Провадження № 2/325/177/2020
Справа № 325/562/20
Рішення
Іменем України
04.08.2020 року Приазовський районний суд Запорізької області
в складі:
головуючого судді: Апалькової О.М.,
при секретарі: Цукановій Л.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Д.В., відповідача ОСОБА_2 та її представника - адвоката Гречко І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні Приазовського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання,
Встановив:
У квітні 2020 року до суду надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача просить суд розірвати договір довічного утримання, укладений 08.12.2006 року між ОСОБА_1 , як відчужувачем, та ОСОБА_3 , як набувачем, у зв'язку з невиконанням набувачем ОСОБА_2 обов'язків за договором.
Позов обґрунтований тим, що 08 грудня 2006 року між позивачем як відчужувачем та донькою позивача ОСОБА_3 як набувачем укладений договір довічного утримання, який був посвідчений нотаріусом Приазовської районної державної нотаріальної контори. За умовами договору позивач передав у власність дочці житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,17 га для обслуговування цього житлового будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 донька позивача померла. Після смерті доньки спадкоємцями першої черги за законом є позивач та відповідачка.
Згідно п.5 договору довічного утримання ОСОБА_3 зобов'язалась забезпечити позивача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваному житловому будинку. У обох сторін є право користування допоміжними приміщеннями будинку.
Виходячи з зазначених положень договору у ОСОБА_3 за життя було право користування тільки допоміжними приміщеннями будинку. І це право користування було у позивача зі ОСОБА_3 спільним. Права користування іншими приміщеннями будинку умови договору для ОСОБА_3 передбачено не було.
З огляду на викладене набувач за укладеним договором довічного утримання має право сумісно з позивачем використовувати виключно допоміжні приміщення будинку, а житлові приміщення зобов'язаний надати позивачу в особисте користування безоплатно та довічно.
На сьогодні житловий будинок з земельною ділянкою, який був переданий позивачем доньці ОСОБА_3 за договором довічного утримання, успадкований позивачем та відповідачкою в рівних частинах, по 1/2 частині кожним.
Зазначене вище зобов'язує відповідачку як спадкоємця, що прийняла у спадщину 1/2 частину майна, яке є предметом договору довічного утримання, дотримуватись умов договору в частині прийнятого у спадок майна.
25 березня 2019 року позивачем відповідачці направлено вимогу забезпечити виконання умов п.5 договору довічного утримання № 2662 від 08 грудня 2006 року, забезпечивши позивача житлом, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваному житловому будинку. При цьому відповідачці було гарантовано право спільного з позивачем користування допоміжними приміщеннями будинку. До сьогодні відповідачка відповіді на вимогу позивача не надала та не вчинила жодних дій щодо виконання умов договору довічного утримання.
Виходячи з викладеного, просить суд розірвати договір довічного утримання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, будучи належним чином сповіщеним про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить зворотне повідомлення (а.с.70).
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ковальов Д.В. в судовому засіданні позов підтримав, пославшись на ті підставі, які були викладені в позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити.
22 травня 2020 року до суду від відповідчки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила, що вимоги позивача не визнає повністю. Зазначила, що її донька, як набувач за договором довічного утримання мала права користування всім житловим будинком, а не тільки допоміжними приміщеннями будинку, як стверджує позивач. Після смерті доньки вона жодним чином не порушує право позивача на проживання у спірному будинку, та не чинить жодних перешкод у здійсненні ним права користування. Стверджує, що позивач жодного разу не намагався вселитись до житлового будинку. Єдиний раз, коли позивач приходив до будинку, він приходив з питання щодо поділу житлового будинку.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Гречко І.М. в судовому засіданні проти позову заперечувала, зазначивши, що відзив на позовну заяву на тепер не підтримує. Її довіритель ОСОБА_2 на теперішній час не стала власником майна, яке є предметом договору і до неї не перейшли обов'язки набувача за договором довічного утримання, а тому передчасно вважати її такою, що зобов'язана виконувати умови договору довічного утримання.
Вислухавши думку присутніх та вивчивши матеріали справи суд приходить до наступного.
За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно ст. 750 ЦК України набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду).У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 756 ЦК України, у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача не підлягають поверненню.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з договором довічного утримання від 08.12.2006 року, який посвідчено нотаріусом Приазовської районною державною нотаріальною конторою Запорізької області за реєстровим номером 2662, позивач ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,17 га для обслуговування цього житлового будинку.
ОСОБА_3 в свою чергу зобов'язалась забезпечити ОСОБА_1 житлом, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваному житловому будинку. У обох сторін є право користування допоміжними приміщеннями будинку ( п.5 договору, а.с.15).
Нотаріусом Приазовської районної державної нотаріальної контори Запорізької області Васильцовою О.П. накладена заборона на відчуження жилого будинку за АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,17 га для обслуговування житлового будинку, що розташована на території Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області, який належить ОСОБА_1 , до припинення договору довічного утримання, за реєстровим номером 2663 (а.с.16).
Також встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Запоріжжя, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 91( а.с.18).
Шлюб між сторонами розірвано 13.02.2007 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_2 , актовий запис №13 (а.с.17).
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 мати померлої, які звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини,що підтверджується копією спадкової справи №209/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . До складу спадщини входить житловий будинок АДРЕСА_1 , почато 23.11.2017 року (а.с.53 зворотна сторінка, а.с.61). Свідоцтва про право на спадщину сторонам не видавались.
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 10.12.2019 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на: 1/2 ідеальну частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами по АДРЕСА_1 та 1/2 ідеальну частину земельної ділянки площею 0,1500 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 19-21).
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивач, звертаючись з вказаними позовними вимогами до відповідачки посилався на те, що ОСОБА_2 не виконує належним чином умови договору довічного утримання (п. 5 договору).
Згідно з ч.1 ст.757 ЦК України обов'язки набувача за договором довічного утримання переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.
З матеріалів справи вбачається, що сторони є батьками померлої ОСОБА_3 та спадкоємцями, які звернулися із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори і у встановленому законом порядку, прийняли спадщину, що лишилась після смерті доньки ОСОБА_3 .
Таким чином, відповідачка успадкувала після смерті своєї доньки тільки частину того будинку, який був переданий померлій у власність за договором довічного утримання.
Натомість ставити питання про розірвання договору довічного утримання на підставі ч.1 ст.755 ЦК України є передчасним, оскільки відповідачка ОСОБА_2 не отримала в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом та не зареєструвала цей документ у встановленому законом порядку, тобто не набула права власності на передане відчужувачем майно, що є основною умовою переходу прав набувача до спадкоємця.
Отже, доводи представника позивача адвоката Ковальова Д.В. є неспроможними, оскільки відповідачка ОСОБА_2 на теперішній час не стала власником своєї частини майна (житлового будинку) і до неї не перейшли обов'язки набувача за договором довічного утримання, а тому передчасно вважати її такою, що зобов'язана виконувати умови договору довічного утримання.
Врахувавши обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,7,12,13,263-265,268 ЦПК України, суд,-
Вирішив :
В задоволенні позову ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, відмовити.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Приазовський районний суд Запорізької області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана на рішення суду протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складений 07.08.2020 року.
Суддя О.М.Апалькова