Справа № 357/6972/20
3/357/3076/20
06.08.2020 суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ларіна О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Білоцерківського відділу поліції Головного Управління Національної поліції України в Київській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, офіційно не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який притягується до адміністративного стягнення за ст. 130 ч. 1 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016) ,
06.07.2020 о 20 год. 10 хв. водій ОСОБА_1 , рухаючись в м. Узин, Білоцерківського району Київської області, вул. Я. Мудрого, керував транспортним засобом - OPEL ASTRA, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя і очей, нечітка мова. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Драгер» №6810 відмовився у присутності двох свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виявив бажання пройти освідування в найближчому медичному закладі, однак, після приїзду до медичного закладу від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст. 130 ч. 1 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016).
В судовому засіданні особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 вину не визнав та пояснив, що він відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки поведінка працівників поліції здалася йому дивною, так як останні йому не представились, не пояснили причини зупинки, після чого запропонували пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп'яніння та повезли його до медичного закладу в м. Біла Церква, однак, на пів дорозі розвернулися та поїхали проводити вказаний огляд до медичного закладу в смт Рокитне, де ОСОБА_1 запропонували заплатити за проходження огляду кошти в сумі 630 грн., на що останній відмовився, оскільки не мав при собі таких коштів. Після чого ОСОБА_1 повернувся додому та пройшов огляд на стан сп'яніння сам в медичному закладі м. Ставище.
В судовому засіданні адвокат Святина І.А., який діяв в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 заявив клопотання про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП оскільки вважає, що матеріали справи відносно ОСОБА_1 сфальсифіковані, в обґрунтування чого зазначив, що акт медичного огляду №25 від 06.07.2020 є не дійсний, оскільки він підписаний лікарем, який проводив огляд, однак, з акту не зрозуміло, який саме огляд. Крім цього, акт огляду на стан сп'яніння, де зазначені ознаки сп'яніння та про відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, не містять дані про особу, відносно якої складено вказаний акт, що вказую на те, що акт складався у відсутності ОСОБА_1 . А також долучив до матеріалів справи копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №055436 від 06.07.2002, який не містить всіх відомостей, які містяться в оригіналі протоколу. Також звернув увагу на хронологію складання матеріалів справи, які складені у різний час. Крім того, долучив до матеріалів справи протокол медичного огляду від 06.07.2020, згідно з яким ОСОБА_1 06.07.2020 о 23.50 год. пройшов медичний огляд самостійно в КНП «Ставищенська центральна районна лікарня», з якого вбачається, що ОСОБА_1 не перебував в стані алкогольного сп'яніння. Враховуючи викладене, та зміни в законодавстві від 01.07.2020, згідно з якими було скасовано адміністративну відповідальність за за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, просив закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Суддя, розглянувши протокол та додані до нього документи, заслухавши в суді пояснення особи, яка притягається до відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Святина І.А., прийшов до наступного висновку.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
На час вчинення адміністративного правопорушення 25.06.2020, як зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, діяла редакція ч. 1 ст. 130 КУпАП із змінами, внесеними згідно з Законом №1446-VIII від 07.07.2016.
01.07.2020 набрав чинності Закон України"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень"від 22.11.2018 (в редакції від 20.12.2019) відповідно до якого статтю 130 КУпАП викладено у новій редакції, а Кримінальний кодекс України доповнено статтею 286-1.
Відповідно до частин першої та другої статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9.02.1999 № 1-рп/1999, справа № 1-7/99, зазначається, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші).
Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
У рішенні від 13.05.1997 № 1-зп Конституційний Суд України наголосив: «Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).
Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України)» (абзаци перший - четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення).
У Рішенні від 05.04.2001 N 3-рп/2001 Конституційний Суд України дійшов такого висновку: «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникни і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи» (абзаци перший і другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення).
У Рішенні від 13.03.2012 N 6-рп/2012 Конституційний Суд України підкреслив: «... У своїх рішеннях вже висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом» (абзац третій пункту 5 Рішення).
Таким чином, загалом нормативні акти діють після набрання ними чинності на майбутнє, а принцип зворотності закону та іншого нормативно-правового акта пов'язується з послабленням відповідальності. Як зазначив Конституційний Суд України, принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є також гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє нинішнє становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Отже, під час практичного застосування, принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів тісно пов'язаний із принципом правової визначеності, як основної складової принципу верховенства права.
Так, згідно із частиною першою статті 8 Основного Закону «в Україні визнається й діє принцип верховенства права». Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основою якого є ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 N 5-рп/2005, від 29.06.2010 N 17-рп/2010, від 22.12.2010 N 23-рп/2010, від 11.10.2011 N 10-рп/2011).
Отже, до події, факту, суд, застосовує той закон під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно зі ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" звертається увага суду на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
У зв'язку з вищевикладеним, приходжу до висновку, що ОСОБА_1 станом на час розгляду справи про адміністративне правопорушення підлягає притягненню до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016) відповідно до законодавстава, яке діяло на час вчинення правопорушення.
Згідно п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Відповідно до ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
З викладеного слідує, що інспектор поліції повинен запропонувати водієві пройти огляд на стан сп'яніння із застосуванням спеціального технічного засобу за місцем зупинки транспортного засобу в разі відмови від такого огляду або незгоди з його результатами повинен запропонувати пройти такий огляд в медичній установі.
