вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1201/20
За позовомАкціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)
До Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” (09300, Київська обл., Володарський район, смт Володарка, пров. Перемоги, 3)
Про стягнення 80227,67 грн
Суддя Третьякова О.О.
Секретар судового засідання Булавіна Є.С.
Представники:
Від позивача Старчик А.А., адвокат
Від відповідача Янковська В.В., представник
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом №14/4-2724-20 від 22.04.2020, заявивши вимоги про стягнення з Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” (далі-відповідач) про стягнення 80227,67 грн, з яких 53172,94 грн пені, 15251,75 грн 3% річних та 11802,98 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченої заборгованості з оплати вартості природного газу за договором №2242-1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 02.10.2017. Понесені судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором №2242-1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 02.10.2017 (несвоєчасна оплата вартості поставленого природного газу порушила майнові права позивача).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини, за якими оплату за переданий природний газ, відповідно до договору №2242-1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 02.10.2017 відповідач здійснив несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема
п. 6.1 договору, а відтак позивач правомірно просить стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені та передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2020 відкрито провадження у справі №911/1201/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у зв'язку з малозначністю справи в порядку п.1 ч.5 ст.12, ч.1 ст.247, ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив та ін.
09.06.2020 відповідач надав до Господарського суду Київської області відзив на позов від 03.06.2020, в якому просить суд позовні вимоги залишити без задоволення повністю, посилаючись на те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” 18.12.2017 між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області та Департаментом фінансів Київської обласної державної адміністрації укладено спільне протокольне рішення №4450 від 18.12.2017, де у п.2 визначено порядок проведення взаєморозрахунків. Відтак, відповідач вважає, що підписавши зазначене спільне протокольне рішення сторони фактично внесли зміни до строку та порядку оплати вартості поставленого позивачем відповідачу природного газу, зокрема за договором №2242/1718-ТЕ-17 від 02.10.2017 та погодили (встановили) інший, не той, що був врегульований договором №2242/1718-ТЕ-17 від 02.10.2017 порядок оплати наданих послуг з постачання природного газу, що підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі спільного протокольного рішення. Ситуація, що склалася з погашенням заборгованості, виникла не з вини відповідача, а обумовлена визначеними законодавством процедурами та умовами оплати послуг, оскільки відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюються із Державного бюджету України за спеціальною процедурою, яка визначена Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів та полягає у автоматичному перерахуванні із спеціальних рахунків на рахунки позивача, а відтак відповідач позбавлений можливості щодо своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений природний газ, у зв'язку з чим позивач не має законних підстав для нарахування інфляційних витрат, 3% річних та пені за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості поставленого природного газу.
09.06.2020 від відповідача до Господарського суду Київської області надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін надання можливості відповідачу в засіданні суду надати свої докази та заперечення щодо позовних вимог для повного та всебічного захисту своїх інтересів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.06.2020 за поданим клопотанням відповідача справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 08.07.2020.
08.07.2020 Господарським судом Київської області постановлено на місці без виходу до нарадчої кімнати ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про перерву у судовому засіданні на 22.07.2020.
09.07.2020 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він не погоджується з доводами відповідача, зокрема посилається на те, що у відзиві на позовну заяву не наведено обґрунтованих підстав, які б спростували аргументи позивача викладені у позовній заяві. Також позивач зазначає, що укладаючи договір постачання природного газу №2242/1718-ТЕ-17 від 02.10.2017 сторони погодили, що відповідач може здійснювати розрахунки за використаний природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 “Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій”, а підписання спільних протокольних рішень, не змінює строків та умов розрахунків за укладеним договором, тому порушення державою обов'язку щодо розрахунків по пільгам та субсидіям населенню не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення договірних зобов'язань, а відтак позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати в зв'язку з простроченням виконання відповідачем власного грошового зобов'язання щодо оплати вартості поставленого природного газу. За позицією позивача порядку розрахунку між сторонами не змінює і Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.
22.07.2020 до Господарського суду Київської області надійшли заперечення відповідача, в яких він заперечує проти позовних вимог позивача та просить суд залишити їх без задоволення в повному обсязі.
