Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 липня 2020 р. Справа№200/2224/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., секретаря судового засідання - Шташаліс О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління МВС в Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позов, разом з уточненнями, вмотивовано тим, що позивач проходив службу в органах МВС України. Відповідно до наказу МВС України від 28.08.2015 № 1815 о/с був звільнений з займаної посади - за власним бажанням з 08.09.2015. Відповідно до наданої позивачу інформації, загальна тривалість щорічної відпустки за 2014-2015 роки складала 45 діб. Наказом відповідача від 11.09.2015 № 279 о/с, ОСОБА_1 визначено невикористану відпустку за 2015 рік у кількості 15 діб, у зв'язку з чим у жовтні 2015 року останньому нарахована компенсація за невикористану відпустку у сумі 5840 грн. З огляду на наведене, кількість календарних днів невикористаної відпустки, за які підлягає виплаті матеріальне забезпечення в 2014 році складає 30 діб. Так, при звільнені роботодавець повинен був виплатити позивачу матеріальне забезпечення за невикористану відпустку за відпрацьований 2014 рік.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що у спірні періоди (2014-2015 роки) посада, яку займав позивач відносилась до категорії «керівника» та мала статус державної служби. Компенсація за невикористану відпустку не має постійного характеру, є соціальною гарантією та разовою виплатою, яка нараховується та виплачується тільки при звільненні працівника та лише у разі відсутності бажання її використовувати. У Головному управлінні МВС в Донецькій області відсутні заяви позивача щодо перенесення відпустки строком на 30 днів за 2014 рік або про виплату компенсації за цю частину невикористаної відпустки або про перенесення цієї відпустки на наступний рік. Така компенсація не відноситься до постійних складових заробітної плати. Розрахунки компенсації за невикористану відпустку здійснюються виходячи із середнього заробітку. Соціальна виплата, що має цільовий і разовий характер індексації не підлягає. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 30.03.2020.
30.03.2020 розгляд справи відкладено до 13.05.2020 у зв'язку із проголошенням карантину.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2020 витребувано додаткові докази та відкладено розгляд справи до 10.06.2020.
10.06.2020 розгляд справи відкладено до 25.06.2020 у зв'язку із продовженням карантину.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2020 закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2020.
Представники сторін про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідно до відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , останній з 22.09.2011 прийнятий на державну службу начальником управління матеріального забезпечення ГУМВС України в Донецькій області (наказ ГУМВС від 21.09.2011 № 418 о/с). Відповідно до наказу МВС України від 28.08.2015 № 1815 о/с, ОСОБА_1 звільнено з вказаної посади за ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням - з 08.09.2015 року.
Відповідно до довідки Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Донецькій області від 18.03.2020 № 134/лк, щорічна відпустка ОСОБА_1 за 2014-2015 роки складала 45 діб.
Відповідно до наказу МВС України в Донецькій області від 11.09.2015 № 279 о/с ОСОБА_1 визначено невикористану відпустку за 2015 рік у кількості 15 діб.
Відповідно до довідки Головного управління МВС в Донецькій області від 22.01.2020 № 13, в жовтні 2015 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5840,40 грн.
В наданій до матеріалів справи довідці Головного управління МВС в Донецькій області від 18.03.2020 № 44 зазначено, що в наказі на звільнення ОСОБА_1 данні щодо кількості діб невикористаної відпустки у 2014 році відсутні. У зв'язку з цим, грошова компенсація за невикористану відпустку не нарахована та не виплачена. Крім того, згідно з автоматизованою системою бази даних «Парус-версія 7» данні щодо перебування ОСОБА_1 в 2014 році у відпустці відсутні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).
На час звільнення позивача діяв Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII (далі - Закон №565).
На теперішній час визначені правовідносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Як встановлено судом, посада начальника управління матеріального забезпечення ГУМВС України в Донецькій області, яку займав позивач відносилась до категорії «керівника» та мала статус державної служби.
Частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Зазначені норма закону регламентуються зі ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в якій також зазначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11.11.2015, грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так даний спір, що виник між сторонами стосується наявності у позивача права на отримання компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік, та відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, кількість невикористаної відпустки за цей період дорівнює - 30 діб.
Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони погоджуються із загальною кількістю днів відпустки позивача, що не були ним використані протягом 2014 року.
Таким чином, у випадку звільнення позивача зі служби, роботодавець повинен був виплатити йому компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, що передбачено Законом України «Про відпустки», Законом України «Про Національну поліцію» та Кодексом законів про працю України.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, що висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним протягом спірного періоду щорічної відпустки.
Разом з тим суд зазначає, що нарахування такої компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.
Приймаючи до уваги, що така компенсація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача зазначену ним суму.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, та вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період 2014 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення.
Щодо індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині 5 ст. 2 «Про індексацію грошових доходів населення» вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з п. 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Таким чином, оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Разом з тим, суд також зауважує позивачу, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.
З огляду на наведене, з метою захисту та відновлення порушених прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то з огляду на обставини справи, суд вважає їх передчасними, оскільки компенсація за невикористану відпустку та індексація грошового забезпечення відповідачем ще не нарахована і відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд позбавлений можливості визначити істотність частини не виплаченої суми, як заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивач.
З огляду на наведене такі позовні вимоги не підлягають задоволенню, як передчасні.
Разом з тим, суд зауважує позивачу, що він не позбавлений права звернення до суду з такими позовними вимогами після нарахування та виплати йому виниклої заборгованості, якщо при цьому відповідач самостійно не виплатить позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати зі сторін не стягуються, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) про стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошової компенсація за невикористану відпустку за період 2014 року.
Зобов'язати Головне управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період 2014 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення.
Зобов'язати Головне управління МВС в Донецькій області (ЄДРПОУ: 08592158) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за спірний період.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 21 липня 2020 року.
Повний текст рішення складено відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець