06 липня 2020 року Справа № 160/5524/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кальника В.В.
за участі:
секретаря судового засідання Туренко К.М.
представника позивача Александрової І.І.
представника відповідача Генько Х.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопрогресбуд" про стягнення заборгованості, -
22 травня 2020 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопрогресбуд", у якій позивач просить:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопрогресбуд» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 1 372 733,28 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що за Звітом відповідача 10-ПІ за 2019 рік, який був наданий на адресу позивача, вбачається не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році. Отже, відповідач не працевлаштував 19 інвалідів, а тому, у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 372 733,28 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
16.06.2020 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог та зазначає про те, що ТОВ "Нікопрогресбуд" протягом 2019 року 13 разів направляло до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості звіти за формою №3-ПI про наявність вакансій для інвалідів, а отже, вжило всі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Також, відповідач вказує, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, у зв'язку з чим, відповідач вважає, що адміністративний позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов з підстав, наведених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні обставини, викладені у відзиві на позов, підтримав, проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
В силу пункту 1 статті 27 “Право на зайнятість” Конвенції про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована Законом України від 16 грудня 2009 року №1767-VI, передбачено, що держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.
Відповідно до Указу Президента України “Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю” від 3 грудня 2015 року N 678/2015, з метою забезпечення належних умов для реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод особами з інвалідністю, впровадження кращого світового досвіду у цій сфері, недопущення дискримінації, а також виконання зобов'язань, взятих Україною за Конвенцією про права осіб з інвалідністю, Кабінету Міністрів України доручено зокрема внести до 1 квітня 2016 року в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо посилення відповідальності за порушення прав і законних інтересів осіб з інвалідністю, у тому числі стосовно унеможливлення ухилення від сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.
Суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” від 21.03.91 N 875-ХІІ.
При цьому, положеннями статті 17 Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, в редакції від 07.05.2017 р., передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями статті 19 Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно з частиною 7 статті 19 Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року “Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (далі Порядок №70).
Згідно з пунктом 2 Порядку №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
У відповідності до частини 1 статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до ч.3-4 статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
01 січня 2013 року набув чинності Закон України “Про зайнятість населення” №5067-VI №5067.
Згідно з ч.3 ст. 14 Закону України “Про зайнятість населення”, роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
При цьому, роботодавці зобов'язані:
- своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії);
- заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення ( п.4 ч.3 ст.50 Закон України “Про зайнятість населення”).
На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України “Про зайнятість населення” наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”.
Пунктами 3, 4, 5 цього Порядку №316 від 31.05.2013 р. передбачено, що Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
У розділі ІІІ даного Порядку визначено, що у звіті №3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” у пункті 2 наводиться загальна кількість осіб із числа громадян, що мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України “Про зайнятість населення”), яких роботодавець може працевлаштувати.
За бажанням роботодавця може проводитись деталізація категорій претендентів на вакансію з урахуванням категорій громадян, перелік яких наведений у статті 14 Закону України “Про зайнятість населення”, а також внутрішньо переміщених осіб, зокрема, інваліди.
Отже, в контексті прийнятого Закону України “Про зайнятість населення” та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
За правилами, визначеними ст. 20 Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте осою з інвалідністю.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування людей з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця,
- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування людей з інвалідністю;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування людей з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та
- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Механізм реалізації програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів як з боку підприємств, так і з боку державної служби зайнятості.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач протягом 2019 року відповідно до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 з відповідними змінами, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, подавав до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості кожного місяця звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, в яких зазначав про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.
Вищезазначене свідчить, що відповідачем вживалися залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантні посади.
Слід також зазначити, що матеріали справи не містять даних, що відповідачем у 2019 році була здійснена безпідставна відмова у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
На думку суду, доводи позивача про невжиття відповідачем протягом 2019 року всіх обов'язкових заходів для роботодавців при виконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, є необґрунтованими, оскільки в силу ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, відповідальність, визначена вказаною статтею, настає для роботодавців за не створення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не за невжиття заходів по пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Отже, суд зазначає, що, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та своєчасно і в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікопрогресбуд" вжило усіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас, підприємства не займаються пошуком осіб з інвалідністю для їх працевлаштування, а лише мають виконувати норматив робочих місць, створюючи їх для осіб з інвалідністю, і подавати до центру зайнятості відповідну статистичну інформацію про наявність вакансій.
Виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями в розумінні Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” вважається виконання вимог цими підприємствами, установами, організаціями щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому, особи з інвалідністю з метою реалізації свого права на працевлаштування та оплачувану роботу мають самостійно звертатись до підприємств, установ, організацій чи до Державної служби зайнятості.
Тобто, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично вживає усіх залежних від нього передбачуваних законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН.
Саме такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі № 806/1368/17.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (далі - Порядок № 70), роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, та з огляду на той факт, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд дійшов висновку, що позивач неправомірно нарахував відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 1 372 733,28 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
У відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати, які поніс позивач, не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопрогресбуд" про стягнення заборгованості - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 16.07.2020 року.
Суддя В.В. Кальник