06 серпня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1716/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання дій протиправними, стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та середньою заробітку, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік;
- зобов'язати Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - за період з 27.09.2018 року по день подання позовної заяви шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Військовому коледжі сержантського складу Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба , який знаходиться на фінансовому забезпеченні у Харківському Національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба . Наказом командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 21.09.2018 № 537 він звільнений з військової служби у запас, а наказом начальника Військового коледжу сержантського складу Харківського національної о університету повітряних сил від 27.09.2018 № 203 з 27.09.2018 року був виключений зі списків особового складу. Під час проходження військової служби, як зазначає позивач, він приймав участь у бойових діях та в 2015 році йому встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. Відтак, зазначає, що як учасник бойових дій з 2015 року він набув право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів. Однак з дня набуття такого права і до дня звільнення з військової служби така відпустка йому не надавалася, а відповідна грошова компенсація за невикористані дні відпустки не виплачувалася. В березні 2020 року ОСОБА_1 письмово звернувся до ХНУ ПС імені І. Кожедуба із заявою про виплату йому грошової компенсації за всі невикористані дні оплачуваної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015-2018 роки, проте у відповідь отримав лист від 18.05.2020 року № 350/176/43/48/327, яким відповідач відмовив у такій виплаті. Вважаючи вказану відмову у виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки протиправною, звернувся о суду з відповідними позовними вимогами. При цьому позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18, вважає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Позивач також вважає, що оскільки йому при звільненні не виплачено вказаної вище компенсації, то він має право на середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - за період з 27.09.2018 року по день подання позовної заяви, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити його такий середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Ухвалою судді від 03.06.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.21), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.27-28). Зазначає, що позивач був звільнений з Лав Збройних сил України наказом Командувача Повітряних Сил ЗС України від 21.09.2018 року № 537 «у зв'язку із закінченням строку контракту» та виключений із списків особового складу Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил наказом начальника Коледжу від 27.0.2018 року № 203. Під час звільнення з Позивачем був проведений повний розрахунок, здійснені всі без виключення виплати грошового забезпечення, на які мав право позивач на день звільнення з Лав Збройних Сил. Правових підстав для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки (як учаснику БД) при звільненні не було, оскільки така грошова компенсація, згідно п. 3 Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом МО України від 07.06.2018 року № 260 (далі - Порядок) передбачена (чітко визначена) лише певній категорії військовослужбовців (в залежності від підстав звільнення). Відтак, представник відповідача зазначає, що відповідач діяв, як на його думку, у чіткій відповідності до вимог єдиного та спеціального нормативно-правового акту, яким визначений порядок та розміри виплати грошового забезпечення, а тому факт неповного розрахунку при звільненні відсутній, підстави для застосування «штрафних санкцій», передбачених статею117 КЗпПП також відсутні, оскільки відсутній сам факт невиплати належних сум. Разом з цим представник вказує, що відповідач обізнаний із висновками зразкової справи Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі № 620/4218/18, натомість позивач звільнений з військової служби раніше набуття чинності та врегулювання аналогічної категорії спорів у висновках Верховного Суду. Окрім того, відповідач вважає, що позивачем пропущений строк, встановлений статтею 122 КАСУ для звернення до суду із позовом для оскарження наказу №537 в частині «невиплати» йому грошової компенсації та наразі існують підстави для залишення позову без розгляду.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (надалі - позивач) проходив військову службу у Військовому коледжі сержантського складу Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, який знаходиться на фінансовому забезпеченні у Харківському Національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба .
Під час проходження військової служби позивач приймав безпосередню участь у бойових діях в зоні проведення АТО, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 08.04.2015 року (а.с.16).
Наказом командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 21.09.2018 № 537 позивач звільнений з військової служби у запас за пунктом а (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.18).
Наказом начальника Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету повітряних сил від 27.09.2018 № 203 ОСОБА_1 з 27.09.2018 року був виключений зі списків особового складу військового коледжу та всіх видів забезпечення (а.с.18).
17.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба із заявою про здійснення нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2018 роки.
Харківським Національним університетом Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (Військовим коледжем сержантського складу) надано лист-відповідь від 18.05.2020 року №350/176/43/48/227 (а.с.17), у якому зазначено, що виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій здійснюється на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили, відповідно до листа Юридичного департамент Міністерства оборони України від 23.09.2019 року №316/1620.
Позивач не погоджуючись із бездіяльністю Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як УБД за вказаний період, звернувся до суду з даним позовом.
Отже, у даній справі бездіяльність Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД є предметом спору, який передано на розгляд адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі частини 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Частиною 17 статті 101 Закону №2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частини 18 статті 101 Закону №2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
З огляду на частину 19 статті 101 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 162 Закону України "Про відпустки".
Разом з тим, відповідно до частини 14 статті 101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 162 Закону України "Про відпустки", що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 162 Закону України "Про відпустки".
При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року у зазначеній справі.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткові відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за такі відпустки при звільненні із військової служби.
На час прийняття наказу командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 21.09.2018 № 537, яким позивача звільнено з військової служби у запас та наказу начальника Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету повітряних сил від 27.09.2018 № 203., яким його виключено зі списків особового складу військового коледжу та всіх видів забезпечення, відповідачем не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статті 162 Закону України "Про відпустки" за період з 2015 року по 2018 рік, що підтверджується довідкою від 23.06.2020 року, наданою до суду відповідачем (а.с.29), на виконання вимог ухвали судді про відкриття провадження у справі.
В той же час, така бездіяльність відповідача суперечить вимогам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, підлягають задоволенню.
Доводи представника позивача про те, що позивачем пропущений строк, встановлений статтею 122 КАСУ, та необхідності залишення позову без розгляду є необґрунтованими, оскільки позивач звернувся до суду із позовом не про оскарження наказу №537 від 21.09.2018 року, а стосовно бездіяльності Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, що є складовими його грошового утримання (заробітної плати).
Конституційний Суд України рішенням від 13.10.2013 року у справі 8рп-2013 встановив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже позивач не був обмежений будь-яким процесуальним строком звернення до суду з даним позовом.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27.09.2018 року по день подання позовної заяви шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, суд зазначає наступне.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу.
Ані нормативно-правовими актами України, ані іншими нормами права, що регулюють правовідносини проходження військової служби, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Між тим, згідно частини 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно частини 1 статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а саме виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується в тих випадках, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
До вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року по справі №810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
У наведених судових рішеннях судом розмежовано два різні випадки можливого застосування статті 117 КЗпП України, і що стосується даної справи, то станом на день розгляду справи в суді, відповідач не допустив бездіяльність через яку можливе присудження середнього заробітку, з огляду на те, що наявний спір про належні до виплати суми. Отже, відповідач буде зобов'язаний здійснити нарахування та виплату грошових сум за невикористану відпустку лише після набрання законної сили даним судовим рішенням.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, фактичного розрахунку між відповідачем та позивачем в частині виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не було проведено через наявний спір щодо даних сум, а відтак відсутні правові підстави зобов'язувати Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27.09.2018 року по день подання позовної заяви, оскільки така вимога є фактично передчасною.
Таким чином, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні даної позовної вимоги.
Відтак адміністративний позов задоволено частково.
Згідно пунктом 5 частини статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.16). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська 77/79, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 24980799) про визнання дій протиправними, стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та середньою заробітку задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
Зобов'язати Харківський Національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код в ЄДРПОУ 24980799) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук