ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2020Справа № 910/3582/20
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Позняки Жил-Буд" (02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 3, код ЄДРПОУ 24089818)
до Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос" (03164, м. Київ, вул. Булаховського, буд. 30-А, код ЄДРПОУ 34999122)
про стягнення 128 223,23 грн
Приватне акціонерне товариство "Позняки Жил-Буд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос" про стягнення 159 000,00 грн - основного боргу, 23 013,38 грн пені, 5 228,60 грн інфляційної складової та 3 731,75 грн 3% річних.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.03.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
03.04.2020 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
09.06.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 66 600, 00 грн, плату за користування приміщенням за час прострочення повернення приміщення в сумі 30 800, 00 грн, неустойку у вигляді пені в розмірі 20 659, 47 грн, 3% річних з простроченої суми боргу в розмірі 3 777, 16 грн та інфляційну складову бору в сумі 6 386, 60 грн. Також позивач зазначає, що відповідач фактично звільнив орендоване приміщення 30.09.2019 та 01.10.2019 частину приміщень, площею 490, 91 кв.м., яку орендував відповідач до 31.08.2019 (дата розірвання договору), позивач передав в оренду ТОВ «ТД «ЛАРВІК» відповідно до договору оренди № 10/2019-К від 01.10.2019.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.
12.06.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано заяву про продовження строку на подання відзиву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 клопотання приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос" про продовження строку для подання відзиву на позов задоволено; продовжено відповідачу процесуальний строк для надання відзиву на позовну заяву до 22.06.2020.
25.06.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на момент укладання даного договору, приміщення перебувало у незадовільному технічному стані, у зв'язку з чим між позивачем та відповідачем були проведені перемовини та останній надав відповідачу письмовий дозвіл (службовий лист № 01/17 від 10.01.2018 року) на проведення робіт по реставрації стін та стелі та проведення ремонтно-налагоджувальних робіт систем комунікацій шляхом проставлення резолюції на зазначеному листі «Погоджую, за умови дотримання ДБН». Також відповідач зазначає, що останнім було укладено договір підряду № 09/18 від 01.07.2018 з ФОП Фондар О.І. та виконано ряд робіт, вартість яких склала 563 464, 92 грн. Орендар надавав орендодавцю акти виконаних робіт, за 2018 рік, для затвердження їх орендодавцем протягом 2018 року та початку 2019 року по мірі виконання робіт. Відповідач зазначає, що позивач надані акти отримував та будь-яких заперечень щодо їх підписання не надавав. У відзиві відповідач стверджує, оскільки вартість капітального ремонту та поліпшень об'єкту оренди підлягає зарахуванню в рахунок оплати за користування об'єктом оренди, заборгованість по орендній платі відсутня.
Щодо розгляду справи у порядку спрощеного провадження, суд вбачає за доцільне зазначити, що згідно з частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи предмет та підстави позову, подані докази, судом встановлено, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.
За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: « 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Пунктом 2 Перехідних положень даного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.
Враховуючи вищевикладені норми ГПК України щодо процесуальних строків, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.08.2017 року між Приватним акціонерним товариством "Позняки Жил-Буд" (далі -позивач, орендодавець) та Приватним підприємством "Інвестиційна компанія "Плутос" (далі-відповідач, орендар) укладено договір оренди № 06/2017-1 (далі - договір), на підставі якого позивач передає, а відповідач приймає в тимчасове, платне користування «Об'єкти Оренди» приміщення в комплексі будівель за адресою : Україна, смт. Коцюбинське, вул. Доківська, 2, а саме: орендовані площі вказуються у додатках до цього договору та складаються відносно до кожного орендованого приміщення (п.1.1. договору).
Відповідно до п.4.1. договору строк оренди за цим договором починається з моменту прийняття орендарем від орендодавця приміщення за актом приймання-передачі, відповідно до умов цього договору. Строк оренди становить 1 рік з дати прийняття по кожному приміщенню окремо. Орендар вступає в строкове платне користування приміщення за договором не раніше дати підписання сторонами вказаного акту приймання-передачі.
Згідно з п.4.2. договору строк оренди, який визначений у п.4.1. договору по його закінченню, за існуючою згодою сторін продовжується автоматично на один рік, за умови відсутності будь-яких порушень договору з боку орендаря. Строк оренди припиняється у випадках дострокового розірвання договору, закінчення строку оренди, а також у інших випадках передбачених чинним законодавством та цим договором. Користування приміщенням після закінчення строку оренди, визначеного у п.1. договору, а також після дострокового припинення (розірвання) договору не допускається.
