"07" серпня 2020 р.
м. Київ
Справа № 911/642/20
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Фізичної особи-підприємця Балагури Богдана Олеговича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Управління освіти виконавчого комітету Тетіївської міської ради (09800, Київська обл., Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Януша Острозького, буд. 5, ЄДРПОУ 41919831)
про тягнення боргу, пені, втрат від інфляції та 3% річних за договором поставки №12 від 25.11.2019,
16.03.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 10.03.2020 Фізичної особи-підприємця Балагури Богдана Олеговича до Управління освіти виконавчого комітету Тетіївської міської ради про стягнення боргу, пені, втрат від інфляції та 3% річних за договором поставки №12 від 25.11.2019.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями №667/20 від 16.03.2020 справу передано до розгляду судді Черногузу А.Ф.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.
16.04.2020 через канцелярію позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву б/н від 09.04.2020 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього кодексу малозначними справами є, зокрема, справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Оскільки, ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2019, відповідна справа є малозначною та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, ухвалою від 23.04.2020 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 17.05.2020; відповідачу - заперечень до 22.05.2020.
Позов обґрунтований наступним:
- 25.11.2019 між Фізичною особою-підприємцем Балагурою Богданом Олеговичем (продавець) та Управлінням освіти виконавчого комітету Тетіївської міської ради (покупець) укладено договір поставки №12;
- Фізичною особою-підприємцем Балагурою Богданом Олеговичем відповідно до видаткової накладної №12 від 25.11.2019, поставлено Управлінню освіти виконавчого комітету Тетіївської міської ради товару на загальну суму 48275,00 грн;
- покупець за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим, у останнього утворилась заборгованість у розмрі 48275,00 грн;
- у зв'язку з простороченням платежу, позивачем, також, нараховано відповідачу пеню, втрати від інфляції та 3% річних;
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.
Вказаний факт підтверджується рекомендованими повідомленнями № 0103272871993 від 30.03.2020 та №0103272984437 від 23.04.2020 з відмітками про вручення відповідачу ухвал Господарського суду Київської області від 26.03.2020 та від 23.04.2020.
Водночас, суд повідомляє, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України встановлено карантин.
Відповідно до п. 3 ч. 11 Глави ХІХ прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (№ 540-IX) розділ Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Відтак, з наведеного вбачається, що строк на подання відзиву в силу положень вказаного закону був продовжений на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 та продовжено строк дії карантину до 11.05.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 та продовжено строк дії карантину до 11.05.2020. Постановою Кабінету Міністрів №343 від 04.05.2020 строк дії карантину продовжено до 22.05.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 та продовжено дію карантину до 31.07.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 продовжено на всій території України дію карантину з 01.08.2020 по 31.08.2020.
В той же час, відповідно ч. 4 Розділу Х Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відповідно до ч. 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон) процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Відповідний Закон набрав законної сили 16.07.2020, а отже, 05.08.2020 у відповідача був останній день строку для подачі відзиву або заяви про продовження процесуальних строків на подання відзиву.
Водночас, у даній справі, як вже зазначалось відзиву відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати дану справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
25.11.2019 між Фізичною особою-підприємцем Балагурою Богданом Олеговичем (продавець) та Управлінням освіти виконавчого комітету Тетіївської міської ради (покупець) укладено договір поставки №12 (далі - Договір) за яким, на умовах даного Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари за кодом згідно «Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015», на суму 48275 грн 00 коп (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.3. Договору загальна сума договору: 48275,00 грн (сорок вісім тисяч двісті сімдесят п'ять грн, 00 коп) (без ПДВ).
Оплата здійснюється «Замовником» за фактично поставлений товар згідно видаткової накладної, яку «Постачальник» надає «Замовнику». «Замовник» зобов'язується сплачувати видаткові накладні за поставлений товар на протязі 15-ти банківських днів після фактичного отримання товару, але не пізніше 30 календарних днів від дати отримання товару (п.п. 3.1., 3.2. Договору).
Згідно п. 6.1 та п. 6.2. Договору кожна сторона несе відповідальність за неналежне виконання винятково своєї частини зобов'язань за цим Договором. При порушенні умов Договору щодо виконання зобов'язань сторонами винна сторона перераховує іншій стороні штраф у розмірі 0,05 % від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ з дня отримання бюджетних коштів.
