06 серпня 2020 року Справа № 216/1831/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Дніпропетровській області), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 3 березня 2020 року у відмові в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 12.05.2015 року пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до положень ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VІІ; - працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливим і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць: жінки- після досягнення 50 років і при стажі роботи не менш 20 років, з них не менш 10 років на зазначених роботах з урахуванням приписів «працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи - жінкам» як норми прямої дії згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15), а також і надалі проводити відповідні перерахунки та індексації її пенсії без обмежень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 вона має право на пенсію з 50 років. Однак, відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
13.07.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не погоджується з аргументами наведеними у позові, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування відзиву зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії позивач не досяг пенсійного віку. Також зазначив про неможливість застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачці виповнилось 50 років.
05 грудня 2014 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії.
29 січня 2015 року Комісія при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, розглянувши заяву ОСОБА_1 прийняла рішення № 11, яким підтвердила періоди роботи з 18.07.1984 по 18.08.1986, з 13.07.1993 по 31.10.1993, з 01.05.1195 по 31.08.1995, з 01.10.1995 по 30.11.1995 та з 01.04.1996 по 31.08.1996, для зарахування до пільгового стажу.
20 травня 2015 року Управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу винесло повідомлення за вих. № 1026/11/27 про відмову в призначені перерахунку пенсії позивачу.
03 червня 2015 року Управління Пенсійного Фонду України в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу направило лист № Б1129/11/27 позивачу, яким повідомило, що станом на 30 грудня 2014 року загальний стаж роботи становив 30 років 11 місяців 8 днів, в т.ч. стаж роботи за Списком № 2 становив 5 років 4 місяці 29 днів. В призначені пенсії відмовлено із-за відсутності необхідного стажу за Списком № 2 - 10 років.
02 серпня 2019 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу було винесено рішення по справі № 216/4016/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання вчинити певні дії. Рішення набрало законної сили 02.09.2019 року.
Зазначеним рішенням позовні вимоги було задоволено частково, визнано рішення Комісії при Головному Управлінні пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 29.01.2015 року №11 про відмову у зарахуванні періоду роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народженні до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 01.11.1993 пo 30.04.1995, з 01.09.1995 пo 31.03.1996, з 01.09.1996 пo 17.07.1997 року .
Зобов'язано Головне Управління пенсійного фонду області зарахувати ОСОБА_1. , ІНФОРМАЦІЯ_1 на за списком № 2 періоди роботи з 01.11.1993 по 30.04.1995, з 01.09.1995 по 30.09.1995 року, з 01.12.1995 по 31.03.1996, з01.09.1996 по 17 07.1997 року
Зобов'язано Головне Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення пенсії від 12.05.2015 року.
24.10.2019 рішення суду було виконано (після надходження рішення суду до Головного управління). Позивачу було зараховано до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.11.1993 по 30.04.1995, з 01.09.1995 по 30.09.1995, з 01.12.1995 по 31.03.1996 з 01.09.1996 по 17.07.1997 та повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.05.2015.
За результатами повторного розгляду заяви Позивача про призначення пенсії від 12.05.2015, Головне управління листом від 07.11.2019 №5909/03.17-22, було повідомлено ОСОБА_1 про зарахування до пільгового стажу періодів роботи відповідно до рішення суду, після чого пільговий стаж за Списком №2 склав 8 років 2 місяці 15 днів (замість необхідних 10 років), за таких умов право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у Позивача відсутнє.
Позивач звернулась до суду за захистом порушеного права на соціальний захист.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 56 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Відповідно до законодавства, яке діяло на момент подання позивачем заяви про призначення пенсії (12.05.2015), при зарахуванні управлінням пільгового стажу 8 років 2 місяці 15 днів, позивачка мала право на зниження пенсійного віку на 4 роки - на 1 рік за кожні 2 роки пільгового стажу (відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійний вік складає 60 років ).
Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 мала б право на пенсію тільки в 56 років (60-4 роки). На дату звернення (12.05.2015), вік позивача складав 50 років.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i№ dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Разом з тим, суд враховує, що на момент прийняття оскарженого рішення, відповідачу не було відомо про існування рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, враховуючи, що таке рішення опубліковано у офіційному віснику України 28.02 2020 - 2020 р., № 16, стор. 52, стаття 634, код акта 98103/2020.
За викладених обставин, у суду відсутні підстави стверджувати, що приймаючи оскаржене рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії відповідач діяв не у спосіб, передбачений законодавством України.
У той же час, визначаючись із найбільш ефективним способом відновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів, людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, суд не обмежений вимогами адміністративного позову, виходячи з предмету судового захисту, на який він направлений. Нечіткість прохальної частини позовної заяви не є та не може бути підставою для відмови у її задоволенні, оскільки це суперечить принципам адміністративного судочинства і судового захисту у цілому.
Згідно із статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументами учасників справи.
За таких обставин, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, а також зважаючи, що звернення позивача про призначення пенсії відбулось після фактичного ухвалення рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов'язати відповідача потворно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії відповідно до вимог чинного законодавства та з врахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2020 року.
Суддя О.М. Неклеса