06 серпня 2020 року Справа № 160/6826/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якій позивач просить визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-309389-55 від 20.02.2020 року в частині визначення суми заборгованості в розмірі 29 293,44 грн. (двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто три гривні 44 копійки).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 , набув статус фізичної особи - підприємця на підставі даних внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 07.10.2004 року, номер запису про державну реєстрацію 2 223 000 0000 000640. З 2006 року, господарську діяльність, як фізична особа - підприємець не вів, доходи від підприємницької діяльності не отримував, податкову звітність не подавав, а був найманим працівником, а роботодавець сплачував за нього страхові внески. 27 травня 2020 року позивач припинив підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець. 16 червня 2020 року випадково в своїй поштовій скриньці знайшов конверт від ГУ ДПС у Дніпропетровській області, з вимогою від 20 лютого 2020 року № Ф-309389-55 про сплату боргу (недоїмки). Оскаржуваною вимогою, відповідач повідомив, що станом на 31 січня 2020 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 29 293,44 грн. Однак, з даної вимоги не вбачається за який місяць, квартал або рік виявлена дана заборгованість. Крім того, з даних, що містяться на сайті Державної фіскальної служби щодо стану розрахунків платників податків з бюджетом, що є доступним для публічного використання, станом на сьогодні за ним податкового боргу не має. Оскаржувана вимога не була надіслана відповідачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення та не вручена під підпис особисто, а знаходилась у поштовій скриньці з невідомого часу. Оскаржувана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів з порушенням законодавчо встановлених строків для прийняття відповідних вимог. Також зазначає, що перебував у трудових відносинах і працював як найманий працівник, в період діяльності фізичної особи - підприємця, а страхові внески за нього сплачував роботодавець. Таким чином, вважає, що оскаржувана вимога сформована з порушенням вимог Закону № 2462 та Інструкції № 499, тобто з порушенням порядку нарахування і сплати страхових коштів органами доходів і зборів, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
20.07.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому він не погоджується з адміністративним позовом та просить адміністративний позов залишити без розгляду. В обґрунтування відзиву зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у контролюючого органу, як платник податку з основним станом. Керуючись Законом України №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" контролюючим органом в автоматичному режимі нараховані щоквартальні нарахування. Враховуючи наявність недоїмки, керуючись абз.1 п.4 р. VІ Інструкції №449 контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-309389-55 від 20.02.2020 про сплату боргу (вимоги) з єдиного внеску на суму 29 293,44 грн., яку направлено платнику на податкову адресу, яка зазначена і в позовній заяві засобами поштового відправлення. Крім того, контролюючий орган не порушив строки обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, як зазначає позивач, вказуючи, що розрахунок мав бути зроблений в кінці місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, відповідно до Інструкції №449. При цьому, позивачем залишено поза увагою те, що відповідно до п.13 розд. VII Інструкції №449, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. З вказаною нормою узгоджується норма передбачена ч. 16 ст. 25 Закону №2464 - строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Більше того, чинним законодавством не передбачено обмеження по строкам на виставлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску та не передбачено звільнення платників від обов'язку сплати недоїмки у разі порушень строків виставлення вимоги. Вважає, що вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-309389-55 від 20.02.2020 є законною та не порушує права платника.
20 липня 2020 року від позивача на адресу суду надійшли додаткові докази.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.10.2004 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця.
Згідно довідки №1891 від 14.10.2004 року позивача було взято на облік як платника податків.
Згідно відомостей, які містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску (71040000) за ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем рахувався борг у сумі 29293,44 грн.
Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 був нарахований до сплати єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн.*12 місяців), за 2018 рік 9828,72 грн. (819,06 грн.*12 місяців), за 2019 рік 11016,72 грн. (918,06 грн.*12 місяців), всього 29293,44 грн., сума заборгованості добровільно позивачем сплачена не була.
20.11.2019 року контролюючим органом було сформовано вимогу №Ф-309389-55 від 20.11.2019 року про сплату позивачем боргу в розмірі 29293,44 грн.
27.05.2020 року позивачем прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та проведено державну реєстрацію такого припинення.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-309389-55 від 20.02.2020 року у розмірі 29293,44 грн. необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складала 704,00 грн., так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII«Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн. (3200 х 22 відсотки).
Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складала 819, 06 грн., так як відповідно до Закону України від 07.12.2018 року № 2246-VIII«Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн (3723 х 22 відсотки).
Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2019 році складала 918,06 грн., так як відповідно до Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII«Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 4173,00 грн (4173,00 х 22 відсотки).
Статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов'язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 435), фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт (додаток 5 таб. 2) самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.
Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку (п. 10 розділу IV Порядку № 435).
Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник (п. 16 розділу II Порядку № 435).
Судом встановлено та сторонами не заперечується той факт, що позивач протягом усього часу перебування на обліку в податковому органі як платник єдиного внеску звітність не подавав, отже не виконував свої зобов'язання визначені законодавством.
