Справа № 630/215/20
Провадження № 2/630/169/20
06 серпня 2020 року м Люботин
Люботинський міський суд Харківської області в складі:
головуючого: судді Малихіна О.О.,
за участі секретаря: Кузьміної Ю.С.,
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу № 630/215/20 (провадження № 2/630/169/20) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , третя особа: Відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , -
В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_2 вказала, що їй на праві власності належить житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному житловому будинку зареєстровані її колишній чоловік ОСОБА_3 та його дядя, ОСОБА_4 . Але обидва з травня 2014 року фактично не проживають в будинку та не бажають у добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку. Постійна відсутність відповідачів створює для неї, ОСОБА_2 , труднощі та зумовлює додаткові витрати на утримання будинку, бо вона не може оформити субсидію, так як для розрахунку доходу господарства беруться до уваги доходи відповідачів, які фактично не проживають у вказаному вище будинку. В зв'язку з цим позивач була змушена звернутися з вказаним позовом до суду.
Ухвалою від 04 червня 2020 року було відкрито провадження в справі.
10 липня 2020 року від імені відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив, в якому визнав ті обставини, що він з 17 грудня 2001 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано на підставі рішення суду від 26 січня 2015 року. Але відповідач ОСОБА_3 заперечив проти доводів позивача про приналежність їй на праві власності житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Він наголосив на тому, що житловий будинок, хоча й зареєстрований на ім'я позивача, але був придбаний сторонами саме в період перебування у зареєстрованому шлюбі, тому належить їх на праві спільної власності. Натомість позивач жодного доказу не надала на спростування презумпції спільного права власності подружжя на майно. Від так він, ОСОБА_3 , не може бути позбавлений права користування майном, яке належить йому на праві спільної власності, навіть якщо він не проживає в житловому будинку. У відзиві ОСОБА_3 також висловив свої заперечення проти вимог позивача, пред'явлених до відповідача ОСОБА_4 , вказав, що така вимога не являється належним способом захисту порушеного права. На його думку, позивачу слід бути заявити вимогу про стягнення з ОСОБА_4 понесених витрат на утримання будинку.
Відповідач ОСОБА_4 відзив на позов не подав.
Позивач ОСОБА_2 завчасно отримала відзив, направлений на її адресу відповідачем ОСОБА_3 . Зі слів представника ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_2 не виявила бажання скористатися процесуальним правом подачі відповіді на відзив.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити. В своїх поясненнях представник позивача посилався на обставини, викладені в позові, та наголошував на тому, що шлюб між позивачем ОСОБА_2 і відповідачем ОСОБА_3 вже давно розірваний, а житловий будинок зареєстрований саме на ім'я позивача. Це дає підстави стверджувати, що житловий будинок не можу бути об'єктом спільної власності подружжя. Тим більше ОСОБА_3 у 2016 році вже звертався до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, зокрема, житлового будинку. Але він від своїх вимог щодо цього будинку відмовився.
Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися. За адресою фактичного місця проживання відповідачів судом буди надіслані судові виклики, але поштові конверти повернуті до суду з відміткою про неможливість їх вручення адресатам з причини їх відсутності за вказаною адресою. За таких обставин суд вважає, що відповідачі про день, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Про причини неявки в судове засідання відповідачі не повідомили, тому суд виходить з того, що його неявка відбулась за неповажних причин.
Представник третьої особи, Відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, не з'явився, але завчасно подав заяву про проведення судового розгляду за його відсутності.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.
Згідно з договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Колядою Т.Г. 06 липня 2010 року за реєстр. № 1000, позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . Реєстрація права власності позивача ОСОБА_2 відбулась 22 липня 2010 року, що підтверджується витягом № 26785922 від 22 липня 2010 року, сформованим КП «Люботинське БТІ».
Згідно з довідкою № 03-10/136, виданою 14 січня 2020 року виконавчим комітетом Люботинської міської ради Харківської області, до складу сім'ї позивача ОСОБА_2 входять колишній чоловік ОСОБА_3 і дядько ОСОБА_4 . Як вбачається з будинкової книги для прописки громадян, до якої внесені відомості про громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_3 зареєстрований в спірному будинку з 04 серпня 2010 року, а відповідач ОСОБА_4 - з 08 грудня 2011 року.
Позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 грудня 2001 року, який було розірвано на підставі рішення Люботинського міського суду Харківської області, ухваленого 26 січня 2015 року в справі № 630/1064/14-ц. Вказане рішення суду набрало законної сили 06 лютого 2015 року. З обставин, встановлених цим рішенням, вбачається, що відповідач ОСОБА_3 фактично не проживав у житловому будинку, в якому мешкає ОСОБА_2 , та з того часу не був пов'язаний з нею спільним побутом.
Ті обставини, що відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 фактично не проживають в будинку АДРЕСА_1 з травня 2014 року, підтверджуються наданими позивачем актами, складеними комісією ОСН № 32 м. Люботин від 27 листопада 2019 року. В свою чергу, відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не подали суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача про їх відсутність у житловому будинку без поважних причин або на підтвердження того, що вимушені були полишити цей будинок через протиправну поведінку позивача по відношенню до них.
Згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Члени сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідач ОСОБА_4 як член сім'ї позивача мав право на проживання в спірному житловому будинку, але не проживає в ньому без поважних причин з травня 2014 року, тобто більше року, а тому суд вважає, що він втратив право користування житловою площею в спірному житловому будинку.
Щодо вимоги про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловою площею в спірному житловому будинку, суд зазначає наступне.
Набуття позивачем ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відбулось в період шлюбу з ОСОБА_3 .
Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
За загальним правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Так, подані сторонами докази, які були досліджені судом, не підтверджують того, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, або того, що відповідач ОСОБА_3 отримав право на проживання в тій частині спірного житлового будинку, яка належала особисто позивачу, та відповідно знехтував наданим йому правом проживання.
Враховуючи відсутність остаточного судового рішення про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , суд виходить з того, що наразі спірний житловий будинок, з огляду на наявність ознак, за яким його можна віднести до об'єкта спільної сумісної власності подружжя, в певній його частці належить відповідачу ОСОБА_3 . Від так відповідач наділений правами володіння та користування житловим будинком, та яких він не може бути позбавлений через проживання в іншому місці. Тому в задоволенні вимоги про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком, суд відмовляє.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд одночасно вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України. Так, позивачем ОСОБА_2 подано разом з позовом акт № 2 від 20 травня 2020 року, рахунок від 18 травня 2020 року та квитанцію № 0.0.1712050219.1 від 20 травня 2020 року, які підтверджують здійснення нею оплати 2000,00 грн. на користь адвокатського об'єднання «Ольги Дем'яненко» за надання правничої допомоги - складання позовної заяви про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Оскільки такі витрати пов'язані з розглядом даної справи, суд пропорційно розміру задоволених позовних вимог стягує з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Одночасно з цим, суд стягує з відповідача ОСОБА_4 судовий збір в сумі 840,80 грн. на користь держави, оскільки позивач звільнена від сплати таких витрат відповідно до п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 . Інші судові витрати слід віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 405 ЦК України, ст. 60 СК України, ст.ст. 10-13, 81, 82, 141, 263, 265, 274, 279 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір в сумі 840,80 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (р/р: UA908999980313111256000026001, одержувач: ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк Казначейство України, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106).
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст заочного рішення складений 07 серпня 2020 року.
Суддя О. О. Малихін