Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 серпня 2020 р. № 520/5978/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мороко А.С.,
за участю секретаря судового засідання - Рубіної Я.О.,
представника позивача - Кадигроб А.С.,
представника відповідача - Довгаль В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 520/5978/2020 за позовом приватного підприємства "Торгопт" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Приватне підприємство "Торгопт" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000110504 від 29.04.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 641/20-40-05-04-07/38772231 від 04.03.2020.
Представник позивача в судове засідання прибув, просив задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував, надавши відзив на адміністративний позов, та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесене податкове повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
04.03.2020 Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Торгопт" , за результатами якої складено акт № 641/20-40-05-04-07/38772231 від 04.03.2020.
Вказаним актом встановлено наступні порушення:
- п.п.134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України у редакції чинній з 01.01.2015, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.200 за № 85/4306, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, що призвело до заниження податку на прибуток за 2018 на загальну суму 151701,00 грн;
- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого: завищено податкові зобов'язання у жовтні та листопаді 2018 року на суму ПДВ 140465,00 грн; не нараховано податкові зобов'язання при реалізації товарів іншим особам на загальну суму у жовтні та листопаді 2018 року на суму ПДВ 140465,00 грн.
Не погоджуючись з висновками акту № 641/20-40-05-04-07/38772231 від 04.03.2020 позивач 15.04.2020 подав до податкового органу заперечення на вказаний акт.
За результатами розгляду заперечень, відповідачем встановлено, що висновки перевіряючих є правомірними та залишаються без змін.
29.04.2020 на підставі акту та в результатів розгляду заперечень на нього відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00000110504, відповідно до якого ПП "ТОРГОПТ" визначено суму грошового зобов'язання з податку па прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних санкцій (фінансових) санкцій в розмірі 227551,50 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.
22.12.2017 між ПП "ТОРГОПТ" (продавець) та ТОВ "НОРТЛЕЙК" (покупець) укладено договір поставки № 48, відповідно до якого в порядку та на умовах , визначених цим договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця цемент в кількості та асортименті, відповідно до видаткових накладних, які є невід'ємною частиною дійсного договору, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар.
01.12.2017 між ПП "ТОРГОПТ" (покупець) та ТОВ "Хайдельберг Цемент Україна" (постачальник) укладено договір поставки цементу № 143, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити та прийняти цемент в асортименті, за цінами та на умовах, передбачених в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.
На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано до суду відповідні рахунки - фактури, видаткові накладні, накладні на відпуск матеріалів на сторону, оборотно -сальдові відомості по рахунку 361 за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.
Щодо посилань відповідача на те, що ознаки фіктивності ТОВ "НОРТЛЕЙК" знайшли своє відображення під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220000001273 від 30.10.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, суд зазначає наступне.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Також, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 04.06.2020 по справі № 340/422/19 зазначив, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів. Відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси пункту навантаження, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. З огляду на встановлені обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та податку на прибуток не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов'язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо). При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.
Відповідно до пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для обрахунку об'єкта оподаткування, платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Суд зазначає, що за статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, правочини укладені між позивачем та його контрагентами виконано кожною стороною, що підтверджується первинними документами.
Згідно із пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Тобто, наведені правові норми Кодексу дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Так, договори, укладені позивачем із його конрагентами та первинні документи, що підтверджують реальність вказаного правочину, оформлені сторонами належним чином.
Таким чином, суд приходить до висновку, що проведені господарські операції за вищевказаними правочинами мали реальну господарську ціль для досягнення мети, а саме отримання прибутку.
Поряд із тим, в ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж отримання прибутку.
Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди позивача є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового.
Позивачем як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду усі належним чином засвідчені копії первинних документів. Вказані документи відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Оцінивши наданні сторонами докази за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що спірні правочини укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.
Отже, дані первинні документи визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Доказів наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності викладених в акті перевірки № 641/20-40-05-04-07/38772231 від 04.03.2020, висновків, а відтак і законності винесеного податкового повідомлення - рішення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення № 00000110504 від 29.04.2020 є протиправними, а тому, підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, позовні вимоги приватного підприємства "Торгопт" є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов приватного підприємства "Торгопт" (місцезнаходження: пл. Конституції, буд. 21, оф. 8, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код - 38772231) до Головного управління ДПС у Харківській області (місцезнаходження: вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код - 43143704) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000110504 від 29.04.2020 з податку на прибуток в загальному розмірі 227551 (двісті двадцять сім тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн 50 коп.
Стягнути на користь приватного підприємства "Торгопт" (ідентифікаційний код - 38772231) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43143704) судовий збір у розмірі 3413 (три тисячі чотириста тринадцять) грн 27 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 07 серпня 2020 року.
Суддя А.С. Мороко