Справа № 369/7991/19
Провадження № 2/369/359/20
Іменем України
06.08.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді -Дубас Т.В.,
за участю секретаря - Мазурик Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів на утримання дитини, -
У червні 2019 року ОСОБА_1 ) звернулася до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що позивач та відповідач проживали разом без реєстрації шлюбу.
Від їхніх стосунків у сторін народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На разі відповідач, повністю усунувся від виконання батьківських обов'язків: не бере участь ні у вихованні, ні в утриманні сина тривалий час, при цьому навіть не бачиться з ним.
Дитина знаходиться на її повному утриманні та вихованні, проживає разом з нею у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 03.07.2018 з відповідача було стягнуто на її користь щомісячно аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1 500 грн. щомісячно, проте відповідач ухиляється від виконання даного рішення, користуючись тим, працює неофіційно та має мінливий та нерегулярний заробіток.
На разі зазначений розмір аліментів є недостатнім для утримання сина, оскільки є меншим за прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років.
У зв'язку з викладеним, вважає за необхідне разом з позбавленням відповідача батьківських прав просити суд збільшити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_3 до розміру прожиткового мінімуму на дитину до 6 років станом на час розгляду даного позову, тобто до 1 699 грн., що буде - гарантувати дотримання в майбутньому її прав та прав дитини.
Тому позивач просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно його сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Збільшити розмір аліментів, визначений за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.07.2018, та стягнути на її користь зі ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 699,00 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання даної позовної заяви і до досягнення сином повноліття. Судові витрати стягнути з відповідача.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду від 21.06.2019 відкрито загальне позове провадження у справі та розпочато підготовче провадження у справі.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.12.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явилась, подала суду заяву, в якій просила суд розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду невідомі.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За відсутності заперечень позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Третя особа в судове засідання свого представника не направила, звернулась до суду із заявою про розгляд справи у відсутність їх представника.
У зв'язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, знаходить що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони проживали разом без реєстрації шлюбу.
У сторін народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19.08.2015.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/5439/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1500, 00 грн. щомісячно, починаючи з 14 травня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 704, 80 грн.
Відповідач повністю усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків: не бере участі ні у вихованні, ні в утриманні сина.
Згідно висновку Органу опіки та піклування Києво-Святошинської РДА Київської області щодо визначення доцільності позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 №3137769.2433.2 від 07.06.2019 на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області від 04 червня 2019 року орган оіпки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області вважає за доцільне позбавлення батьківських прав батька - гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Крім того, у висновку зазначається, що станом на 01.12.2018 заборгованість по аліментах на утримання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 становить 9822, 58 грн., що зазначається в довідці наданій Гайворонським районним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ в Кіровоградській області.
Малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 30.05.2019 №1568, виданною виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Відповідно до розпорядження голови Києво-Святошинської РДА Київської області №273 від 12.04.2019 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 - визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 з матір'ю - гр. ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов, складененого працівником Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14.03.2019 року. Приватний будинок житловою площею 49,6 кв.м. складається з 3-х житлове кімнат, омебльований, з усіма комунікаціями в хорошому стані. У дитини є окрема кімната, омебльована з особистими речами, іграшками та книгами. В будинку створені умови для повноцінного розвитку та виховання малолітньої дитини.
Малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є вихованцем дошкільного навчального закладу м. Києва № 156. Відповідно до характеристик, наданих адміністрацією закладу вихованням малолітньої дитини займається мати - гр. ОСОБА_1 , яка відвідує батьківські збори, приймає активну участь в житті дитини, відвідує родинні свята, захищає його інтереси, створює умови для розвитку дитини. Батько - гр. ОСОБА_2 батьківські збори не відвідував, успіхами дитини не цікавився.
Службою у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області 24.05.2019 за адресою: АДРЕСА_3 направлено лист гр. ОСОБА_2 з проханням з'явитися до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, надати необхідні документи та пояснення з приводу розгляду питання про визначення доцільності (недоцільності) позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповіді від гр. ОСОБА_2 не надходило.
У принципі 2 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, проголошено, що дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
З огляду на принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Зважаючи на положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991, що набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
У ч.ч. 1, 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991, що набула чинності для України 27.09.1991, визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст. 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991, що набула чинності для України 27.09.1991, держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування.
У відповідності до ч. 4 ст. 27 згаданої Конвенції держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
Як визначено у п. 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 у справі «Хант проти України», між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27.11.1992, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно зі ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку.
Враховуючи ст. 56 ЦК України, органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Виходячи зі змісту ч.ч. 6-10 ст. 7 СК України, жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 цього ж Кодексу способами захисту сімейних прав та інтересів є, зокрема, встановлення правовідношення, припинення та зміна правовідношення.
У відповідності до частин 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України зазначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
З огляду на положення ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Статтею 180 СК України проголошено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до п. 1.3 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26.05.1999 №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.1999 за № 387/3680, органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Зважаючи на рекомендації, викладені у п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Частиною 1 ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 , а тому позов в цій частині суд задовольняє у повному обсязі.
Щодо вимог позивача про збільшення розміру аліментів, суд виходить з наступного.
Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. п. 3 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї.
Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося її матеріальне становище, сімейний стан чи стан її здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Разом з тим, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів не є підставою для збільшення розміру аліментів передбачених статтею 192 СК України та ухвалення нового судового рішення, оскільки цей розмір встановлюється законом, а не судовим рішенням.
Зокрема, не передбачено перегляду судом визначеного рішенням суду розміру аліментів в зв'язку із змінами згідно Закону Україну «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII мінімального розміру аліментів.
Також, у разі примусового виконання рішення про стягнення аліментів, збільшення мінімального розміру аліментів є підставою для автоматичного визначення державним виконавцем розміру аліментів з урахуванням такого збільшення з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів" від 17.05.2017 року, тобто з 08.07.2017 року за відповідною постановою державного виконавця. Таке збільшення має відбуватись в автоматичному порядку, без жодних звернень стягувача аліментів.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Крім того, відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 року, висловленій у справі №755/10947/17, суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. Відповідно збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку аліментів.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що у відповідача змінився матеріальний стан, який дозволяє йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, ніж це зазначено у рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.07.2018 року.
З огляду на викладене, оцінивши належність та допустимість доказів, а також достатність, взаємозв'язку їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо збільшення розміру аліментів.
Враховуючи зміст ст.ст.181, 192 СК, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
З урахуванням викладеного й у відповідності до рекомендацій, викладених у Постанові Пленуму Верховного суду України 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», а також принципів 2, 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, ст.ст. 3, 9, 19, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991, рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 у справі «Хант проти України», ст.ст. 51, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 56 ЦК України, ст.ст. 7, 18, 19, 164, 165, 180, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 18, 19, 23, 35, 76-81, 200, 206, 259, 263-268, 351, 352, 354 ЦПК України, -
Позовзадовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Гайворон Гайворонського району Кіровоградської області, РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , батьківських прав відносно його сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768, 40 грн. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, код ЄДРПОУ 23570148, адреса: 03115, м. Київ, просп. Перемоги, 126.
Суддя: Т.В. Дубас