Справа № 348/1314/20
Провадження № 1-кп/348/379/20
07 серпня 2020 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження в приміщенні суду в м.Надвірна по кримінальному провадженні №12020090200000326 від 15.05.2020 року про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, працюючого слюсарем рухомого складу у моторно-вагонному депо ПАТ «Укрзалізниця», що в м.Коломия, Івано-Франківської області, неодруженого, на утриманні немає нікого, не судимого, українця, громадянина України, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, -
Органом досудового розслідування встановлені фактичні обставини кримінального проступку, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Зокрема встановлено, що ОСОБА_3 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), тобто кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.185 КК України, при наступних обставинах:
03.03.2020 року близько 16 год. 30 хв., ОСОБА_3 перебуваючи неподалік магазину «Глобус», який розташований по вул.М.Левицького, 44, в смт.Ланчин, Надвірнянського району Івано-Франківської області, побачив на кам'яній огорожі мобільний телефон марки «Sigma» модель X-treme PQ29, який належить ОСОБА_4 .
У цей момент, у ОСОБА_3 раптово виник кримінально-протиправний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна, реалізуючи який він діючи умисно, з корисливих мотивів, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи так діяти, таємно викрав з кам'яної огорожі неподалік магазину «Глобус» мобільний телефон марки «Sigma» модель X-treme PQ29, ІМЕІ №: НОМЕР_1 , вартістю 3999 гривень, з сім-картою мобільного оператора «Київстар», вартістю 50 грн., загальною вартістю 4049 гривень, чим спричинив потерпілому ОСОБА_4 майнову шкоду.
Після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 , місце його вчинення покинув, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Відповідно до ч.2 ст.381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.
До обвинувального акта при його направленні до суду додано заяву обвинуваченого ОСОБА_3 , написану в присутності захисника, адвоката ОСОБА_5 про визнання винуватості, згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
Також до обвинувального акта додано заяву потерпілого ОСОБА_4 та його законного представника ОСОБА_6 , в якій вони не заперечують проти розгляду обвинувального акту у спрощеному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК України
У відповідності до ч.1 ст.382 КПК України, суд у п'ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, а в разі затримання особи у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298-2 цього Кодексу, невідкладно вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.
При цьому, ч.2 ст.382 КПК України регламентовано, що у вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Як зазначено вище, із заяви обвинуваченого ОСОБА_3 випливає, що останній не заперечує фактичних обставин і визнає винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння. Крім того, стороною обвинувачення до обвинувального акта подано і матеріали кримінального провадження, у якому на підтвердження винуватості ОСОБА_3 наявні й інші докази, а саме:
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію від 03.03.2020 року;
- заява ОСОБА_3 від 14.06.2020 року щодо добровільної видачі працівникам поліції викраденого мобільного телефона;
- заява ОСОБА_3 від 14.06.2020 року щодо обставин викрадення мобільного телефона;
- протокол огляду речового доказу від 15.06.2020 року з фототаблицями до нього;
- протокол огляду місця події, а саме території вул.К.Левицького в смт.Ланчин, Надвірнянського району Івано-Франківської від 18.06.2020 року з фототаблицями до нього;
- довідка щодо вартості викраденого мобільного телефона марки «Sigma» модель X-treme PQ29, ІМЕІ №: НОМЕР_1 , та сім-карти мобільного оператора «Київстар» станом на 03.03.2020 року.
Суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до ч.1 ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Крім того, ч.1 ст.85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
При вирішенні питання щодо наявності в діях ОСОБА_7 ознак кримінально караного діяння, суд також вважає за доцільне зауважити, що пунктом 5 підрозділу 1 Перехідних положень ПК України визначено, що у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК України з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.
Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 підрозділу 1 Перехідних положень ПК України дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Згідно з частиною першою статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2020 року складає 2102 гривні. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2020 році для кримінально-правової кваліфікації становить 1051 гривню.
Зі змісту ч.2 ст.11 КК України випливає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Відповідно до ч.3 ст.51 КУпАП, викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Натомість згідно з приміткою 2 до ст.185 КК України у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, для вирішення питання щодо наявності в діянні ОСОБА_3 ознак кримінального правопорушення або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого ним майна 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 210,2 гривень.
В ході досудового розслідування встановлено, що 03.03.2020 року близько 16 год. 30 хв., перебуваючи неподалік магазину «Глобус», який розташований по вул.М.Левицького, 44, в смт.Ланчин, Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 таємно викрав з кам'яної огорожі мобільний телефон марки «Sigma» модель X-treme PQ29, ІМЕІ №: НОМЕР_1 , вартістю 3999 гривень, з сім-картою мобільного оператора «Київстар», вартістю 50 грн., загальною вартістю 4049 гривень.
