"06" серпня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1534/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Тарасенко Ю.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №916/1534/20
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС» (вул. Пирогова, № 160, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 13304871)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний хліб» (вул. Генерала Петрова, № 14, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 41740807)
про стягнення 27 760,38 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство «АВІС» (надалі ТОВ «АВІС», позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний хліб» (надалі ТОВ «Південний хліб», відповідач) про стягнення 27 760,38 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає наступне.
14 червня 2018р. між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «БУЛКІН», ТОВ «Південний хліб» та ТОВ - підприємство «АВІС» був укладений Договір про переведення боргу № К-33. Відповідно до пункту 1.1. цим Договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони у зобов'язанні, що виникає із Договору поставки № ДМП - 44 від 27 вересня 2016р., що укладений між Первісним боржником та Кредитором, тобто основний договір.
Відповідно до Договору Первісний боржник переводить на Нового боржника свій борг (грошове зобов'язання) у розмірі 121 024.00 грн., що виник за умовами Основного договору, укладеного між Первісним боржником й Кредитором, а відповідач зобов'язується виконати зобов'язання Первісного боржника перед Кредитором на умовах Основного договору з урахуванням положень даного Договору.
Як зазначив позивач, підпунктом 3.1.2. п. 3.1. Договору унормовано, що відповідач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок позивача кошти у сумі 121 024,00 грн. до 30 листопада 2018р.
На виконання умов Договору відповідач перерахував на поточний рахунок позивача лише частину передбачених Договором коштів, що підтверджується платіжними дорученнями, всього на суму 96 000,00 грн.
Так, за твердженнями позивача, сума основного боргу відповідача на момент пред'явлення позовних вимог становить 25 024,00 грн.
Крім того, позивач вказує, що за зобов'язання, яке виникло на підставі Договору поставки № ДМП-44 від 27 вересня 2016р. та Договору про переведення боргу № К-33 від 14 червня 2018р., ним нараховано 3% річних в розмірі 1 118,88 грн. та інфляційне збільшення в сумі 1 617,50 грн.
Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2020р. позовна заява вх.№1583/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
За змістом ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.06.2020р. прийнято позовну заяву (вх.№1583/20 від 29.05.2020р.) до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.
Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (вх. № 25619/20 від 15.06.2020р.) ухвалу суду від 02.06.2020р. вручено позивачу 09.06.2020р.
Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.
Як свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (вх. №25240/20 від 11.06.2020р.) копія ухвали суду від 02.06.2020р. повернута до суду без вручення, з відміткою на довідці УКРПОШТИ «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідач не повідомляв суд про зміну місцезнаходження, копія ухвали Господарського суду Одеської області надсилалась судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві (яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань).
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п.4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 02.06.2020р. вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому, необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 02.06.2020 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний Хліб» мало можливість ознайомитися із текстом цієї ухвали.
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.
Сам лише факт неотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Південний Хліб» кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною для багаторазового відкладення розгляду даної справи, яке в подальшому може призвести до порушення процесуальних строків для розгляду апеляційної скарги, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторін щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №910/23064/17.
При цьому, суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 07.06.2018 у справі №910/17797/17, від 11.07.2018 у справі №916/2525/13.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
06.08.2020 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи
14 червня 2018р. між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «БУЛКІН» («Первісний боржник»), ТОВ «Південний Хліб» («Новий боржник») та ТОВ - підприємство «АВІС» («Кредитор») укладений Договір про переведення боргу № К-33.
Відповідно до пункту 1.1. цим Договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (Первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із Договору поставки № ДМП - 44 від 27 вересня 2016р., що укладений між Первісним боржником та Кредитором (надалі іменується «Основний договір»).
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених даним Договором Первісний боржник переводить на Нового боржника свій борг (грошове зобов'язання) у розмірі 121 024.00 грн., що виник за умовами Основного договору, укладеного між Первісним боржником та Кредитором.
Згідно із пп. 3.1.1 п. 3.1. Договору Новий боржник зобов'язується виконати зобов'язання Первісного боржника перед Кредитором на умовах Основного договору з урахуванням положень даного Договору.
Підпунктом 3.1.2. п. 3.1. Договору унормовано, що відповідач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок Позивача кошти у сумі 121 024,00 грн. до 30 листопада 2018р.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 4.2. Договору).
При порушенні відповідачем виконання зобов'язання, передбаченого пунктом 1.2, пп. 3.1.2 п. 3.1. Договору, відповідач сплачує на користь позивача суму боргу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних та/або несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочення.
Так, позивач на підтвердження належного йому права щодо стягненню суми боргу з ТОВ «Південний Хліб» відповідно до умов договору про переведення боргу від 14.06.2018р., здійснив посилання, що остання виникла на підставі договору поставки № ДМП-44 від 27.09.2016р., укладеного між ТОВ-підприємство «АВІС» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «БУЛКІН».
Судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідач перерахував на поточний рахунок позивача частину передбачених Договором коштів, що підтверджується платіжними дорученнями № 8633 від 04.09.2018р. на суму 20 000,00 грн.; № 8725 від 06.09.2018р. на суму 10 000,00 грн.; № 8848 від 10.09.2018р. на суму 10 000.00 грн.; № 9182 від 19.09.2018р. на суму 5 000,00 грн.; № 9379 від 25.09.2018р. на суму 10 000,00 грн.; № 9435 від 26.09.2018р. на суму 10 000,00 грн.; № 9492 від 27.09.2018р. па суму 7 000.00 грн.; № 9584 від 01.10.2018р. на суму 10 000.00 грн;. № 9648 від 02.10.2018р. на суму 3 000.00 грн.; № 9705 від 03.10.2018р. на суму 3 000,00 грн.; № 9768 від 04.10.2018р. на суму 3 000,00 грн.; № 9861 від 08.10.2018р. на суму 5 000,00 грн.; що всього складає 96 000,00 грн.
Крім того, на підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати, зокрема на суму 25 024,00 грн. у розмірі 1 617,50 грн. за період з 01.12.2018р. по 27.05.2020р.
Так, розрахунок позивача інфляційних втрат та 3% річних, як встановлено судом, здійснені не вірно, оскільки допущені помилки при розрахунку останніх.
Так, відповідно до п.4.3. договору позики (безпроцентна цільова) №1 від 08.12.2017р. першим днем прострочення є 11.12.2018р., а відповідно до п.4.3. договору позики (безпроцентна цільова) №2 від 15.12.2017р. є 18.12.2018р., тому судом самостійно здійснено відповідні розрахунки.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
01.12.2018 - 27.05.2020250241.0681697.4326721.43
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
2502401.12.2018 - 27.05.20205443 %1118.05
За розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 1 697,43 грн., 3% річних становить 1118,05 грн.
З врахуванням того, що позивачем заявлена до стягнення більша сума 3% річних, ніж та що встановлена судом, задоволенню підлягає сума 3% річних розрахована судом у розмірі 1118,05 грн.
Крім того, з врахуванням того, що позивачем заявлена до стягнення менша сума інфляційних втрат, ніж та що встановлена судом, задоволенню підлягає сума інфляційних втрат розрахована позивачем у розмірі 1 617,50 грн.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК Українивстановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст.ст.530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частина 2 цієї ж статті вимагає від боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, проте підлягають частковому задоволенню з огляду на помилки допущені при обрахунку інфляційних втрат.
Відповідач позовні вимоги не спростував жодними належними та допустими доказами, своїм правом на захист не скористався.
Позивач у позові та в клопотанні просив також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у даній справі, до яких включає витрати на оплату судового збору у сумі 2102,00 грн. та 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою судового збору, підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог за рахунок відповідача в розмірі 2101,94 грн.
Окрім того, звертаючись з даним позовом до господарського суду, позивач, визначаючи попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести в зв'язку із розглядом справи, зазначив витрати на послуги адвоката у розмірі 3000,00 грн.
За приписами ч. 3 ст. 123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Згідно з ч. 3 ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.
Із матеріалів справи вбачається, що 26.05.2020р. між Волошенюк Оксаною Валеріївною (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «АВІС» (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № К-15.
Відповідно до п. 3.1. договору сторони визначили, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду) в розмірі три тисячі гривень в якості попередньої оплати шляхом видачі коштів з каси клієнта із зазначенням відповідного призначення платежу.
Згідно з п. 3.2. договору покриття фактичних витрат адвоката, пов'язаних з наданням правової допомоги здійснюється клієнтом протягом двох робочих днів від дати отримання від адвоката акту наданих послуг (звіту про напрямки використання коштів) разом із документами, які підтверджують такі фактичні витрати, шляхом видачі коштів з каси клієнта з зазначенням відповідного призначення платежу.
Так, 10.06.2020р. між Волошенюк Оксаною Валеріївною (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «АВІС» (клієнт) підписано акт (звіт) приймання- передачі наданих послуг, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг склала 3000, 00 грн.
Відповідно до видаткового касового ордеру адвокат Волошенюк О.В. отримала 3000,00 грн. з каси Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство «АВІС» з призначенням платежу «послуги з надання правової допомоги».
Проте, як вбачається акту (звіт) приймання- передачі наданих послуг від 10.06.2020р., адвокатом здійснені такі правові заходи, як, зокрема, прийняття участі в судових засіданнях.
Суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.06.2020р. справу № 916/1534/20 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що виключає проведення судового засідання, а тому і участь адвоката в судовому засіданні.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269)
Таким чином, враховуючи фактичне понесення позивачем витрат, приймаючи до уваги те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат частково підтверджується наявними матеріалами справи, зважаючи на те, що відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з відповідним клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також у зв'язку із частковим задоволенням позову у справі №916/1534/20 суд приходить до висновку про задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000, 00 грн.
Відповідно до ч.1 та ч. 4 ст.129 ГПК України вказані судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 2, 13, 76, 86, 129, 202, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний хліб» (вул. Генерала Петрова, № 14, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 41740807) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «АВІС» (вул. Пирогова, № 160, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 13304871) 25 024 (двадцять п'ять тисяч двадцять чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 1 617 (одна тисяча шістсот сімнадцять) грн. 50 коп. інфляційних втрат, 1 118 (одна тисяча сто вісімнадцять) грн. 05 коп. 3% річних, 2101 (дві тисячі сто одна) грн. 94 коп. судового збору та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст складено 06 серпня 2020 р.
Суддя О.В. Цісельський