ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2020Справа № 910/7879/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо"
про стягнення 850 071, 02 грн.,
Суддя Ломака В.С.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - відповідач) про стягнення 832 731, 84 грн. основного боргу, 2 737, 75 грн. 3 % річних та 14 601, 33 грн. пені.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що 20.12.2018 року між ним та відповідачем було укладено договір поставки № 201218-17/1Г, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність, а відповідач прийняти та оплатити товар. Відповідач, всупереч взятим на себе зобов'язанням, товар вчасно та у повному обсязі не оплатив, унаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/7879/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.07.2020 року.
01.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання № 01-05/295 від 26.06.2020, в якому останній просив суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2020 підготовче судове засідання відкладено на 04.08.2020 року.
04.08.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача № 01-17/2/205 від 04.08.2020, в якій останній просив суд вжити заходи забезпечення пред'явленого ним позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 850 071, 02 грн., що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Гіппо" та знаходяться на будь-яких рахунках у будь-яких банківських установах (банках), а також на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивач вказує на наявність значного масиву господарських спорів, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіппо" виступає відповідачем, що, на думку заявника, свідчить про системне невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед контрагентами. Крім того, позивач посилається на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" рухомого та нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, а також розмір статутного капіталу відповідача, який становить лише 18 500, 00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з положеннями частини 5 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Положеннями частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" заяву про забезпечення позову, суд вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З аналізу положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що означеною нормою процесуального права передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Тобто, за замістом частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року в справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року в справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, судом оцінено, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зазначеним у заяві позивача, буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Також судом враховано правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Дослідивши матеріали справи та додані до заяви про забезпечення позову докази, судом встановлено обґрунтованість посилань позивача у справі на факт наявності великої кількості судових спорів про стягнення грошових коштів, відповідачем у яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІППО". Вказана обставина підтверджена доданою позивачем до заяви про вжиття заходів забезпечення позову роздруківкою процесуальних документів (у тому числі процесуальних судових) із сайту "Судова влада України" та Єдиного державного реєстру судових рішень. Крім того, наданою позивачем інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджується факт відсутності у власності відповідача об'єктів нерухомого майна.
При вирішенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову судом також враховано, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Так, суд визнав наявність зв'язку між вказаним заходом забезпечення позову і предметом спору, співрозмірність та адекватність заходу із заявленими позивачем вимогами.
Враховуючи наявну можливість здійснити відповідачем розпорядчі дії щодо грошових коштів позивача на користь третіх осіб, оскільки сума позову є досить значною для позивача, є підстави вважати, що при невжитті заходів забезпечення позову виконання рішення буде ускладнено.
З урахуванням наведених вище обставин, а також того, що предмет спору (стягнення грошових коштів) відповідає обраному позивачем способу забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позову, а також на грошові кошти у межах суми позову, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб), суд дійшов висновку про обґрунтованість вжиття заходів забезпечення позову у даному випадку. Позивачем належними та допустимими доказами обґрунтовано дійсну можливість утруднення чи неможливість виконання рішення в майбутньому, в разі задоволення його позовних вимог.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частин 1, 3 статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
Положеннями вказаної статті визначено право суду у випадку можливості спричинення відповідачу внаслідок забезпечення позову збитків, вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, зустрічного забезпечення у розмірі, співмірному із заходами забезпечення позову та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
Отже, умовою застосування зустрічного забезпечення є обґрунтування можливості спричинення відповідачу забезпеченням позову збитків.
Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленими позивачем та задоволеними судом заходами забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитих заходів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від позивача зустрічного забезпечення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 136-141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" про забезпечення позову № 01-17/2/205 від 04.08.2020, - задовольнити.
2. Вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 850 071 (вісімсот п'ятдесят тисяч сімдесят одна) грн. 02 коп., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33; код ЄДРПОУ 32650231) та знаходяться на будь-яких рахунках у будь-яких банківських установах (банках), а також на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33; код ЄДРПОУ 32650231) і знаходяться у нього або в інших осіб.
3. Дана ухвала є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили, тобто до 07.08.2023 року.
4. Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрус-Кондитер" (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 32; код ЄДРПОУ 34999908).
5. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33; код ЄДРПОУ 32650231).
6. Ухвала може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Ломака Вікторія Сергіївна