Зі змісту ч.2 ст.84 КПК України випливає, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
В якості підтвердження вартості викраденого майна в матеріалах провадження міститься довідка підприємця « ОСОБА_8 » щодо вартості викраденого мобільного телефона марки «Sigma» модель X-treme PQ29, ІМЕІ №: НОМЕР_1 , та сім-карти мобільного оператора «Київстар» станом на 03.03.2020 року, яка становить 3999 грн. та 50 грн. відповідно.
Отже, згідно з наданими суду матеріалами, суд вважає, що факт викрадення ОСОБА_3 мобільного телефона марки «Sigma» модель X-treme PQ29, ІМЕІ №: НОМЕР_1 та сім-карти мобільного оператора «Київстар», загальною вартістю 4049 грн., підтверджено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вартість викраденого майна перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 210,2 грн., а тому в діянні ОСОБА_3 наявні ознаки саме кримінального правопорушення.
Суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 4 постанови Пленуму ВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якими крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.
З наданих суду матеріалів випливає, що після вчинення крадіжки, обвинувачений ОСОБА_3 місце вчинення кримінального правопорушення покинув, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілому ОСОБА_4 майнову шкоду на загальну суму 4049 грн.
Щодо правомірності проведення огляду місця події та вчинення інших процесуальних дій суд вважає за доцільне зауважити, що надана до обвинувального акта заява ОСОБА_3 , підписана у присутності його захисника, свідчить, що обвинувачений зазначені обставини (правомірність проведення процесуальних дій) не оспорює.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що правові підстави для визнання проведених у кримінальному провадженні процесуальних дій такими, що проведені з грубим порушенням вимог кримінально-процесуального закону - відсутні.
Отже, аналізуючи надані матеріали, суд прийшов до висновку, що дії ОСОБА_3 охоплюються складом кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка).
При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК України, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Саме не зазначені критерії призначення кримінального покарання звернуто увагу Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к).
У постанові від 14.06.2018 р. (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 ч.1 ст.65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа №166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 р. (справа №629/847/15-к).
Крім того, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Надані суду матеріали свідчать, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, проте у вчиненому розкаявся, активно сприяв його розкриттю і добровільно відшкодував завдані збитки, на обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Отже, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обтяжуючих вину ОСОБА_3 обставин судом не встановлено.
Таким чином, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують його покарання, приписи статей 50, 65 КК України, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018 р., суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді штрафу.
Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами ч.2 ст.50 КК України є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Суд також приймає до уваги, що приписи статей 53, 65 КК України не містять застережень щодо неможливості призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу в разі відсутності доказів наявності постійного доходу. Натомість такі застереження містяться у ч.3 ст.99 КК України при призначенні кримінального покарання у виді штрафу неповнолітньому.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зауважити, що 01.07.2020 року набрав чинності закон № 2617-VIII від 22.11.2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень». Згідно зі приписами Закону №2617-VIII внесені зміни як до матеріального закону (закону про кримінальну відповідальність), тобто КК України, так і до процесуального закону, тобто КПК України.
Зі змісту пункту 119 Закону № 2617-VIII випливає, що до статті 185 КК України внесені зміни: в абзаці другому частини першої слова «від п'ятдесяти до ста» замінити словами «від однієї тисячі до трьох тисяч», а слова «або позбавленням волі на строк до трьох років» - словами «або обмеженням волі на строк до п'яти років». Тобто з набранням чинності Законом № 2617-VIII змінено санкцію статті кримінального закону.
Відповідно до ч.1 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно з ч.2 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
При цьому ч.3 ст.5 КК України регламентовано, що закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Отже, при призначенні ОСОБА_3 кримінального покарання мають бути взяті до уваги приписи ч.3 ст.5 КК України, оскільки внесені Законом №2617-VIII зміни як посилюють відповідальність, так і послаблюють її. Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про доцільність призначення ОСОБА_3 кримінального покарання у виді штрафу, таке покарання має бути призначено відповідно до приписів кримінального закону, який був чинним на час вчинення інкримінованого обвинуваченому діяння, тобто КК України у редакції до 01.07.2020 року.
Суд також вважає за доцільне зауважити, що ч.1 ст.26 КВК України регламентовано, що засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього п.2 ч.4 ст.374 КПК України, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.
Питання речових доказів слід вирішити, керуючись правилами, викладеними в ст.100 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Судові витрати у даному кримінальному провадженні, питання щодо яких має вирішувати суд - відсутні.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_3 на стадії досудового розслідування не обирався, арешт на майно не накладався.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.107, 370, 371, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначити йому покарання - штраф у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Речові докази: коробку від мобільного телефону марки «Sigma» модель X-treme PQ29 та гарантійний талон, які згідно постанови старшого слідчого СВ Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_9 від 15.06.2020 року направлені на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, після набрання вироком законної сили - повернути потерпілому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та його законному представнику ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителям АДРЕСА_2 .
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_3 , - в той самий строк з часу отримання копії вироку.
У відповідності до ч.1 ст.394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1