06 серпня 2020 року м. Житомир справа № 240/7313/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
20 травня 2020 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та здійснити доплату в сумі 47393,22 грн належної одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби з врахуванням всіх складових грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення - включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні йому було розраховано розмір одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування в її складі щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася йому під час проходження військової служби у складі грошового забезпечення та передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889. У зв'язку з цим він звертався до відповідача з проханням здійснити доплату одноразової грошової допомоги з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, проте отримав відмову. Вважаючи такі дії протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
10 липня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №24366/20, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити з підстав, що зазначені у відзиві. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до пункту 8 Інструкції від 24 листопада 2016 року №550, виданої на виконання постанови КМУ №889, додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової допомоги в разі звільнення. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строки звернення до суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, оскільки частина 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, а ОСОБА_1 повинен був дізнатися і дізнався порушення, на його думку, своїх прав в день свого звільнення - 18 грудня 2017 року. Просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та знаходився на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28 грудня 2017 року №169 ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини з 28 грудня 2017 року (а.с.11).
Відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 28 грудня 2017 року №169 позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повних 24 років календарної служби. Одноразова грошова допомога при звільненні ОСОБА_1 виплачена у розмірі 78988,50 грн, що підтверджується грошовим атестатом серія ЗУ №338818 (а.с.13-14).
Під час обчислення розміру грошової допомоги при звільненні військовою частиною НОМЕР_1 до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислена одноразова грошова допомога при звільненні, не була включена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889), зі змінами, відповідно до постанови Кабінету Міністрів У країни від 13 березня 2013 року №161.
На звернення позивача до в/ч НОМЕР_1 з проханням здійснити перерахунок та доплату належної одноразової грошової допомоги при звільнені у відповідь він отримав відмову, оформлену листом від 5 березня 2020 року №1837 (а.с.16-17).
Вважаючи дії відповідача незаконними та такими що порушують його конституційне право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону №2232-XII, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України "Про Збройні Сили України", «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону №2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.
Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги, зокрема включення до її розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.
Суд враховує, що положеннями пункту першого постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 7 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889" для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20% місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40% місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60% місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80% місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 (далі - Постанова №889), граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, довідки військової частини НОМЕР_1 від 5 липня 2018 року №1511, позивачу виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення постійно (а.с.15).
Суд також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, відповідно до правових висновків якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 від 5 липня 2018 року №1511, щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалась ОСОБА_1 з грудня 2015 року до листопада 2017 року кожного місяця (а.с.15).
З огляду на те, що останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Аналіз правового регулювання та обставин справи дозволяє зробити висновок, що відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 16 травня 2019 року (справа №826/11679/17), від 31 липня 2019 року (справа №826/3398/17), від 8 серпня 2019 року (справа №802/955/17-а), від 19 вересня 2019 року (справа №826/14564/17), від 5 грудня 2019 року (справа №295/5200/18) та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 6 травня 2020 року справа №240/12352/19.
Посилання відповідача у листі від 5 березня 2020 року №1837 та відзиві на позов, як на підставу відмови у врахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди при проведенні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року №550, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2016 року за №1470/29600, як на нормативно-правовий акт, що визначає розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, суд оцінює критично, позаяк відповідачем не було враховано пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Суд наголошує, що частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року (справа №810/2734/17) та від 14 квітня 2020 року (справа №820/3719/18).
Наведені у вищезгаданих постановах висновки Верховного Суду, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у проведенні нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням сум щомісячної додаткової грошової винагороди, діяв протиправно.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Позовні вимоги зобов'язального характеру є похідними від визнання дій відповідача протиправними.
Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та здійснити доплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби ОСОБА_1 з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.
Водночас, оскільки нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби належить до дискреційних повноважень відповідача, відтак не підлягає задоволенню вимога про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в частині виплати грошової суми у розмірі 47393,22 грн, яку визначив сам позивач. Сума нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби підлягає визначенню не судом, а військовою частиною за наслідками виконання рішення суду.
За таких обставин, відмовляючи позивачу у проведенні нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням сум щомісячної додаткової грошової винагороди, відповідач діяв протиправно. Належним способом захисту порушеного права є зобов'язання військової частини нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової винагороди.
У разі незгоди з нарахованою відповідачем сумою на виконання рішення суду, позивач матиме змогу оскаржити дії щодо визначення її розміру до суду.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Щодо викладених доводів представника відповідача у відзиві про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд вважає, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду, оскільки на своє звернення про перерахунок одноразової грошової допомоги позивач отримав листа-відмову №1837 від 5 березня 2020 року (а.с.16). 19 травня 2020 року позивач звернувся до суду, відправивши позовну заяву до суду через відділення поштового зв'язку (а.с. 18). У зв'язку з чим підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Окремо слід зазначити, що відповідач в порушення положення статей 166, 167 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про залишення позовної заяви без розгляду не виклав окремим письмовим документом із дотриманням вимог, визначених статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Викладення у відзиві на адміністративний позов заяв та клопотань не передбачено чинними нормами процесуального законодавства та суперечить статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене суд не розглядає викладені у відзиві доводи щодо строків звернення до суду окремою ухвалою, а наводить свої мотиви щодо відзиву, у тому числі щодо строків звернення до суду, у рішенні суду.
Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідачем в порушення частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність відмови у здійсненні перерахунку грошової допомоги при звільненні з включенням до її складу щомісячної додаткової грошової винагороди, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату належної одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.М. Гурін