Разом з запереченнями від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в обґрунтування якого відповідач зазначає, що основним напрямком його діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населення та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, а тому стягнення штрафних санкцій є тягарем для відповідача та може вплинути на початок опалювального сезону, виплати заробітної плати, неможливістю виконувати поточні зобов'язання тощо. Відповідач просить суд зменшити розмір пені на 90%.
27.07.2020 у судовому засіданні після з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і проведення судових дебатів, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників провадження, проаналізувавши позовні вимоги та заперечення проти позову, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
02.10.2017 Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” в якості постачальника та Комунальне підприємство Володарської селищної ради “Володарка” в якості споживача уклали договір №2242/1718-ТЕ-17 постачання природного газу, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору).
Відповідно до п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711210000) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на митну територію України (п.1.4 договору).
Згідно з п.2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 339,1 тис.куб. метрів (триста тридцять дев'ять тисяч сто куб. метрів), в тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): у жовтні 2017 - 32,0 тис.куб.м, у листопаді 2017 - 56,2 тис.куб.м, у грудні 2017 - 64,5 тис.куб.м, загалом за IV квартал 2017 - 152,7 тис.куб.м. За січень 2018 - 69,8 тис.куб.м, за лютий 2018 - 57,9 тис.куб.м, за березень 2018 - 58,7 тис.куб.м, загалом за І квартал 2018 - 186,4 тис. куб.м.
Додатковою угодою №2 до договору постачання природного газу від 04.04.2018 в п.2.1 договору сторонами додано абзац у наступній редакції: “Постачальник передає Споживачу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 27,0 тис.куб.м (двадцять сім тисяч куб.м), у тому числі по місяцях (тис.куб.м): у квітні 2018 - 27,0 тис.куб.м, всього 27,0 тис.куб.м”.
Відповідно до п. 3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п.3.7 договору).
Відповідно до п.3.10 договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.
Положеннями п. 5.1 договору врегульовано, що ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.
Згідно з п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу на дату укладення договору становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять грн 40 коп).
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п.5.4 договору).
Відповідно до п.6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 11.01.2018 абз.3 п.6.1 розділу 6 “Порядок та умови проведення розрахунків” договору викладено у наступній редакції: “Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населення згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором”.
Згідно з п.6.2 договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим.
Положеннями п.6.3 договору врегульовано між сторонами, що оплата за природній газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 поширювалася дія статті 191 Закону України “Про теплопостачання”; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахувати за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку,- у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 191 Закону України “Про теплопостачання” в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором; кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до п.6.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу - відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.
Згідно з п.8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.
Пунктом 8.3 договору встановлено, що сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 11.01.2018 п.8.2 та п.8.3 розділу 8 “Відповідальність сторін” договору викладено у наступних редакціях:
“п.8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суму оплат проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256”; “8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, підписання споживачем будь - яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором”.
Згідно з п. 11.3 договору, сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: 1) усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому пункту 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору; 2) сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у пунктах 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору; 3) договір про організацію взаєморозрахунків не вносить зміни до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору; 4) будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.
Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 11.01.2018 підпункт 4 п.11.3 розділу 11 “Інші умови” договору викладено у наступній редакції: “4) будь - які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь - які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору”.
Строк дії договору встановлено у розділі 12, де вказується, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (в редакції додаткової угоди №2 від 04.04.2018 до договору постачання природного газу від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17).
На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2017 по квітень 2018 передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2070314,50 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017 на суму 135035,21 грн, від 30.11.2017 на суму 282625,07 грн, від 31.12.2017 на суму 379136,40 грн, від 31.01.2018 на суму 399993,62 грн, від 28.02.2018 на суму 403338,36 грн, від 31.03.2018 на суму 397058,08 грн, від 30.04.2018 на суму 73127,76 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.
Судом встановлено, що 18.12.2017 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (далі Сторона №1), Департаментом фінансів Київської обласної державної адміністрації (далі Сторона №2), відповідачем по даній справі Комунальним підприємством Володарської селищної ради “Володарка” (далі Сторона №3) та позивачем по даній справі Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” (далі Сторона остання) укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №4450 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України на суму 367600,00 грн.
Станом на час звернення позивача до суду у відповідача відсутня основна заборгованість за переданий природний газ за вказаним договором у спірному періоді, що підтверджується наданими позивачем сальдовими відомостями по відповідачу за період з 01.10.2017 по 31.12.2019, випискою по операціям за період з 01.10.2017 по 31.12.2019 та охоплює спірний період з жовтня 2017 по квітень 2018 та банківськими виписками по рахунку позивача.
Відповідно до банківських виписок позивача, доданих до позовної заяви, оплата за переданий природний газ здійснювалась відповідачем шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів з призначенням платежу Постанова Уряду від 11.01.2005 №20, СПР №4450 від 18.12.2017, Постанова КМУ від 04.03.2002 №256, за природний газ згідно договору від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17.
Позивач зазначає, що оплату за поставлений природний газ відповідач здійснював несвоєчасно, зобов'язання у строк визначений договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17 по вище переліченими актами приймання-передачі природного газу не виконав, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги п. 6.1 договору, тому просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 53172,94 грн за загальний період прострочки з 26.01.2018 по 18.10.2018, 3% річних в розмірі 15251,75 грн за загальний період прострочки з 28.11.2017 по 18.10.2018 та втрати від інфляції в розмірі 11802,98 грн за загальний період прострочки з 01.01.2018 по 30.09.2018.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, згідно з положеннями ч. 1-3 ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз".
Таке регулювання визначено у Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Змістом цього Порядку визначено механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.
Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.
Аналогічні положення викладено у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Пунктом 7 зазначеного Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.
Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.
Сторони, підписавши спільне протокольне рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18.
Згідно з розділом 1 вищевказаного спільного протокольного рішення, сторонами якого є позивач і відповідач, предметом спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій”.
Відповідно до розділу 2 спільного протокольного рішення від 18.12.2017 узгоджено порядок проведення взаєморозрахунків: 1) п.2.1 рішення зазначено, що сторони погоджують перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведенні взаєморозрахунку, та послідовність виконання сторонами спільного протокольного рішення; 2) п.2.2 рішення встановлює, що Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету Україні Стороні №1 у сумі 367600 грн. з приміткою: “Постанова Уряду від 11.01.2005 №20”; 3) в п.2.3 рішення вказується, що Сторона №1 перераховує на рахунок Сторони №2 кошти у сумі 367600 грн. з описом у графі “призначення платежу”: “за листопад місяць 2017 року “П” 78500 грн “В”; за листопад місяць 2017 року “С 289100 грн. “Постанова Уряду від 11.01.2005 №20”; 4) у п.2.4 рішення зазначено, що Сторона №2 перераховує кошти Стороні №3 через рахунки з обліку доходів місцевих/міських бюджетів та реєстраційні рахунки управлінь соціального захисту населення РДА/МВК пільги та субсидії у сумі 367600 грн. із записом у графі “призначення платежу”: “за листопад місяць 2017 року “П” 78500 грн”; за листопад місяць 2017 року “С” 289100 грн “Постанова Уряду від 11.01.2005 №20”; 5) п. 2.5 рішення визначено, що Сторона №3 перераховують Стороні останній кошти у сумі 367600 грн, у тому числі ПДВ 61266,67 грн за природний газ за 2017 рік згідно з договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17; у тому числі ПДВ 61266,67 грн”; 6) п.2.6 рішення встановлено, що Сторона остання перераховує кошти в сумі 367600 грн до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
За умовами розділу 3 спільного протокольного рішення зазначено, що з метою реалізації цього спільного протокольного рішення сторони зобов'язуються: забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики вугільної промисловості України, Міністерстві фінансів України від 03.08.2015 №493/688; перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок; оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів у процесі реалізації цього спільного протокольного рішення; забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на розрахунково - касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою цим спільним протокольним рішенням.
Згідно з п.4 спільного протокольного рішення сторони, що підписали спільне протокольне рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог постанови Уряду від 11.01.2005 №20 та Порядку проведення розрахунків і не виконання своїх зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України.
