номер провадження справи 4/91/20
06.08.2020 Справа № 908/1606/20
м.Запоріжжя Запорізької області
За позовом Приватного акціонерного товариства Фармацевтичної фабрики “Віола” (69063, Запоріжжя, вул. Академіка Амосова, буд. 75)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” (69006, м. Запоріжжя, вул.Північне шосе, буд. 69-а)
про стягнення 224767, 21 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
При секретарі судового засідання: Колєснікова Н.О.
Представники сторін:
від позивача - Любченко О.М., довіреність № 23 від 05.08.2019;
від відповідача - Кузнецов І.С. довіреність № б/н від 03.01.2020.
23.06.2020 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява №276 від 23.06.2020 (вх. № 1735/08-07/20 від 24.06.2020) Приватного акціонерного товариства Фармацевтичної фабрики “Віола” до Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” про стягнення 224767, 21 грн. за договором поставки №03/03/201 від 03.03.2020, яка складається з 43567, 21 грн. пені та 181 200, 00 грн. штрафу.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2020 справу № 908/1606/20 за вище вказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/1606/20. Присвоєно справі номер провадження 4/91/18. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 28.07.2020. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.07.2020 судове засідання відкладено на 06.08.2020.
06.08.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
05.08.2020 на адресу господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач зазначає, що збільшує період нарахування пені, та просить стягнути з відповідача 68519, 34 грн. пені, за період з 27.04.2020 по 04.08.2020, та 181200, 00 грн. штрафу, а всього 249719, 34 грн.
Розглянувши заяву про збільшення позовних вимог, дослідивши матеріали справи №908/1606/20, судом заява про збільшення позовних вимог до розгляду не приймається, виходячи з такого.
Згідно ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Як вбачається з матеріалів справи № 908/1606/20, перше судове засідання у справі відбулось - 28.07.2020.
Отже, позивачем пропущено строк для подання відповідної заяви, а тому підстав для прийняття зазначеної заяви у суду не має.
Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, зазначивши про наступне. 03.03.2020 між ПАТ Фармацевтичною фабрикою “Віола” та ТОВ “МІК” укладений договір поставки № 03/03/201. За Договором постачальник зобов'язався передати у власність (поставити) у зумовлені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язався прийняти і оплати вартість товару. Покупцем 04.03.2020 платіжним дорученням № 999475568 від 04.03.2020 перераховано Постачальнику 1812000, 00 грн. передоплати за замовлений Товар. Проте, Постачальник в строк, визначений у Специфікації, товар Покупцю не поставив.24.04.2020 Відповідачем здійснено повернення Позивачу суми передплати вартості замовленого товару 1 812 000 грн. згідно Договору та Специфікації. У зв'язку з чим, на підставі п. 8.2. договору позивачем нараховані відповідачу штрафні санкції, а саме: 43567, 21 грн. пені та 181 200, 00 грн. штрафу. Позов обґрунтовано умовами договору, ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 530, 599, 611, 689, 712 ЦК України.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, зокрема, про наступне. З метою забезпечення охорони життя і здоров'я населення Уряд Російської Федерації Постановою від 02.03.2020р. №223 «Про введення тимчасової заборони на вивезення окремих видів продукції з Російської Федерації» ввів тимчасову заборону на вивезення з країни окремих видів медичних виробів. Відповідно до тексту постанови обмеження поширюється на наступні медичні вироби: респіратор, захисні окуляри, маска для обличчя, фільтри для масок, костюми та комбінезони хімічного захисту, медичні халати, комплекти одягу для медичного персоналу, бахіли, бинт, вата, марля, рукавички, дезінфікуючі і противірусні засоби, дихальне обладнання та інше. ТОВ "МІК" мало низку зовнішньоекономічних контрактів з підприємствами Російської федерації на постачання комплектуючих необхідного виду для виготовлення засобів індивідуального захисту. Так, після укладення з Позивачем договору поставки №03/03/20 від 03.03.2020 через введені Урядом Російської Федерації вищевказані обмеження, які фактично встановили тимчасову заборону на вивезення з Російської Федерації певних видів товарів, зокрема, фільтрів, ТОВ "МІК" через незалежні від себе обставини втратило можливість завезти в Україну необхідні матеріали від будь-якого постачальника. Водночас, неможливість отримання від постачальників-нерезидентів витратних матеріалів, необхідних для