Згідно з п. 8, п. 12 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015 року, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Згідно до п. 2.8 Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.
З огляду на викладене, необхідно зазначити, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров'я у випадку відмови водія від проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або незгода з його результатами є обов'язковими. Якщо після оформлення направлення, водій транспортного засобу відмовляється від проведення медичного огляду і в закладі охорони здоров'я, поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки алкогольного сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом, в порушення вимог п. 2.5 ПДР відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу «Драгер» та в медичному закладі на вимогу поліцейського в присутності двох свідків, після виявленні ознак, які давали підстави вважати, що він знаходиться в стані алкогольного сп'яніння.
В матеріалах справи міститься направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виписане на ім'я ОСОБА_1 .
Крім того, з пояснень, наданим особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 в судовому засіданні та з письмових пояснень останнього, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що останній відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціального технічного засобу «Драгер» та в медичному закладі. Вказані письмові пояснення не містять відомостей, на які посилався ОСОБА_1 в судовому засіданні, щодо необхідності оплати останнім 650 грн. за проходження медичного огляду, та вказане не підтверджується жодними доказами.
До уваги не приймається наданий ОСОБА_1 висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, проведений у зв'язку з самостійним зверненням ОСОБА_1 до медичного закладу, так як ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016) у зв'язку із порушення п.2.5 ПДР, а саме відмовою від проходження на вимогу поліцейського огляду на стан сп'яніння. Крім того, ОСОБА_1 самостійно звернувся до закладу охорони здоров'я вже після спливу двох годин з моменту виявлення підстав для проведення медичного огляду, що є порушенням вимоги п.9 розділу ІІ Інструкції та ст. 266 КУпАП, а саме, згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 06.07.2020 серії ДПР18 №055436, ознаки алкогольного сп'яніння були виявлені у ОСОБА_1 працівниками поліції 06.07.202 о 20.10 год., а медичний огляд ОСОБА_1 пройшов самостійно у КНП "Ставищенська центральна районна лікарня" 06.07.2020 о 23.50 год.
Доводи адвоката Святина І.А., який діяв в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , про наявність у матеріалах справи про адміністративне правопорушення істотних розбіжностей за часом, то суддя сприймає їх як такі, що не заслуговують на увагу, однак виходить з того, що сама по собі описка, тобто зроблена працівником поліції механічна (випадкова, мимовільна) граматична помилка, яка допущена під час його письмово-вербального викладу, не указує на недопустимість такого документу.
Також, суд критично ставиться до посилань ОСОБА_1 та його захисника на те, що матеріалів справи сфальсифіковані. Крім того ОСОБА_1 не був позбавлений можливості зазначити у своїх поясненнях та у протоколі про адміністративне правопорушення свою незгоду із викладеними у ньому відомостями та матеріалами справи. Однак зауважень чи заперечень щодо складеного протоколу про адміністративне правопорушення, у відповідній графі протоколу ОСОБА_1 не висловлював.
Отже, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, приходжу до висновку, що обрана позиція захисту ОСОБА_1 має мету ухилення від адміністративної відповідальності.
Всі інші доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника мають суто формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, однак не спростовують встановлених обставин того, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016).
У відповідності до рішення ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши наведені докази в їх сукупності, приходжу до висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016) та доведеності його винуватості.
Отже, вивчивши та оцінивши наявні матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 та його захисника, суддя вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016), підтверджується доказами, наявними у справі про адміністративне правопорушення, а саме: відомостями, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення від 06.07.2020 серії ДПР18 №055436, направленням на огляд з метою виявлення стану сп'яніння, актом огляду на стан сп'яніння, актом медичного огляду №25 від 06.07.2020, письмовими поясненнями ОСОБА_1 , поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Суддя розглянувши протокол та додані до нього документи, заслухавши ОСОБА_1 та його захисника, вважає, що ОСОБА_1 своїми діями порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016) - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Суддя зазначає, що адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вчинено умисно та є грубим порушенням порядку користування правом керування транспортними засобами.
Обираючи вид та розмір адміністративного стягнення суддя враховує характер вчиненого правопорушення, а саме відмова від проходження освідування на стан алкогольного сп'яніння є грубим порушенням та має підвищену спільну небезпеку, а також враховуючи особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, суддя вважає, що обране стягнення буде мірою відповідальності, поваги до правил співжиття, та у майбутньому зможе забезпечити запобіганню вчиненню нових правопорушень, як самим порушником, так і іншими особами.
Отже суддя вважає, що ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016), слід піддати адміністративному стягненню у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами в межах санкції, передбаченої ст. 130 ч. 1 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016).
Крім цього, відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладання адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
На підставі викладеного, статтями 130 ч. 1 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016), 221, 284, 40-1 КУпАП, суддя,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП (в редакції Закону України від 07.07.2016) і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в сумі 10200 грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп. в дохід держави.
Відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України.
Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
Термін пред'явлення постанови до виконання 3 (три) місяці згідно Закону України «Про виконавче провадження».
СуддяО. В. Ларіна