Пунктом п.5.2 спільного протокольного рішення визначено, що останнє набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням.
Судом встановлено, що відповідачем належним чином виконувались умови спільного протокольного рішення, оплата вартості отриманого природного газу в сумі 367600 грн була проведена на підставі підписаного спільного протокольного рішення у повному обсязі.
Крім того, з позивачем були проведені розрахунки в сумі 811290,34 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 за природний газ, поставлений за договором.
Порядок № 20 від 11.01.2005 перестав діяти з 01.01.2018, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 951 від 08.11.2017, та у зв'язку з чим внесено відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.
Затверджений постановою №256 Порядок визначає відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України, зокрема, механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Відповідно до п. 8.1 Порядку, кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб'єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.
Суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на розподіл природного газу, кошти, отримані згідно з абзацами другим, сьомим, дев'ятим та чотирнадцятим цього пункту, спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України").
Відповідно до ч. 23 п. 8-1 Порядку усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок (ч. 3 п. 8-1 Порядку).
Згідно з ч. 25 п. 8-1 Порядку, казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.
Отже, постановою Кабінету Міністрів України №256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ, ніж передбачений сторонами в договорі.
Згідно з положеннями частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Тобто, положення норм наведених постанов Кабінету Міністрів України є обов'язковим для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Відтак, строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме нормами наведених постанов та укладених спільних протокольних рішень.
Встановлені вище обставини, що стосуються порядку розрахунків, свідчать про те, що відповідач, не міг, в силу норм діючого законодавства, у тому числі попередньо затвердженого алгоритму розподілу коштів, вплинути на процес здійснення розрахунків з позивачем, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача сум пені, інфляційних та річних, які нараховані позивачем на суми, які сплачені за спільним протокольним рішеннями та постановою Кабінету Міністрів України №256.
Для застосування санкцій, визначених умовами договору, а також наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених рішеннями про організацію взаєморозрахунків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №926/19/19, від 15.04.2020 у справі №909/256/18.
Отже, підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання здійснення розрахунків за спільним протокольним рішенням та постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, а була сплачена несвоєчасно відповідачем за рахунок власних грошових коштів.
Загальна сума грошових коштів, перерахованих відповідачем позивачу на виконання спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків, Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 та Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, у спірному періоді складає 1178890,34 грн.
При здійсненні розрахунку пені позивачем враховано положення укладених між сторонами договору та додаткової угоди №1, в яких сторони домовились про те, що нарахування пені не здійснюється постачальником на суму оплат, проведених споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.
Проте на зазначені суми оплат, здійснених споживачем відповідно до спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків, постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, в загальному розмірі 1178890,34 грн позивачем нараховано річні та інфляційні, з посиланням на п.8.3. договору, з чим суд не погоджується, враховуючи правову позицію викладену вище.
З наявних в матеріалах справи банківських виписок вбачається, що позивачем було здійснено оплату вартості поставленого природного газу й за рахунок власних коштів на загальну суму 891424,16 грн: 21.03.2018 у розмірі 100000,00 грн за природний газ за договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17; 07.06.2018 у розмірі 77839,96 грн за природний газ за договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17; 07.06.2018 у розмірі 73160,04 грн за природний газ за договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17; 26.09.2018 у розмірі 123000,00 грн за природний газ за договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17; 27.09.2018 у розмірі 47238,32 грн за природний газ за договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17; 27.09.2018 у розмірі 152761,68 грн за природний газ за договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17; 19.10.2018 у розмірі 244296,40 грн за природний газ за договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17 та 19.10.2018 у розмірі 73127,76 грн за природний газ за договором від 02.10.2017 №2242/1718-ТЕ-17.
Таким чином пеня у розмірі 53172,94 грн нарахована позивачем на підставі п. 8.2 договору за невиконаними у строк зобов'язаннями в загальній суммі 891424,16 грн (сума оплат вартості поставленого природного газу, здійснена відповідачем за рахунок власних коштів) за загальний період прострочки з 26.01.2018 по 18.10.2018 (розрахунок долучено до матеріалів справи).
