06 липня 2020 року Справа № 160/12447/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2019 № Ф-4835-58, зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2019 № Ф-4835-58.
30 грудня 2019 року позивачем надіслано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду уточнену позовну заяву, в якому надано додаткове обґрунтування заявлених позовних вимог та заявлено нову вимогу про зобов'язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску, шляхом виключення з неї відомостей про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 25621,20 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2020 року у справі № 160/12447/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-4835-58, зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2020 року у справі № 160/12447/19 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року відкрито провадження у справі № 160/12447/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ним отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 № Ф-4835-58, згідно з якою нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 25621, 20грн. Позивач вважає вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки з 02.11.2017 року позивач перебував в трудових відносинах з Комунальним закладом «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Покров» та з Комунальним закладом «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради, а отже, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нього сплачували роботодавці.
Також, позивач вказав, що виключною підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи контролюючого органу. Автоматичне нарахування контролюючим органом єдиного внеску суперечить Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджена наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, а також Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року.
04 червня 2020 року представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав, що позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець, податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, а тому повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з податковою вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 № Ф-4835-58 позивачу нараховано ЄСВ станом на 31.10.2019 в сумі 25621, 20грн.
22.06.2020 представником позивача було надано відповідь на відзив в якому останній крім доводів і правових обґрунтувань, викладених в позові, надав додаткові обґрунтування витрат на правничу допомогу.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 21.10.2014, та з цієї ж дати перебуває на обліку в органах державної податкової служби.
Відповідно до запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець припинений 29.11.2019, номер запису 22310060002003953.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 11.11.2019 № Ф-4835-48, за якою ОСОБА_1 нараховано борг по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017, 2018 роки та І, ІІ і ІІІ (два місяці) квартали 2019 року в сумі 25 621, 20грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.
Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.10 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI).
За змістом статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 № 469), (надалі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п. 3 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З наведених вище норм видно, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону № 2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, що не заперечується податковим органом.
Так, в матеріалах справи наявна копія трудової книжки позивача від 25.08.1980 Серії БТ-І НОМЕР_2 , згідно з якою ОСОБА_1 з 02.11.2017 по 15.02.2019 працював у Комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Покров», який 25.05.2018 реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство «центр первинної медико-санітарної допомоги Покровської міської ради Дніпропетровської області» на посаді водія автотранспортних засобів амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 2, про що містяться відповідні записи 37-39.
З 01.03.2019 ОСОБА_1 прийнятий до Комунального закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Дніпропетровської обласної ради» на посаду водія автотранспортних засобів санітарної виїзної бригади екстреної медичної допомоги підстанції м. Покров Нікопольської станції екстреної медичної допомоги - відокремленого підрозділу 2 класом.
Отже, відповідно за період з 02.11.2017 по 15.02.2019 єдині внески за позивача сплачувалися роботодавцем - Комунальним закладом «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Покров», який 25.05.2018 реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство «центр первинної медико-санітарної допомоги Покровської міської ради Дніпропетровської області», а з 01.03.2019 - Комунальним закладом «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Дніпропетровської обласної ради», доказів зворотнього відповідачем суду не надано.
Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем та вказує, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацем 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI.
Такі доводи представника відповідача судом відхиляються, оскільки Законом № 2464-VI не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
Разом з тим, суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19), метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
У той же час, судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 свою підприємницьку діяльність припинив лише 29.11.2019.
Відповідно до частини 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
А отже, враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази роботи позивача, як найманого працівника за період з 01.01.2017 по 02.11.2017 та з огляду на те, що у цей період позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець, тобто мав статус особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, то суд доходить висновку, що у позивача наявний обов'язок зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 02.11.2017, тобто за 10 календарних місяців. Розмір єдиного внеску у 2017 році становив 704грн. на місяць (3200грн. мінімальна заробітна плата х 22%), таким чином сума боргу зі сплати єдиного внеску за 10 місяців 2017 року становить для ОСОБА_1 7040,00грн.
Приймаючи до уваги наведене вище, суд доходить висновку про те, що оскаржена податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 № Ф-4835-58, згідно з якою ОСОБА_1 нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 25621, 20грн. є протиправною та підлягає скасуванню в частині суми у розмірі 18581,20грн.
З метою захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску, шляхом виключення з неї відомостей про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 18581, 20грн
У відповідності до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України), при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ст. 139 КАС України, на користь позивача підлягають сягненню судові витрати з оплати судового збору у розмірі 557, 27грн.
Згідно абзацу 1 частини 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
Частиною 4 вищенаведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 вказаної статті визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
До матеріалів справи надано договір про надання правової допомоги від 04.12.2019 № 24, укладений між позивачем та адвокатом Фещенко М.Л., додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги від 04.12.2019 із переліком послуг, які будуть надані в межах даного договору, з урахуванням витраченого часу, розміру гонорару за певні послуги, а також терміном виконання, копія квитанції про сплату гонорару та меморіальний ордер від 05.12.2019 на суму 3 000, 00грн., копія квитанції про сплату гонорару та меморіальний ордер від 22.06.2020 на суму 2 000, 00грн.
Враховуючи положення вищенаведеного законодавства, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), їх обсяг, та відповідні документи і докази надання правової допомоги і оплата цієї допомоги, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3626,14 грн.
Керуючись статтями 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2019 № Ф-4835-58, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 11.11.2019 № Ф-4835-58 на суму у розмірі 18581 (вісімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят одна) грн. 20 коп.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 18581 (вісімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят одна) грн. 20 коп.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 557 (п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 27 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 3626 (три тисячі шістсот двадцять шість) грн. 14коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 06 липня 2020 року.
Суддя О.В. Царікова