виготовлення готових виробів, які є предметом поставки за договором №03/03/20 від 03.03.2020, виключає можливість їх виготовлення та поставки у встановлений договором №03/03/20 від 03.03.2020 строк через незалежні від ТОВ "МІК" обставини та причини. Оскільки обмеження щодо вивезення з Російської Федерації необхідних ТОВ "МІК" комплектуючих можуть бути подовженими на невизначений строк, ТОВ "МІК" листом №01 від 23.04.2020 пропонувало ПАТ Фармацевтичній фабриці "Віола" припинити зобов'язання за договором поставки №03/03/20 від 03.03.2020р. у зв'язку з неможливістю його виконання і підписати відповідну додаткову угоду. Однак, ПАТ Фармацевтична фабрика "Віола" не підписала додаткову угоду. Отже, зазначає, що відповідач не зміг виконати зобов'язання не через власну протиправну поведінку або бездіяльність, а незалежне від нього ведення карантинних обмежень. Вважає, що ці обставини слід віднести саме визначення «випадку» («казусу»), за наслідки якого ніхто не відповідає, і ці обставини не є форс-мажором, а є самостійною окремою підставою для звільнення особи від відповідальності за правилами ст.617ЦК України. Також, зауважує, що ТОВ "МІК" повернуло позивачу суму передплати, а тому товар є не оплаченим, штраф та пеня не підлягають стягненню. Просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав відповідь на відзив в якій, зокрема, зазначив, що серед доданого до відзиву на позовну заяву Відповідачем переліку продукції, у відношенні до якої вводилась тимчасова заборона на вивіз із Російської Федерації, на яку посилаеться відповідач, зазначаються фільтри повнообличчевої маски для використання з протиаерозольними фільтрами FFP3, та жодним чином не зазначається будь-яка сировина (фільтри) для напівмасок складних FFP2D і FFP3D. Таким чином посилання Відповідача на це політичне рішення іншої країни (Російської Федерації) є безпідставним, оскільки в даному рішенні серед іншого товару не зазначається жодної складової напівмасок складних FFP2D і FFP3D, які Відповідач не поставив за договором, порушивши таким чином виконання своїх зобов'язань. Окрім цього, зазначив, що аргументація Відповідача щодо відсутності можливості виконати зобов'язання по Договору є безпідставною ще і з того приводу, що Російська Федерації не тільки не вводила заборону на вивіз комплектуючих до напівмасок складних FFP2D і FFP3D, поставка яких є предметом Договору, але і не є країною-монополістом сировини для такої продукції. Таким чином, вважає, що відповідач мав можливість і час звернутись з приводу придбання необхідної продукції до будь-якої країни-постачальника. Отже, посилання Відповідача на ст.607 Цивільного кодексу України стосовно того, що зобов'язання припиняються неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає є безпідставними.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд
03.03.2020 між Приватним акціонерним товариством Фармацевтичною фабрикою “Віола” (Покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МІК” (Постачальник, відповідач у справі) укладено договір поставки № 03/03/201 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язаний передати у власність (поставити) у зумовлені строки Покупцеві товар, надалі за текстом - «Товар», а Покупець зобов'язується прийняти і оплати вартість товару, найменування, кількість та ціна якого визначається Специфікаціями та/або видатковими накладними, що додаються до Договору і є його невід'ємними частинами.
Так, специфікацією до договору сторонами визначено найменування товару (респіратор півмаска складна FFР 2D та респіратор півмаска складна FFР 3D), кількість товару (по 100) та його ціну. Загальна сума товару становить 1812000, 00грн.
Поставка замовленого Товару згідно Специфікації здійснюється не пізніше 25.04.2020.
Пунктом 7.1. Договору сторони обумовили, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, на умовах 100% попередньої оплати.
Відповідно до п. 11.1 договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020, а в частині гарантійних зобов'язань до повного виконання гарантійних зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується стороними по справі, 04.03.2020 на виконання умов п. 7.1 договору позивач перерахував відповідачу 1812 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №999475568 від 04.03.2020.
Проте, товар визначений у специфікації до договору поставки № 03/03/201 від 03.03.2020, не поставлено.
Також матеріали справи свідчить, що 24.04.2020 Відповідачем здійснено повернення Позивачу суми передплати вартості замовленого товару 1 812 000, 00 грн. згідно Договору та Специфікації, що підтверджується платіжним дорученням №1761 від 24.04.2020.
