ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2020Справа № 910/2240/20
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМТРАНС» (03150, м. Київ, вулиця Антоновича, буд. 46-46 А, код ЄДРПОУ 30600592)
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815)
про стягнення 50 174,57 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕМТРАНС» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 50 174,57 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, як перевізник, належним чином не виконав зобов'язань щодо збереження та забезпечення схоронності і цілісності вагонів №№ 63424881, 62287172, 52507183, 60728870, 54752134, 62620554, 63525182, 63783989 та 62009774, які перебувають у власності та оренді товариства, у зв'язку з чим такі вагони були розукомплектовані, а позивачу було завдано збитків у розмірі 50 174,57 грн, пов'язаних з ремонтом зазначених вагонів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 17.03.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена адресатам: позивачу - 24.02.2020, відповідачу - 26.02.2020.
05.03.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте Акціонерне товариство «Українська залізниця» у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.
За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: « 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Пунктом 2 Перехідних положень даного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.
Враховуючи вищевикладені норми ГПК України щодо процесуальних строків, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У серпні-вересні 2019 року Акціонерного товариства «Українська залізниця» було здійснено перевезення вантажних вагонів №№ 63424881, 62287172, 52507183, 60728870, 54752134, 62620554, 63525182, 63783989 та 62009774, які належали та перебували в користуванні (оренді) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМТРАНС», що підтверджується залізничними накладними №№ 35398825, 35452200, 35227818, 356884109, 46540316, 42679514, 42603142, 42603134, 46614848 (46583126), за наслідками чого на станціях Кривий Ріг (код станції: 467201), Ароматна (код станції: 454606), Грекувата (код станції: 457407)та Запоріжжя - Ліве (код станції: 460005) було встановлено розукомплектованість ручного стояночного гальма відповідних вагонів, про що було складено повідомлення форми ВУ-23М №3313 від 23.08.2019, № 3430 від 25.08.2019, №4058 від 05.09.2019, № 4057 від 10.09.2019, №518 від 31.08.2019, № 1900 від 08.09.2019, № 1937 від 08.09.2019, № 1938 від 08.09.2019 та № 6848 від 02.09.2019.
З метою складення комерційних актів форми ГУ-22 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕМТРАНС» письмово звернулося до начальників станцій Ароматна структурного підрозділу "Дніпровська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії відповідача "Придніпровська залізниця", Кривий Ріг структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії відповідача «Придніпровська залізниця», Грекувата структурного підрозділу «Криворізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії відповідача «Придніпровська залізниця», Запоріжжя - Ліве структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії відповідача «Придніпровська залізниця» із відповідними заявами № 4548/ДВ від 06.09.2019, №4673/ДВ від 13.09.2019, № 4690/ДВ від 13.09.2019, № 4759/ДВ від 18.09.2019 та № 4692/ДВ від 13.09.2019.
Заявами № 4549/ДВ від 06.09.2019, № 4674/ДВ від 13.09.2019, № 4691/ДВ від 13.09.2019, № 4760/ДВ від 18.09.2019, № 4693/ДВ від 13.09.2019 позивач звертався до начальників структурного підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол" регіональної філії "Придніпровська залізниця" відповідача, структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» відповідача та до начальника структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» регіональної філії «Придніпровська залізниця» відповідача з проханням оформити акти про пошкодження вагонів форми ВУ-25М (щодо вагонів №№ 35398825, 35452200, 35227818, 356884109, 46540316, 42679514, 42603142, 42603134, 46614848 (46583126)).
Структурними підрозділами "Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол" регіональної філії "Придніпровська залізниця", «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця», «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» регіональної філії «Придніпровська залізниця» відповідача було складено акти про пошкодження (форми ВУ-25М) вагонів: № 63424881 (акт від 23.08.2019), № 62287172 (акт від 25.08.2019), №52507183 (акт від 10.09.2019), № 60728870 (акт від 10.09.2019), № 54752134 (акт від 31.08.2019), № 62620554 (акт від 08.09.2019), № 63525182 (акт від 08.09.2019), № 63783989 (акт від 08.09.2019), № 62009774 (акт від 31.08.2019).
Відповідно до пункту 21 Правил користування вагонами і контейнерами, ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
Внаслідок розукомплектування вагонів позивачем були направлені до структурного підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства «Українська залізниця», структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та до структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» аналогічні деталі, які були відсутні на вагонах, для подальшого їх встановлення.
Позивач придбав деталі для встановлення на пошкоджені вагони загальною вартістю 44 745, 16 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу № 495 від 14.03.2018, договором поставки № 59/14 від 10.02.2014, специфікацією № 6 від 10.10.2018, № 6 від 04.04.2019, № 38 від 10.04.2018 та платіжним дорученнями № 93 від 20.11.2018, № 2866 від 11.04.2019, №4031 від 21.05.2019 та № 3242 від 24.04.2018.
Внаслідок пошкодження (розукомплектування) вагонів №№ 63424881, 62287172, 52507183, 60728870, 54752134, 62620554, 63525182, 63783989 та 62009774 позивач передав структурному підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства «Українська залізниця», структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та до структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» аналогічні деталі, які були відсутні на вагонах, для подальшого їх встановлення, що підтверджується актами № 57 від 27.09.2019, № 58 від 27.09.2019, № 1 від 26.09.2019 зняття з відповідального зберігання і витрат запасних частин, які постачає Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" для технічного обслуговування вагонів з відчепленням при підготовці до перевезень згідно договору № ПР/В-18129/НЮ від 01.02.2018.
Загальна вартість витрат по встановленню (технічному обслуговуванню вагонів) деталей на вагони №№ 63424881, 62287172, 52507183, 60728870, 54752134, 62620554, 63525182, 63783989 та 62009774 становить 5 320, 57 грн, що сплачена позивачем згідно платіжних доручень № 8472 від 11.10.2019 на підставі рахунку № 578/255 від 30.09.2019, № 8468 від 11.10.2019 на підставі рахунку № 582/255 від 30.09.2019, № 7778 від 20.09.2019 на підставі рахунку № 32/253 від 06.09.2019, № 8431 від 10.10.2019 на підставі рахунку № 64/253 від 27.09.2019, № 8428 від 10.10.2019 на підставі рахунку № 69/253 від 27.09.2019, № 7776 від 20.09.2019 на підставі рахунку № 1134 від 09.09.2019, № 8534 від 15.10.2019 на підставі рахунку № 1226 від 26.09.2019.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму збитків, понесених останнім в результаті пошкодження (розукомплектування) вагонів №№ 63424881, 62287172, 52507183, 60728870, 54752134, 62620554, 63525182, 63783989 та 62009774 у розмірі 44 745, 16 грн (придбані деталі) + 5 320, 57 грн (технічне обслуговування) + 108, 84 грн (витрати на транспортування розукомплектованих вагонів до місця ремонту) = 50 174, 57 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із статтею 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За приписами пункту 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до пункту 4.1 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Відповідно до пункту 4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Відповідно до пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 828/4121 від 01.12.1999, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами статті 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до статті 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно статті 126 Статуту залізниць України за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданих збитків - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Також суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності технічного стану вагонів розкомплектованих вагонів при прийнятті їх відповідачем до перевезення.
За таких обставин, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 50 174, 57 грн.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вулиця Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМТРАНС» (03150, м. Київ, вулиця Антоновича, буд. 46-46 А, код ЄДРПОУ 30600592) збитки в розмірі 50 174 (п'ятдесят тисяч сто сімдесят чотири) грн 57 коп. та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.08.2020
Суддя І.О. Андреїшина