07 серпня 2020 року Чернігів Справа № 620/1016/20
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 12 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 01.03.2019 № 28, яким відмовлено позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язання відповідача призначити та виплатити в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що Міністерством оборони України протиправно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав встановлення групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Вказує, що законодавством України передбачено право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду вищої групи інвалідності, за умови, що установлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулося протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності. Разом з тим, зазначає, що йому групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, встановлено первинно, а не при повторному огляді.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, та зазначив, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Вказує, що, в даному випадку, така умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу ступеня втрати працездатності та встановленням ІІІ групи інвалідності минуло більше двох років.
Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що на момент встановлення часткової втрати працездатності Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, не містили норми, які б встановлювали строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками медичного огляду.
Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 27.04.2020 позивачу поновлено строк звернення до суду; ухвалою суду від 14.05.2020 було відмовлено в задоволенні клопотання Міністерства оборони України про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін; ухвалою суду від 14.05.2020 було відмовлено в задоволенні клопотання Міністерства оборони України про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України; ухвалою суду від 14.05.2020 було повторно витребувано у Міністерства оборони України належним чином завірені копії поданих ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, а також рішення, прийнятого за результатами розгляду такої заяви; ухвалою суду від 25.05.2020 було повернуто без розгляду документи, що надійшли від Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 17.08.2015 (а.с. 15).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 від 15.04.2015 № 548 позивач 20.01.2015 одержав наскрізне вогнепально-осколкове поранення м'яких тканин правового плеча, мінно-вибухова травма під час виконання бойового завдання в зоні АТО (а.с. 8).
04.02.2016 Чернігівською обласною медико-соціальною експертною комісією №1 позивачу встановлено 20% втрати працездатності внаслідок поранення, ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ № 0010699 (а.с.10).
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, контузій, травм, каліцтв № 606 від 21.02.2017 травма та поранення позивача, так, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с. 9).
Як вбачається із довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВБ № 068732 позивачу 22.11.2018 при огляді вперше встановлено третю групу інвалідності внаслідок травми та поранення, так, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с. 11).
Позивач 27.11.2018 через Корюківський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звернувся до Міністерства оборони України з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з травмою та пораненням, так, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с. 112).
Відповідно до пункту 12 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 01.03.2019 № 28, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що позивачу між первинною втратою працездатності, яка визначалась у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІІ групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки (а.с. 13).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підпунктом 4 пункту 2 статті 16 Закону визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Пунктами 2, 4 статті 16-3 Закону (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом третім пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Пунктом 11 Порядку № 975 встановлено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Таким чином, нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Положення статті 16-3 Закону застосовуються при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановленні інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
В свою чергу, стаття 16 Закону визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Суд звертає увагу, що на момент первинного встановлення позивачу часткової втрати працездатності - 04.02.2016 зазначені вище Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок № 975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, позивачу 04.02.2016 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, а 22.11.2018 позивачу під час первинного огляду органами МСЕК встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми та поранення, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби із захисту Батьківщини.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017, не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинної групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) до 2017 року, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 22.11.2018 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Так, обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності. Таким чином вказані випадки є самостійними та не можуть поєднуватися (інакше кажучи, вони поширюються лише на випадки або зміни групи інвалідності, або зміни відсотка ступеня втрати працездатності).
Судом встановлено, що абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містить часових обмежень для випадків коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги - допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності.
У даному випадку йдеться не про виплату такої допомоги у зв'язку із зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв'язку із встановленням позивачу групи інвалідності, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності, тому, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абзаці другому пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункті 8 Порядку № 975, є помилковим.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.08.2019 у справі № 825/1380/18, від 28.04.2020 у справі № 240/10373/19, від 03.05.2020 у справі № 640/1596/19, від 28.05.2020 у справі № 240//10373/19.
Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2020 у справі № 806/714/18, то суд зазначає, що при прийнятті рішення у даній справі враховано саме останню практику Верховного суду.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування пункту 12 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 01.03.2019 № 28 про відмову позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Що стосується способу захисту прав позивача, то суд виходить з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії»). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося, зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 в якому Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є протиправним, тому належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок травми та поранення, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Враховуючи предмет даного позову, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 12 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 01.03.2019 № 28 про відмову ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок травми та поранення, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07.08.2020.
Суддя Н.М. Баргаміна
.