Орендар сплачує щомісячну оренду плату шляхом банківського переказу на поточний рахунок орендодавця, який зазначено у цьому договору або на інший рахунок, про який орендодавець може повідомити орендаря у письмовій формі принаймні за 5 робочих днів до дати виставлення рахунку. Факт виконання зобов'язань по цьому договору посвідчується сторонами шляхом підписання акту виконаних робіт. До 5 числа місяця, наступним за звітним, сторони підписують акт виконаних робіт - надалі акт. У випадку неповернення орендарем та/або не надання мотивованої відмови від підписання акту, який був складений, підписаний, наданий та/або надісланий орендодавцем на адресу орендаря, протягом 10 календарних днів з моменту вручення та/або відправлення, цей акт вважається прийнятим та підписаним орендарем (п.5.4. договору).
Відповідно до п. 6.3. договору ремонт загальних систем електро-, тепло- водопостачання та водовідведення проводиться орендодавцем за власний рахунок, за виключенням випадків пошкодження таких систем з вини орендаря. Поточний ремонт систем електропостачання в межах приміщення орендар здійснює за рахунок власних коштів.
Після закінчення строку оренди, вказаного у п.4.1. договору, орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване приміщення в день закінчення строку оренди за актом здачі-приймання приміщення. У випадку дострокового розірвання договору внаслідок виникнення будь-якої з обставин, передбачених цим договором, орендар зобов'язаний повернути орендодавцю за актом здачі-приймання орендоване приміщення протягом 10 календарних днів з дня припинення договору, але у будь-якому випадку не пізніше 15 календарних днів з дня направлення орендодавцем орендарю письмового повідомлення про розірвання цього договору (п.8.1., 8.2. договору).
Відповідно до п.9.3. договору у випадку дострокового розірвання цього договору з підстав, зазначених у пунктах 10.2.1.-10.2.6.цього договору, або у всіх інших випадках, у тому числі з ініціативи орендаря, за умови відсутності інстотних порушень договору з боку орендодавця, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю всю заборгованість існуючу на момент розірвання договору.
Згідно п.9.7. договору при здійсненні орендарем будь-якого ремонту приміщення він несе повну матеріальну відповідальність за якість та безпе6ку проведених будівельних робіт та за пошкодження майна орендодавця та третіх осіб, які можуть виникти у зв'язку з таким ремонтом приміщення.
Орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю неустойку (пеню), що належить до сплати орендодавцю відповідно до умов цього договору, не пізніше 10 календарних днів з дня отримання вимоги про це від орендодавця (п.9.10. договору).
Сторони дійшли до взаємної згоди про те, що даний договір не може бути розірваним сторонами у односторонньому порядку, крім випадків, передбачених законом і цим договором.
Відповідно до пунктів 10.2.-10.3. цей договір припиняє свою дію при закінченні строку оренди, а також при достроковому розірванні договору за ініціативою орендодавця:
- якщо орендар використовує приміщення всупереч вимогам цього договору, у т.ч. з порушенням призначення (цілей оренди) приміщення;
- якщо орендар умисно та/або з необережності погіршує стан приміщення або комплексу;
- якщо орендар не вносить, вносить не в повному обсязі орендну плату та/або інші платежі, у тому числі компенсацію спожитих комунальних послуг, передбачені цим Договором, протягом одного місяця або систематично (2 або більше разів) затримує їх оплату;
- якщо заборгованість орендаря перед орендодавцем по сплаті орендної плати та інших платежів, - еу стойки (пені), передбачених цим договором, становить суму, що дорівнює двомісячній орендній платі;
- якщо орендар без згоди орендодавця передав приміщення у користування іншій особі;
- якщо орендар без письмової згоди орендодавця здійснив ремонтні роботи в приміщенні.
Про розірвання договору з підстав, визначених п.п.10.2.1.-10.2.6. договору, орендодавець письмово повідомляє орендаря повідомленням (рекомендованим листом) про розірвання договору на адресу орендаря зазначену у статті 11 договору.
28.12.2018 між позивачем та відповідачем укладено додаток № 2 до договору, яким строк оренди приміщення продовжено до 29.12.2019 та встановлено вартість місячної орендної плати з 01.01.2019 - 30 800, 00 грн в т.ч. ПДВ 5 133, 33 грн.
Відповідач у порушення умов договору оренди належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів, у зв'язку з чим позивач листом № 556 від 20.08.2019 повідомив відповідача про дострокове розірвання договору на підставі п.п.10.2., 10.2.3. договору з 31.08.2019.
Позивач неодноразово повідомляв відповідача про дострокове розірвання договору з 31.08.2019, просив сплатити заборгованість та повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі, що підтверджується листами № 600 від 06.09.2019, № 638 від 20.09.2019, № 690 від 09.10.2019, № 703 від 17.10.2019. Копії листів та докази їх надіслання долучено до матеріалів справи.