За наведених обставин, згідно норм чинного законодавства, з набуттям чинності змін до Закону №2464 - з 01.01.2017 року, позивач повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, незалежно він того чи отримував він дохід від своєї підприємницької діяльності.
При цьому, відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
Згідно записів у трудовій книжці, після прийняття Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, позивач перебував у трудових відносинах як найманий працівник, зокрема:
№ запису 19 - 10.08.2018 року позивач прийнятий на роботу в ТОВ «Укр Єврострой»;
№ запису 20 - 31.01.2019 року звільнений за власним бажанням з ТОВ «Укр Єврострой»;
№ запису 21 - 13.02.2019 року позивач прийнятий на роботу в ТОВ «ЛОТОС БУД»;
№ запису 22 - 10.07.2019 року звільнений за власним бажанням з ТОВ «Укр Єврострой»;
№ запису 23 - 05.09.2019 року позивач прийнятий на роботу в ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» та до теперішнього часу працює у вказаному підприємстві.
Згідно даних довідки форми ОК-5, наданої позивачем, інформація щодо сплати ЄСВ:
- за 2017 рік відсутня,
- за 2018 рік було сплачено за серпень-грудень 2018 року,
- за 2019 рік було сплачено за січень-липень 2019 року, за вересень-грудень 2019 року.
При цьому, згідно даних трудової книжки та довідки ОК-5, судом встановлено, що у 2017 ріці позивач не був працевлаштований, соціальний внесок не сплачував, у 2018 році в період з січня по липень не був працевлаштований, соціальний внесок не сплачував, у 2019 році у серпні позивач також не був працевлаштований, соціальний внесок не сплачував.
Частиною 8 ст.9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Пунктом 6 ч.1 ст.1 Закону № 2464 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч.4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Згідно з пунктом 3розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.
Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:
платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;
вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місце знаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Доводи позивача про обов'язковість проведення податковим органом перевірки, прийняття акта перевірки, з метою винесення вимоги про сплату боргу суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки з приписів Інструкції, наведених вище, вбачається, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), у одному з таких випадків: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції.
Як вбачається з матеріалів справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-309389-55 була прийнята у зв'язку з тим, що позивач на кінець календарного місяця мав недоїмку зі сплати єдиного внеску, що перевищує 10 грн., сформована вона була на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника за формою визначеною для платника - фізичної особи-підприємця, про що також зазначено у самій вимозі, отже в цьому випадку проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковими умовами для прийняття вимоги.
На підставі вищевикладеного, сума єдиного внеску, який повинен був сплатити позивач за періоди, коли не був офіційно працевлаштований становить 15099,48 грн.:
- за 2017 рік - 8448 грн. (704 грн.*12 міс.);
- за 2018 рік - 5733,42 грн. (819,06*7 міс.);
- за 2019 рік - 918,06 грн. за серпень місяць.
Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 12 ст.9 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
При цьому, відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
З аналізу вищенаведених норм права випливає, що позивач, як платник єдиного внеску, не будучи офіційно працевлаштованим за вищезазначений період, зобов'язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, проте оскільки своєчасно цього не зробив, у відповідача виникло право на прийняття вимоги про сплату боргу.
При цьому, суд вважає, що реєстрація 27.05.2020 року припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не звільняє позивача від обов'язку зі сплати заборгованості з єдиного внеску, яка виникла раніше.
Однак, судом також встановлено, що позивач у період серпень-грудень 2018 року, січень-липень 2019 року, з вересня 2019 року по теперішній час позивач офіційно працевлаштований.
Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 був нарахований до сплати єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн. (704 грн.*12 місяців), за 2018 рік 9828,72 грн. (819,06 грн.*12 місяців), за 2019 рік 11016,72 грн. (918,06 грн.*12 місяців), всього 29293,44 грн.
Враховуючи те, що єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 як найманого працівника сплачувався роботодавцями за період серпень-грудень 2018 року, січень-липень 2019 року, вересень-грудень 2019 року, враховуючи при цьому той факт, що позивач, маючи статус фізичної особи - підприємця, у період - 2017р., січень - липень 2018р., серпень 2019 не був працевлаштований, соціальний внесок не сплачував, суд прийшов до висновку про безпідставність нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017-2019 року саме у сумі 29293,44 грн., оскільки, як було встановлено, несплачена сума ЄСВ становить 15099,48 грн.
Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, належним чином не доведено правомірність прийняття спірної вимоги у сумі 29293,44 грн., тоді як позивачем не спростовано відсутність у останнього обов'язку сплатити ЄСВ у розмірі 15099,48 грн., а тому позовні вимоги є підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки оскаржувана вимога підлягає скасуванню в частині 14193,96 грн., судовий збір, який підлягає відшкодуванню позивачу становить 407,40 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-309389-55 від 20.02.2020 року в частині визначення суми заборгованості в розмірі 14193,96 грн. (чотирнадцять тисяч сто дев'яносто три гривні 96 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 407 (чотириста сім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2020 р.
Суддя О.М. Неклеса