04 серпня 2020 року м. Чернігів справа № 927/468/20
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Заступника прокурора Чернігівської області,
вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000 в інтересах держави в особі
Позивача: Кабінету Міністрів України,
вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008
до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,
код ЄДРПОУ 3976488, проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1. Державне підприємство “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України,
вул. Незалежності, 3, с. Івківці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580
2. Національна академія аграрних наук України,
вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 9, м. Київ, 01010
Предмет спору: про визнання недійсним наказу,
У судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини ухвали.
Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, у якому прокурор просить суд визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26.05.2017 №25-8405/14-17-сг “Про припинення права постійного користування земельною ділянкою”, яким припинено Державному підприємству “Дослідне господарство “Івківці” Національної академії аграрних наук України” (далі- ДП “ДГ “Івківці” НААН України) право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 128,1321 га (рілля) та передано її до земель запасу Івковецької сільської ради. У позовній заяві прокурор зазначив третіх осіб на стороні відповідача - ДП “ДГ “Івківці” НААН України та Національну академію аграрних наук України (далі - НААН України).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при прийнятті оскаржуваного наказу Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області вийшло за межі наданих йому повноважень, перейнявши на себе повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження (у тому числі припинення права постійного користування) особливо цінними землями сільськогосподарського призначення державної власності, а також не дотримало процедури щодо формування земельної ділянки. Посилаючись на ст. 152, 155 Земельного кодексу України, прокурор вважає, що цей наказ підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2020 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне підприємство “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (далі - третя особа-1) та Національну академію аграрних наук України (далі - третя особа-2) та призначено підготовче засідання на 07.07.2020. Також цією ухвалою встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, третя особа-1 - відзив на позовну заяву, письмові пояснення щодо позову та клопотання про застосування позовної давності, третя особа-2 - письмові пояснення, прокурор - відповідь на відзиви відповідача та третьої особи-1 з доданими до них документами.
06.07.2020 позивачем направлено суду та іншим учасникам справи відповідь на відзиви відповідача та третьої особи-1з доданими до неї документами.
У зв'язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, судове засідання, призначене на 07.07.2020, не відбулось.
Ухвалою суду від 14.07.2020 призначено підготовче засідання на 21.07.2020.
У підготовчому засіданні 21.07.2020 суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача на позовну заяву, письмові пояснення третьої особи-1 щодо позову та клопотання про застосування позовної давності, письмові пояснення третьої особи-2, відповідь прокурора на відзиви відповідача та третьої особи-1, як такі, що подані у порядку та строк встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.
У підготовчому засіданні 21.07.2020 представник третьої особи-1 просив не розглядати поданий ДП ДГ «Івківці» відзив на позов.
Суд задовольнив клопотання представника третьої особи-1 та не прийняв до розгляду поданий нею відзив на позов.
Як вбачається з тексту відповіді позивача та підтвердила представник позивача у підготовчому засіданні, відзиви відповідача та третьої особи-1, на які було надано відповідь, надійшли до Секретаріату Кабінету Міністрів України 23.06.2020.
Таким чином, останнім днем для подання позивачем відповіді на відзиви є 30.06.2020.
Оскільки відповідь на відзиви відповідача та третьої особи-1 направлена до суду 06.07.2020, отже вона подана позивачем з пропущенням строку, встановленого для її подання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи те, що відповідь на відзиви позивачем подана не у встановлений судом строк, заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для подання такої заяви по суті та пояснень щодо поважності причин несвоєчасного її подання позивач суду не надав, суд у підготовчому засіданні 21.07.2020 на підставі положень ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України залишив подану відповідь на відзиви без розгляду, а спір вирішується без її урахування.
У підготовчому засіданні 21.07.2020 суд з'ясовував наявність підстав у прокурора для представництва інтересів держави в суді з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, повний текст якої оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 20.07.2020.
У підготовчому засіданні 21.07.2020 суд постановив ухвали, якими зобов'язав відповідача завчасно до початку наступного судового засідання надати документи щодо перебування спірної землі у власності інших осіб, а прокурора - до початку наступного судового засідання надати обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
У підготовчому засіданні 21.07.2020 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 04.08.2020 на 12:00.
Третя особа-2 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 04.08.2020 не з'явилась, про причини неявки суду не повідомила.
За змістом п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
За таких обставин, підготовче засідання 04.08.2020 проводилось за відсутності третьої особи-2 (її представника).
До початку підготовчого засідання від прокурора надійшли письмові пояснення щодо підстав представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у суді. До поданих пояснень додано копії листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 26.05.2020 №17260/0/2-20 та Міністерства юстиції України від 24.06.2020.
У підготовчому засіданні 04.08.2020 суд долучив вказані пояснення з доданими до них документами до матеріалів справи.
До початку підготовчого засідання від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи, на виконання вимог протокольної ухвали суду від 21.07.2020, копій наказів ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність», витягів з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухому майно та їх обтяжень.
Доказів направлення копії цих документів іншим учасникам справи відповідач суду не надав, оскільки, як зазначено у клопотанні та пояснив представник у підготовчому засіданні, обсяг цих документів є надмірним.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
При цьому, як встановлено у підготовчому засіданні, документи надані відповідачем не у повному обсязі, отже вимога суду виконана лише частково.
У підготовчому засіданні 04.08.2020 суд долучив надані відповідачем документи до матеріалів справи, проте вирішення питання про належність та повноту їх подання суд відклав.