Здійснивши перерахунок пені, суд приходить до висновку, що така розрахована позивачем вірно.
Позивач, на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, враховуючи дати виникнення зобов'язань по оплаті газу, дати і суми часткових проплат, за прострочення виконання грошового зобов'язання в загальній сумі 2070314,50 грн нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 15251,75 грн за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 18.10.2018 та втрати від інфляції в розмірі 11802,98 грн за загальний період прострочення з 01.01.2018 по 30.09.2018 (розрахунок долучено до матеріалів справи).
При задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд бере до уваги суми несвоєчасно сплаченого основного боргу, оплати яких здійснені власними коштами відповідача.
Згідно з розрахунком, зробленим судом з врахуванням суми заборгованості, яка була оплачена відповідачем за рахунок власних грошових коштів, та періоду нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 8623,86 грн та інфляційні втрати в розмірі 8356,63 грн. В решті позовних вимог про стягнення 6627,89 грн 3% річних та 3446,35 грн інфляційних втрат суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.
Розглянувши клопотання відповідача від 22.07.2020 про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежності від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому слід враховувати, що правила ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд приймає до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №922/2930/18, від 08.10.2019 у справі №923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18).
У відзиві на позов та клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на те, що основним напрямком діяльності відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населення та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, тому стягнення штрафних санкцій є тягарем для відповідача та може вплинути на початок опалювального сезону, виплати заробітної плати, неможливістю виконувати поточні зобов'язання тощо. Порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача та просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.
Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
На підтвердження незадовільного фінансового становища до клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем приєднано протокол засідання територіальної комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах № 5 від 21.06.2017, з якого вбачається, що зазначеною комісією вирішено узгодити розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, що вироблялися, транспортувалися, постачалися населенню або організаціям та установам, що фінансуються з державного бюджету та/або місцевих бюджетів станом на 01.01.2016 щодо Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” в сумі 59780,00 грн різниці в тарифах для населення та 1394055,00 грн різниці в тарифах для бюджетних установ.
Також відповідачем подано копії балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2017 та звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2017 рік на підтвердження збитковості підприємства у 2017 році.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, а також те, що суму основного боргу сплачена в повному обсязі, беручи до уваги, що окрім пені позивач нараховує 3% річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема можливість постачання теплової енергії населенню, суд вважає за можливе застосувати ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені і стягнути з відповідача пеню в сумі 32541,58 грн. Також судом враховується, що позивачем не описано, яких збитків він зазнав через прострочення відповідача за договором, з якого виник спір. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Щодо інших доводів та заперечень сторін суд відзначає, що вони не спростовують встановлених обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, §58, рішення від 10.02.2010).
За таких обставин позовні вимоги задовольняються судом частково в сумі 32541,58 грн пені, зменшеної судом в порядку ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, 8623,86 грн 3% річних та 8356,63 грн інфляційних нарахувань.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених вимог відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, де закріплено, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, для цілей розподілення судового збору між сторонами за основу розрахунку суд приймає розмір пені, в сумі 53172,94 грн, щодо якого позивачем здійснено правильний розрахунок, однак яка зменшена судом до суми 32541,58 грн на підставі ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України.
Керуючись ст. 11, 73-80, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” про стягнення 80227,67 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 32541 (тридцять дві тисячі п'ятсот сорок одну) грн 58 коп пені, 8623 (вісім тисяч шістсот двадцять три) грн 86 коп 3% річних, 8356 (вісім тисяч триста п'ятдесят шість) грн 63 коп інфляційних нарахувань та 1662,90 грн судового збору.
3. Відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” в частині стягнення 20631,36 грн пені, 6627,89 грн 3% річних та 3446,35 грн інфляційних нарахувань.
Позивач - Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул.. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720).
Відповідач - Комунальне підприємство Володарської селищної ради “Володарка” (09300, Київська обл., Володарський р-н, смт. Володарка, провулок Перемоги, 3 ідентифікаційний код 35450817).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 07.08.2020.
Суддя О.О. Третьякова