1 з військової служби в запас є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Голови Державної прикордонної служби України №1169-ОС від 15.11.2019 в частині виключення генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України підлягають задоволенню як похідні.
Щодо вимоги позивача про поновлення генерал-майора ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрацій Державної прикордонної служби України, суд зазначає наступне.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до пункту 298 Положення №1115/2009 у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.
Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави суду для висновку, що за змістом пункту 298 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України військовослужбовець підлягає поновленню на посаді, яку він обіймав до звільнення чи на рівнозначній посаді, у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 39088425).
Про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11).
У цьому рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до абз. 10 пп. 10.2 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Суд звертає увагу, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (розпорядження про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його скасуванням.
Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення військовослужбовця і, як наслідок, поновлення його на військовій службі, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поновлення на військовій службі незаконно звільненого військовослужбовця повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.
Суд вважає, що доводи відповідача про те, що непридатність позивача до військової в мирний час та обмежена придатність у військовий час відповідно до довідки госпітальної Військово-лікарської комісії Головного військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України від 18.10.2019 № 614 є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині позовних вимог не заслуговують на увагу, адже не спростовують висновків про протиправність звільнення позивача у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі і не звільняють відповідача від обов'язку поновити позивача на військовій службі.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що поновлення позивача на військовій службі на підставі судового рішення у зв'язку з незаконним звільненням не виключає можливості відповідача вирішувати питання подальшого проходження військової служби позивачем, в тому числі після надання позивачем відповідачу оригінала свідоцтва про хворобу №605/736 від 11.10.2019 із рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров'я.
Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, позивач підлягає поновленню на військовій службі на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України днем, наступним за днем звільнення, тобто з 12.11.2019.
Що стосується вирішення питання щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Беручи до уваги, що позивача було звільнено у листопаді 2019 року, середньоденна заробітна плата обчислюється судом виходячи з розміру заробітної плати, нарахованої позивачеві за вересень і жовтень 2019 року.
Як убачається з довідки Державної прикордонної служби України від 21.05.2020 № 5, за вересень-жовтень 2019 року позивачеві було нараховано 71149,60 грн. заробітної плати за 43 робочих днів (а.с. 55).
Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 654,64 грн. (71 149,60 : 43).
Кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті (12 листопада 2019 року - 06 серпня 2020 року), складає 184 дні (у тому числі у листопаді - 14 днів, у грудні - 21 день, у січні - 21 день, у лютому - 20 днів, у березні - 21 день, у квітні - 21 день, у травні - 19 днів, у червні - 20 днів, у липні - 23 дні, у серпні - 4 дні).
Таким чином, у зв'язку з незаконним звільненням з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 304 453,76 грн. (184 х 1 654,64) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання обов'язкових податків і зборів.
При цьому сума обов'язкових податків і зборів підлягає нарахуванню та утриманню під час виконання судового рішення.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених під час розгляду справи фактів та обставин, беручи до уваги, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
З огляду на викладене, враховуючи наявність відповідного клопотання позивача, а також приймаючи до уваги обставини справи та той факт, що виконання рішення в даній справі вимагає від Адміністрації Державної прикордонної служби України вчинення певних дій, суд з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
Згідно із пунктами 2 і 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись указаними вимогами, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення позивача на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України та в частині стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 35 574,80 грн. без утримання обов'язкових податків та зборів - допустити до негайного виконання.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду із вимогами про оскарження наказу про звільнення та поновлення на роботі, та інших вимог позивача, зокрема щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, які є похідними, позивач звільнений від сплати судового збору.
Перевіривши вимоги позивача щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Представником позивача адвокатом Ковальчук В.К. заявлені до відшкодування витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою, отриманою позивачем від адвоката в рамках адміністративної справи № 640/24771/19 у суді в розмірі 15 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи суд зазначає таке.
Так, в матеріалах справи міститься договір від 04.12.2019 № б/н про надання правничої допомоги, укладений між Адвокатським об'єднанням «ЛІГЛС» та ОСОБА_1 (Клієнт), за умовами якого клієнт доручає, а Адвокатське обєднання приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу у формі, обсязі та на умовах, передбачених цим договором, у порядку, встановленому чинним законодавства України, з питань судового оскарження незаконного звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.24-25).
Пунктом 4.1 вказаного договору передбачено, що порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у додаткових угодах (замовленнях), що є невід'ємною частиною даного договору.
У додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 04.12.2019 сторони визначили, що гонорар Адвокатського об'єднання розраховуючи виходячи з погодинної роботи адвоката Адвокатського об'єднання, яка складає 1500,00 грн. (пункт 1.1).
Відповідно до пункту 1.2 додатку № 1 виплата гонорара здійснюється на умовах передоплати прогнозованої загальної суми гонорару протягом 3-х робочих днів після підписання даної Додаткової угоди №1. Після оплата неоплаченої частини гонорару здійснюється в сумі, що розраховується як різниця між вказаною в Акті наданих послуг сумою та сумою передоплати протягом 3-х робочих днів після підписання відповідного Акту наданих послуг.
Представником позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи копію квитанції до прибуткового касового ордера від 08.12.2019 на суму 15 000,00 грн. (а.с.28).
Відповідно до мотивувальної частини позовної заяви розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн. передбачає виконання адвокатом наступних робіт: аналіз наданих документів - 1 година; аналіз судової практики з аналогічних питань - 2 години; усне консультування щодо судового оскарження неправомірних дій відповідача, узгодження правової позиції - 1 година; написання позовної заяви - 5 годин; формування необхідної кількості примірників позовної заяви - 1 година ( всього - 10 годин).
Згідно з частиною 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідачем у відзиві на позов зазначено про неспівмірність, необґрунтованість та завищення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, з огляду на що вважає, що відсутні підстави для компенсації витрат позивача на правову допомогу.
Ураховуючи викладене в сукупності, суд зазначає, фактичний об'єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, ціну позову, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок Адміністрації Державної прикордонної служби України у розмірі 15 000,00 грн.
Вказаний розмір витрат обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час підготовки позовної заяви у справі № 640/24771/19, якістю та об'ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
Вказані представником відповідача у заяві обставини не знайшли свого підтвердження під час перевірки доказів понесених витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що немає підстав для зменшення заявленого розміру.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Адміністрації Державної прикордонної служби України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення ОСОБА_1 (Р-937845) на рівну посаду та звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» в запас.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної прикордонної служби України №1130-ОС від 11.11.2019 в частині розірвання контракту та звільнення генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) з військової служби в запас.
4. Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної прикордонної служби України №1169-ОС від 15.11.2019 в частині виключення генерал-майора ОСОБА_1 (Р-937845) зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України.
5. Поновити генерал-майора ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України з 12.11.2019.
6. Стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України (ідентифікаційний код: 00034039, місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26) на користь генерал-майора ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 304 453,76 грн. (триста чотири тисячі чотириста п'ятдесят три гривні 76 коп.) без утримання обов'язкових податків і зборів.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України (ідентифікаційний код: 00034039, місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26) судові витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч гривень 00 коп.)
8. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту апаратної роботи та комунікацій Адміністрації Державної прикордонної служби України з 12.11.2019.
9. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Адміністрації Державної прикордонної служби України (ідентифікаційний код: 00034039, місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 35 574,80 грн (тридцять п'ять тисяч п'ятсот сімдесят чотири гривні 80 коп.) без утримання обов'язкових податків і зборів.
10. Зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (ідентифікаційний код: 00034039, місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26) подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Т.П. Балась