27.04.2020 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію № 177/1 про поставку Товару за Договором. У вказаній претензії зазначалось, що в разі невиконання вимог, що містяться в ній, Позивач буде змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та з вимогою про стягнення з Відповідача суми штрафних санкцій на день подання позовної заяви, судових витрат, витрат на юридичний супровід судового процесу, які передбачені чинним законодавством України.
Отримання претензії Відповідачем підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6905003285078.
Предметом позову є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” штрафних санкцій в розмірі 224767, 21 грн., які, відповідно до розрахунків, складаються з суми 43567, 21 грн. пені та 181 200, 00 грн. штрафу, за порушення зобов'язання щодо поставки товару.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком відповідача стало передання товару позивачу у строки встановлені договором, а обов'язком позивача - прийняття товару і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За положеннями ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач договірних зобов'язань належним чином не виконав, поставку товару за специфікацією не здійснив. Так, відповідно до Специфікації до Договору товар мав бути поставлений не пізніше 25.04.2020.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
З частини 1 ст. 546 Цивільного кодексу України слідує, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Крім того, з огляду на статтю 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України. Верховний Суд України зазначив у постановах від 27.09.2005 р., 22.11.2010 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.2010 р. у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Так, пунктом 8.2. договору сторони визначили, що у разі порушення строків поставки товару, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від вартості не поставленого в строк товару, за кожен день затримки. У випадку порушення строків поставки більше ніж на три календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 10% від суми оплаченого, але не поставленого в строк товару.
За порушення строків поставки товару позивачем нараховано штрафні санкції, які, відповідно до розрахунку, складаються з пені в розмірі 43567, 21 грн. за період з 27.04.2020 по 23.06.2020 та штрафу в розмірі 181 200, 00 грн. (10% від суми 1 812 000, 00 грн.).
Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору, враховуючи допущене відповідачем порушення строків поставки товару, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховані відповідачу, відповідно до умов п.8.2 договору, 43567, 21 грн. пені, 29.10.2015 по 17.12.2015 від вартості непоставленого товару та 181 200, 00 грн. штрафу, що складає 10% від суми оплаченого, але не поставленого в строк товару за прострочення поставки більше ніж на три календарних дні.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Відповідач доказів, які могли б свідчити про наявність підстав для звільнення від відповідальності за допущене прострочення не надав; контррозрахунок штрафних санкцій, або будь-яких заперечень щодо невірного нарахування штрафних санкцій також суду не надав.
Доводи відповідача про настання казусу (випадку) при виконанні договору та, як наслідок відсутність вини відповідача, суд вважає хибними. Суд зазначає, що господарська діяльність здійснюється на власний ризик і особа повинна самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у поставнові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17.
Також, суд погоджується з доводами позивача стосовного того, що посилання Відповідача на політичне рішення іншої країни (Російської Федерації), а саме Постанову від 02.03.2020р. №223 «Про введення тимчасової заборони на вивезення окремих видів продукції з Російської Федерації» є безпідставним, оскільки в даному рішенні серед іншого товару не зазначається жодної складової напівмасок складних FFP2D і FFP3D, які Відповідач не поставив за договором, порушивши таким чином виконання своїх зобов'язань.
Крім того, посилання Відповідача на ст.607 Цивільного кодексу України стосовно того, що зобов'язання припиняються неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає є безпідставними, оскільки відповідач мав можливість і час звернутись з приводу придбання необхідної продукції до будь-якої країни-постачальника.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Приватного акціонерного товариства Фармацевтичної фабрики “Віола” до Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” задовольнити повнісю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” (69006, м. Запоріжжя, вул.Північне шосе, буд. 69-а, код ЄДРПОУ30105738) на користь Приватного акціонерного товариства Фармацевтичної фабрики “Віола” (69063, Запоріжжя, вул. Академіка Амосова, буд. 75, код ЄДРПОУ 01973472) 43 567 ( сорок три тисячі п'ятсот шістдесят сім) грн. 21 коп. пені, 181 200 ( сто вісімдесят одну тисячу двісті) грн. 00 коп. штрафу, та 3371 (три тисячі триста сімдесят одну) грн. 52 коп. судового збору. Видати наказ.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України “07” серпня 2020р.
Суддя Н.Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.