Договір набуває чинності з моменту підписання, діє до 31 грудня 2019 року та до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 8.1. Договору).
Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що господарська операція між позивачем та відповідачем оформлена належним чином первинним бухгалтерським документом у вигляді видаткової накладної.
Так, судом встановлено, що відповідно до видаткової накладної №12 від 25.11.2019 позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 48275,00 грн (копія видаткової накладної містяться в матеріалах справи). Вказана накладна підписана представниками позивача та відповідача та скріплені їх печатками.
Про належне виконання зобов'язань позивачем свідчить також відсутність скарг або заперечень відповідача щодо якості, комплектності товару тощо.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, доказів повної оплати товару або контррозрахунку суми боргу не надав, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи судом.
Крім того, в матеріалах справи наявна банківська виписка з розрахункового рахунку позивача № НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк» за період з 25.11.2019 по 15.03.2020 з якої вбачається, що у вказаний період від відповідача кошти не надходили та, відповідно, заборгованість за договором поставки №12 від 25.11.2019 не сплачувалась.
Отже, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 48275,00 грн підтверджена належними та допустимим докази, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 48275,00 грн боргу доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою та такою, що підлягає задоволенню.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вже зазначено вище, сторони пунктом 6.2. Договору, зокрема, погодили, що при порушенні умов Договору щодо виконання зобов'язань сторонами винна сторона перераховує іншій стороні штраф у розмірі 0,05% від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочки.
Відтак, відповідно до розрахунків позивачем нарахована відповідачу пеня за період з 26.12.2019 по 09.03.2020 на всю суму боргу - 48275,00 грн, яка склала 1810,31 грн.
Суд перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені встановив, що останній є арифметично вірний, а отже сума нарахованої пені у розмірі 1810,31 грн підлягає стягненню з відповідача.
Принагідно, суд звертає увагу на те, що позивачем у тексті позовної наведено інший розрахунок штрафних санкцій (пені) на підставі подвійної ставки Національного банку України, водночас, суд не бере до уваги вказаний розрахунок (не перевіряє його підставність та правильність), позаяк у прохальній частині позовної заяви відсутні вимоги щодо стягнення вказаної, нарахованої суми.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Так, згідно розрахунків позивача, останнім нараховано відповідачу за період прострочення платежу (з 26.12.2019 по 09.03.2020) 296,84 грн 3% річних (75 днів прострочення).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних встановив, що він є арифметично вірним, тому нарахована позивачем сума (296,84 грн) підлягає стягненню з відповідача.
Водночас, суд перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування втрат від інфляції та встановив, що він є арифметично не вірним з тих підстав, що позивачем невірно застосовано середній індекс інфляції за період 01.01.2020 по 09.03.2020.
Так, позивач у своєму розрахунку застосовує середній індекс інфляції як 1,002, тоді як вірний середній індекс інфляції за період з січня 2020 по березень 2020 є - 0,999, позаяк, індекс інфляції за січень становить - 100,2% та індекс інфляції за лютий становить - 0,997% (дефляція) (середній індекс інфляції - (1,002/100)*(0,997/100) = 0,999, при цьому, суд звертає увагу позивача на те, що у даному розрахунку індекс інфляції за березень не застосовується, у зв'язку з тим, що згідно періоду заявленого позивачем інфляційні збитки нараховуються з 01.01.2020 по 09.03.2020, а отже, для застосування індексу за березень заборгованість повинна існувати не менше ніж до 16 числа.
Отже, судом встановлено, що в період з 01.01.2020 по 09.03.2020 мала місце дефляція, тому вимоги про стягнення з відповідача нарахованої суми інфляційних втрат у розмірі 96,55 грн задоволенню не підлягають.
Відтак, на підставі наведеного суд доходить висновків про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі, позаяк сплачений судовий збір є мінімальним для такої категорії спорів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління освіти виконавчого комітету Тетіївської міської ради (09800, Київська обл., Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Януша Острозького, буд. 5, ЄДРПОУ 41919831) на користь Фізичної особи-підприємця Балагури Богдана Олеговича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) 48275,00 грн боргу, 1810,31 грн пені, 296,84 грн 3% річних, а також 2102,00 грн судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 07.08.2020.
Суддя А.Ф. Черногуз