06 серпня 2020 року Справа № 160/6192/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Дніпропетровській області від 12.11.2018 №Ф-3280-53У.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він підприємницьку діяльність не здійснює, дохід не отримано. Відповідачем порушено процедуру формування та надсилання податкової вимоги, а саме не було своєчасно направлено вимогу, коли були виявлені суми недоліки. Крім того, зазначив, що відповідачем обчислено єдиний внесок на підставі даних інформаційних систем органу доходів і зборів, а не актів документальної перевірки, оскільки жодної перевірки відповідачем не здійснювалося. Отже, позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Дніпропетровській області від 12.11.2018 №Ф-3280-53Увідповідача суперечить приписам чинного законодавств, а тому підлягає скасуваню, як протиправною.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
14.07.2020 року до суду надійшов відзив від Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, який не містив підпису представника відповідача та 05 серпня 2020 року надійшов аналогічний відзив, який містить підпис повноважної особи. Головне управління ДПС в Дніпропетровській області проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 01.04.2005 року по 16.04.2020 року перебував на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як платник податків за основним місцем обліку. А відповідно до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017, платники, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) фізичні особи підприємці зобов'язані сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
28 липня 2020 року позивач надав до суду відповідь на відзив в якій зазначила, що відповідач не надав доказів відправки Позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Дніпропетровській області від 12.11.2018 №Ф-3280-53У. Крім того, вказав, що вимога сформована за період 2017 рік, 1,2,3 квартал 2018 року, а відтак на думку позивач відповідачем порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 01.04.2005 року № 2 209 000 0000 000476 Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
12.11.2018 року на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI ГУ ДПС у Дніпропетровській області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3280-53У на загальну суму боргу 15819,54 грн. (а.с. 8).
16.04.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 22290060005007591 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За даними особової картки платника податків нарахування єдиного внеску здійснювалось: 09.02.2018 року в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік); 19.04.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 року в розмірі 2457,18 грн. (за 1,2,3 квартал 2018 року).
Не погодившись з прийнятою контролюючим органом вимогою від 12.11.2018 року № Ф-3280-53У позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абзаци 2 та 7 частина 1 статті 5 Закону № 2464-VI).
Згідно частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Статтею 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування",, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Суд зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774 внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (зміни діють з 01 січня 2017 року та, зокрема, торкаються питання обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року).
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзаци 1, 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ).
Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону № 2464-VI).
Однак, позивачем суду ненадано доказів, що він відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску
Матеріали справи не містять доказів припинення позивачем підприємницької діяльності на час формування податкової вимоги №Ф-3280-53У від 12.11.2018 року.
Отже позивач, на час формування податкової вимоги №Ф-3280-53У від 12.11.2018 року, мав статус фізичної особи-підприємця та був зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
Так, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 620/2449/19.
Матеріали справи також не містять відомостей щодо перебування позивача на найманій роботі у спірному періоди, що також надає підстави для висновку про обов'язок позивача сплачувати єдиний внесок як фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Матеріалами справи підтверджується, що підприємницька діяльность фізичної особи-підприємця припинено лише 16.04.2020 року.
Отже, така заява позивачем була подана вже після формування податкової вимоги №Ф-3280-53У від 12.11.2018 року.
Таким чином, у період часу з 01.04.2005 року по 16.04.2020 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а відтак повинен був сплачувати у 2017-2018 роках єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець.
Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати позивачем єдиного внеску на час коли позивач мав статус фізичної особи-підприємця, то відповідач правомірно сформував податкову вимогу №Ф-3280-53У від 12.11.2018 року.
Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом 10-ти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) та Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
За приписами пункту 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 13 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, частина 16 статті 25 Закону України № 2464-VI).
Відповідно до ст.14 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", органи доходів і зборів зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, а відповідно до ст.25 цього ж закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з вимогами п. 3 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналогічна правова позиція викладена рішенні Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018.
З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Вимогу про сплату боргу (недоїмки) визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням ПК України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 09.04.2020 року у справі № 280/5847/19, від 25.05.2020 року у справі 280/5984/19, від 11 червня 2020 року у справі № 280/3669/19.
Отже, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки.
Вказане спростовує доводи позивача, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення.
Таким чином, відповідачем сформовано вимогу у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищезазначені висновки суду, оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної вимоги, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від № Ф-3280-53У від 12.11.2018 року.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, отже позовні ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-а, ІК в ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев