Справа №345/4495/19
Провадження № 2/345/63/2020
03.08.2020 м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді Якиміва Р.В.,
секретар судового засідання Баран В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в порядку регресу,
представника позивача ОСОБА_3 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
Представник позивача ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом в інтересах ОСОБА_1 , мотивуючи його тим, що позивач та відповідач з 26.02.1994 перебували в зареєстрованому шлюбі. У 2011 році вони вирішили здійснити реконструкцію будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 та власником якого на підставі договору дарування є відповідач. Для того, щоб заробити гроші на дану реконструкцію ОСОБА_1 їздила на роботу до Республіки Польща, де офіційно працювала у ОСОБА_5 , з яким 17.05.2011 уклала договір позики. Згідно умов даного договору ОСОБА_1 отримала в позику 15 000 доларів США, яка була видана у польських злотих в розмірі 41 500,00 злотих. Дані кошти були передані відповідачу на Україну для реконструкції будинку. Щоб повернути одержані в позику кошти, позивач 30.10.2014 уклала з Банком «Millenium S.A.» договір позики у готівковій формі на суму 35 000,00 польських злотих строком 33 місяці з номінальною річною процентною ставкою 10,99 %. Загальна вартість коштів, сплачених позивачем на погашення даного кредиту, склала 43 050,66 польських злотих. ОСОБА_1 зазначила, що дану позику вона повертала сама, відповідач офіційно не працював та не мав стабільного доходу. На сьогоднішній день шлюб між нею та відповідачем розірваний. Оскільки вказану вище позику позивач отримала та витратила в інтересах сім'ї, вона просить суд стягнути з ОСОБА_2 в порядку регресу на її користь 21 525,33 польських злотих.
07.11.2019 відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив про безпідставність позову та просив відмовити в його задоволенні. На підтвердження своєї позиції він вказав, що з 2002 року ОСОБА_1 почала їздити на роботу до Республіки Польща, в 2009 році забрала туди їхню дочку ОСОБА_6 , яка закінчила там школу, вступила до університету та проживає на даний час. З того часу вони тільки зрідка спілкувалися по телефону, подружні відносини між ними припинилися. В серпні 2010 року він виїхав до США на роботу та у лютому 2011 повернувся в Україну. Їхні подружні відносини взагалі припинилися, понад 6 років вони взагалі не спілкувалися. Кожен жив власним життям у різних країнах. З жовтня 2014 року по лютий 2019 він знову перебував у СЩА, де фактично створив іншу сім'ю. Зазначив, що вони спільно не проводили жодної реконструкції будинку, який належить йому на підставі договору дарування.
Представник позивача 15.11.2019 подала заперечення на відзив, зазначивши, що позивач брала кредит інтересах сім'ї, перебуваючи в шлюбі з відповідачем. Про те, що вказаний будинок був у 2009 році подарований матір'ю відповідачу, вона довідалася нещодавно. Після розірвання шлюбу вона залишилася без житла, хоча вкладала у реконструкцію вказаного будинку зароблені нею кошти, а відповідач не допомагав їй погашати заборгованість за кредитом.
У запереченні на відповідь на відзив ОСОБА_2 зазначив, що позивач не надала жодного доказу, який би підтвердив передачу отриманих нею в кредит коштів на територію України відповідачу, а також не надано чеків, квитанцій чи інших розрахункових документів, які б підтвердили витрачання вказаних коштів на придбання будівельних матеріалів, оплату робіт з реконструкції належного відповідачу домоволодіння.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 пояснила, що коли саме позивач виїхала до Республіки Польща їй не відомо, також їй не було відомо про наявність у ОСОБА_1 посвідки на проживання в даній країні вона не знала. Повідомила, що позивач взяла в позику у поляка гроші та передала їх відповідачу особисто, так як останній займався реконструкцією будинку. Про те, що позивач взяла другий кредит, відповідачу було відомо. Вказаний кредит позивач взяла, щоб погасити заборгованість за попереднім кредитом, а також оплатити навчання їх спільної дочки. Зазначила, що вказані позики були оформлені позивачем під час перебування в шлюбі та в інтересах сім'ї. Тому вважає позов підставним та просить його задвоолити.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що фактично не проживає з ОСОБА_1 з 2007 року. В 2010 році він вперше виїхав до США та повернувся в Україну в 2011 році. Вдруге до США він виїхав 10.10.2014, а повернувся 17.02.2019. Він передавав кошти на проживання та навчання дочки. Крім того, його мама також їздила на заробітки до Республіки Польща, також двічі до США та вкладала гроші в будинок, який будувала з 2007 року. Дружина після того як виїхала до Польщі двічі на рік приїздила додому. Про те, що ОСОБА_1 брала кредити йому стало відомо тільки з позовної заяви. Також йому не відомо на які цілі вказані кошти були використані. Тому просить суд відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_4 зазначив про безпідставність позову, просив відмовити в його задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового засідання, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.02.1994 (а.с. 7).
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.09.2019 даний шлюб був розірваний (а.с. 47).
17.05.2011 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали договір позики, згідно п. 1.1 якого позикодавець надав позичальнику грошову позику в розмірі 15 000,00 доларів США, розраховану за середнім курсом НБП від 17.05.2011, видану у польських злотих у розмірі 41 500,00 злотих (а.с. 8-10). П.п. 1, параграфу 2 договору передбачає, що позичальник повертає позикодавцю дану позику в строк, що збігається з днем розірвання трудового договору, а також зобов'язаний сплатити відсотки за весь період користування предметом позики. В договорі відсутні відомості про цільове призначення позики, а також відомості про згоду відповідача на укладення даного договору.
Крім того, суду не надано відомості про дату припинення дії даного договору.
Позивач зазначає, що отримала вказану позику для здійснення реконструкції будинку по АДРЕСА_1 , який згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22.04.2009 (а.с. 34).
Також 30.10.2014 ОСОБА_1 уклала з банком «Millenium S.A.» Договір позики у готівковій формі № НОМЕР_1 , згідно умов якого отримала позику в розмірі 35 000,00 польських злотих строком 33 місяці зі сплатою 10,99% річних за позикою. Сума до сплати на підставі договору становить 37450,00 польських злотих та є підставою для розрахунку відсотків (а.с. 12-17).
З інформаційного формуляру щодо споживчого кредиту вбачається, що загальна сума грошових коштів, яка підлягає до сплати позичальником становить 44022,92 злотих (а.с. 18-22).
Позивачем не надано повного перекладу тексту вищевказаного Договору позики, а тому встановити цільове призначення отриманих за даним договором коштів не представилось можливим.
З довідки про сплату (закриття кредиту) позики вбачається, що ОСОБА_1 закрила заборгованість за даним договором в розмірі 37 450,00 польських злотих, а також сплатила відсотки в розмірі 5600,66 польських злотих 29.07.2017 (а.с. 23-24).
Також позивачем долучено до матеріалів справи фотографії будинків, а також зазначено орієнтовний період, в який вони були зроблені (а.с. 25-28). Разом з тим з даних фотографій неможливо встановити ким, коли та за чиї кошти здійснювалася реконструкція.
Факт перебування відповідача за межами України підтверджується копіями паспорта громадянина України для виїзду за кордон (а.с. 44-46).
З акту обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 24.05.2019 вбачається, що ОСОБА_1 зі слів свідків не проживає за адресою АДРЕСА_1 з 2015 року (а.с. 48).
Свідок ОСОБА_7 , яка є матір'ю позивача, пояснила, що дочка орієнтовно з 2000 року їздила на роботу до Республіки Польща. Про те, чи передавала вона якісь гроші чоловікові та коли їй невідомо.
Свідок ОСОБА_8 , матір відповідача, повідомила, що будинок по АДРЕСА_1 вона успадкувала після смерті бабусі. Коли син оформляв документи для виїзду до США вона подарувала йому даний будинок, щоб він міг оформити візу. Також вона у 2005 та у 2009 роках їздила до США по робочій візі та перебувала там по пів року. За зароблені кошти вона особисто робила реконструкцію. Син передавав кошти на здійснення реконструкції будинку, а також сам здійснював будівельні роботи під час перебування в Україні. Про те, чи передавала ОСОБА_1 будь-які гроші відповідачу їй не відомо.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно ч. 2, 3 ст. 54 СК України усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.
Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Хоча позивач отримала в позику грошові кошти під час перебування з відповідачем у шлюбі, в судовому засіданні не здобуто доказів того, що отримані ОСОБА_1 в позику кошти були ввезені на територію України та передані відповідачу, а також використані в інтересах сім'ї, зокрема на реконструкцію належного ОСОБА_2 будинку.
З огляду на наведене суд приходить до висновку про безпідставність позову та відмовляє в його задоволенні.
На підставі наведеного та керуючись ст. 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в порядку регресу відмовити
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 07.08.2020.
Суддя