Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 серпня 2020 р. Справа№200/6153/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
01.07.2020 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до тексту якого позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №847 від 11.12.2019; зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності період роботи з 23.02.1993 по 01.02.1995 на орендному підприємстві магазин №22.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 05.12.2019 звернулась до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою від про призначення пенсії по інвалідності. За наслідками розгляду цієї заяви відповідачем прийнято рішення №847 від 11.12.2019 року про відмову у призначенні пенсії, обґрунтоване тим, що позивачка не має необхідної кількості страхового стажу (14 років), при цьому відповідачем при розрахунку стажу не правомірно не враховано період роботи в магазині №22 з 23.03.1993 по 01.02.1995 на підставі того що відсутня дата та номер наказу про зарахування на роботу.
Вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2020 відкрито провадження у справі розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідачем надано письмовий відзив, в обґрунтування незгоди з позовними вимогами у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Управління із заявою щодо призначення пенсії по інвалідності. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі по тексту також - Закон №1058) особи яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за призначенням пенсії: для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп у віці від 56 років до досягнення особою 59 років включно необхідно мати 14 років страхового стажу. За результатом опрацювання документів поданих для призначення пенсії встановлено, що позивач має 13 років 01 місяць 03 дні. При цьому відповідач вказує причиною не зарахування спірного періоду трудової діяльності за період з 23.02.1992 по 01.02.1995 у зв'язку із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
05.12.2019 року позивачка звернулась до Управління із заявою №2945 про призначення пенсії по інвалідності ІІІ групи.
Рішенням відповідача №847 від 11.12.2019 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії. В обґрунтування відмови, відповідачем зазначено, що відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058 позивачка не має необхідної кількості страхового стажу (14 років), при цьому відповідачем при розрахунку стажу не правомірно не враховано період роботи в магазині №22 з 23.03.1993 по 01.02.1995 на підставі того що відсутня дата та номер наказу про зарахування на роботу.
Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності не врахування до страхового стажу певного періоду роботи позивача та, як наслідок відмови, у призначені пенсії.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:
для осіб з інвалідністю I групи:
до досягнення особою 25 років включно - 1 рік;
від 26 років до досягнення особою 28 років включно - 2 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 3 роки;
від 32 років до досягнення особою 34 років включно - 4 роки;
від 35 років до досягнення особою 37 років включно - 5 років;
від 38 років до досягнення особою 40 років включно - 6 років;
від 41 року до досягнення особою 43 років включно - 7 років;
від 44 років до досягнення особою 48 років включно - 8 років;
від 49 років до досягнення особою 53 років включно - 9 років;
від 54 років до досягнення особою 59 років включно - 10 років;
для осіб з інвалідністю II та III груп:
до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;
від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;
від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;
від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;
від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;
від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;
від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;
від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;
від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;
від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;
від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;
від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;
від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
На дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивачці виповнилось 56 років, отже право на пенсію по інвалідності ІІІ групи, остання набуває за наявності страхового стажу 14 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМ України № 637 від 12.08.1993 року передбачено що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Відповідач в обґрунтування відмови у призначенні пенсії посилається на відсутність страхового стажу у розмірі 14 років, при цьому зазначив в оскаржуваному рішенні про відсутність підстав для зарахування періоду з 23.02.1992 по 01.02.1995 у зв'язку із тим, що відсутня дата та номер наказу про зарахування на роботу.
Відповідно до п.18 постанови Ради міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робочих та службовців» відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).
Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджені наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, яка була чинна на момент спірного періоду роботи позивача, встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряють печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, суд вважає, що не дотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а саме керівника, або уповноваженого ним органу, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення, а тому не може впливати на її особисті права та обов'язки.
Та обставина, що керівник установи де працювала позивач не коректно вніс запис дати наказу про зарахування на роботу не робить записи, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження її трудового стажу.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2018 року справі № 644/9324/16-а та в постанові від 07 лютого 2018 року у справі №257/615/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У даному спорі суд не обраховує загальний стаж роботи позивача, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи, позивачем не заявлялась вимога для зобов'язання відповідача призначити пенсію, судом не досліджувалось питання наявності у позивача загального трудового стажу для її призначення.
Що стосується обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивачки відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від №847 від 11.12.2019 про відмову в призначенні пенсії, тому позивачкою обрано правильний та ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача, натомість суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії, зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 23.02.1992 по 01.02.1995.
Судові витрати згідно ст. 139 КАС України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255,258, 262, 293, 295 КАС України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22, ЄДРПОУ 42170475) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №847 від 11.12.2019.
Зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.12.2019 року зарахувавши до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності період роботи з 23.02.1993 по 01.02.1995 на орендному підприємстві магазин №22.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22, ЄДРПОУ 42170475) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн.. 80 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 06 серпня 2020 року.
Суддя І.В. Буряк