25.03.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію № 100 від 24.02.2020 з вимогою сплатити заборгованість. Дана претензія залишилась без відповіді відповідача. Докази надіслання претензії відповідачу містяться в матеріалах справи.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач у порушення умов договору оренди належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 66 600,00 грн та плати за користування приміщенням за час прострочення повернення приміщення в сумі 30 800,00 грн, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна.
Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначає позивач, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором оренди № 06/2017-1 від 01.08.2017, зокрема, останній не сплатив заборгованість орендної плати, яка утворилась в період з 01.01.2019 по 31.08.2019 та після припинення дії договору не звільнив орендовані приміщення та не підписав акт здачі-приймання (повернення) приміщень, у зв'язку з чим виникла заборгованість з орендної плати та орендної плати за час прострочення повернення приміщення за період 01.01.2019 по 31.09.2019.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи суму основної заборгованості за оренду в розмірі 66 600, 00 грн та плату за користування приміщенням за час прострочення повернення приміщення в розмірі 30 800, 00грн.
Доказів сплати вказаної суми матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.
Посилання відповідача на те, що вартість капітального ремонту та поліпшень об'єкту оренди підлягає зарахуванню в рахунок оплати за користування об'єктом оренди, заборгованість по орендній платі відсутня, є необґрунтованим з огляду на наступне.
В якості правової підстави відповідачем наведено ч.1 та 3 ст. 778 ЦК України, де зазначається, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Проте, судом встановлено, що п.7.2.4. договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати за свій рахунок поточний ремонт приміщення та устаткування/обладнання, інженерних систем та комунікацій, що знаходяться в приміщенні, забезпечувати їх регулярне технічне обслуговування і профілактичний ремонт в такому обсязі і з такою періодичністю, з якою це необхідно для нормального функціонування Приміщення. Забезпечити належне збереження приміщення та комунікацій, їх експлуатацію і санітарне утримання, запобігаючи їх пошкодженню або псуванню. Не допускати перевантаження електромереж приміщення. Всі пошкодження приміщення, устаткування/обладнання, що знаходиться в них, комунікацій, а також місць загального користування, вчинені орендарем, його агентами, робітниками, та/або відвідувачами, ремонтуються, відновлюються та/або замінюються орендарем за власний рахунок без наступного відшкодування орендодавцем.
Також, згідно з п.7.2.6. договору орендар зобов'язаний не здійснювати будь-які види перепланування, переобладнання, внутрішнього та зовнішнього вдосконалення, оздоблювання та поліпшення приміщення, його реконструкцію, зміну схеми діючої електропроводки та іншим чином не переробляти приміщення для цілей оренди на свій розсуд без попередньої письмової згоди на це орендодавця. Реалізацію письмово погоджених з орендодавцем змін у приміщенні орендар здійснює за свій рахунок.
Враховуючи недоведеність обставини щодо того, що заборгованість по орендній платі відсутня, не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані, а також беручи до уваги той факт, що рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Також, у зв'язку із не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів, позивачем нараховано до стягнення 20 659, 47 грн неустойки у вигляді пені, 3% річних з простроченої суми боргу в розмірі 3 777, 16 грн та інфляційну складову бору в сумі 6 386, 60 грн.
Так, згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового. зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що положеннями п. 9.2.2. договору у випадку неповної сплати або несплати в строк, встановлений цим договором, відповідної щомісячної орендної плати, та/або відшкодування орендодавцю платежів, передбачених статтями 5 та 6 цього договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки (пені) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період за який нараховується неустойка (пеня) від суми заборгованості за кожний день прострочення до повного виконання орендарем свого зобов'язання по сплаті відповідних платежів за договором.
Отже, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Зазначене помилково не враховано позивачем при здійсненні розрахунку, як і те, що для нарахування інфляційних втрат необхідно, щоб прострочення виконання зобов'язання у місяці, в якому діє відповідний індекс інфляції, мало місце.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми пені, 3 % річних та інфляційного збільшення є арифметично правильними та обґрунтованими.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Плутос" (03164, м. Київ, вул. Булаховського, буд. 30-А, код ЄДРПОУ 34999122) на користь Приватного акціонерного товариства "Позняки Жил-Буд" (02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 3, код ЄДРПОУ 24089818) заборгованості з орендної плати в розмірі 66 600 (шістдесят шість тисяч шістсот) грн 00 коп., плати за користування приміщенням в розмірі 30 800 (тридцять тисяч вісімсот) грн 00 коп., пеню в розмірі 20 659 (двадцять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн 47 коп., 3% річних в розмірі 3 777 (три тисячі сімсот сімдесят сім) грн 16 коп., інфляційну складову боргу в розмірі 6 386 (шість тисяч триста вісімдесят шість) грн 60 коп. та судовий збір в розмірі 2 864 (дві тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн 61 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.08.2020
Суддя І.О. Андреїшина