У підготовчому засіданні 04.08.2020 при з'ясуванні підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді суд встановив наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, а саме Кабінету Міністрів України, прокурор у позовній заяві зазначив, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 128,1321 га (рілля), яка перебувала на праві постійного користування у відповідача, на час видачі спірного наказу відносилась до особливо цінних земель. Посилаючись на ст. 13, 122, 142, 149, 150 Земельного кодексу України, прокурор вказує, що вилучення земель із постійного користування відповідача повинно було здійснюватися виключно за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже, прокурор вважає, що уповноваженим органом державної влади стосовно розпорядження особливо цінними землями є саме Кабінет Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» КМУ може бути позивачем у судах, тобто звертатись до суду з позовами щодо вирішення питань, які відносяться до його компетенції, проте, як зазначає прокурор, КМУ не має контрольних повноважень у сфері земельних правовідносин, тобто не має функцій по виявленню порушень у цій сфері.
Прокурор зазначає, що прокуратурою області листом від 19.05.2020 проінформовано КМУ про виявлені порушення вимог земельного законодавства, відповідь на який не надійшла.
Оскільки уповноваженим органом своєчасних заходів щодо оскарження у судовому порядку спірного наказу, який на думку прокурора, прийнято всупереч вимог земельного законодавства, не було вжито, а незаконне вибуття земель з державної власності призвело до порушення інтересів держави, це стало підставою для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави.
У поданих письмових поясненнях щодо підстав представництва інтересів держави в суді прокурор зазначає наступне.
При підготовці позову до суду прокуратурою області 19.05.2020 до Кабінету Міністрів України направлено лист №05/1-655вих20 щодо установлених порушень чинного законодавства при прийнятті спірного наказу, а також зазначено про необхідність вжиття заходів реагування з вказаного питання.
Враховуючи фактичні обставини справи, дату прийняття оспорюваного наказу, після направлення листа до Кабінету Міністрів України прокуратурою області у телефонному режимі установлено, що уповноваженим органом не будуть вживатись заходи реагування та з'ясовано, що лист прокуратури області від 19.05.2020 №05/1-655вих20 в частині вжиття заходів реагування з наведеного питання надіслано за належністю до Міністерства юстиції України, Держгеокадастру та Національної академії аграрних наук України для розгляду у встановленому порядку. Прокурор зазначає, що при цьому уповноваженим органом не враховано, що Національна академія аграрних наук України безпосередньо приймала рішення про погодження вилучення земель із постійного користування ДП ДГ «Івківці» (постанова від 19.03.2017, протокол №5).
Зважаючи на викладене, прокурор дійшов висновку, що ані уповноваженим органом, ані Держгеокадастром України та Національною академією аграрних наук заходи реагування по оскарженню наказу Головного управління Держгеокадастру області вживатись не будуть, та враховуючи строки позовної давності, не очікуючи відповіді на лист від 19.05.2020, прокурор звернувся із вказаним позовом до суду.
Прокурор вказує, що відповідь Секретаріату Кабінету Міністрів України від 26.05.2020 надійшла до прокуратури області уже після направлення позову до суду - 28.05.2020.
Крім цього, 02.07.2020 до прокуратури області надійшов лист з Міністерства юстиції України від 24.06.2020 №27786/7135-4-20/9.1.1, зі змісту якого вбачається, що, як і передбачалось прокуратурою області, ані Держгеокадастр, ані Національна академія аграрних наук України не надали пропозиції щодо вирішення спірного питання; при цьому Мін'юст проінформував про забезпечення участі у розгляді справи у випадку пред'явлення такого позову до суду, однак будь-яких відомостей про вжиття самостійно заходів реагування не наведено.
Зважаючи на вищенаведені доводи, викладені у цих письмових пояснення, прокурор вважає, що ним виконано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та, зокрема, зазначає, що спірна земельна ділянка не відносилась до особливо цінних земель, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України не підпадає під таку категорію, а згідно з актом на право постійного користування землю відповідачу було надано для ведення сільського господарства; також не може вважатись спірна земельна ділянка землею науково-дослідних установ і навчальних закладів через те, що відповідач не є такою установою і закладом, а є державним підприємством. Відповідач вважає, що Кабінет Міністрів України не має речових прав щодо спірної земельної ділянки, не є ані розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності, ані постійним користувачем спірної земельної ділянки, а отже його прав не порушено у відповідних правовідносинах.
Третя особа-1 у поданих нею письмових поясненнях просить залишити позов без розгляду з наступних підстав:
- позовна заява не містить визначення, який і чий саме інтерес потребує прокурорського захисту у судовому порядку;
- посилаючись на ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.09.2019 у справі №819/198/17 та від 27.05.2020 у справі №819/478/17, третя особа-1 вважає, що заступник прокурора Чернігівської області Подоляк М. був уповноважений підписувати позовну заяву лише у разі відсутності на дату її підписання і подання прокурора Чернігівської області та його першого заступника. Проте доказів відсутності 25.05.2020 прокурора Чернігівської області та його першого заступника не надано;
- відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України може здійснюватися прокурором обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції, проте у позовній заяві не зазначено жодної письмової такої вказівки чи наказу, а отже третя особа-1 вважає, що до суду звернулась особа, яка не може представляти інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та не має на це жодних повноважень;
- Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який уповноважений здійснювати контроль за використанням земель;
Таким чином, третя особа-1 вважає, що встановлення обставин, які свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті; правомірність надання оскаржуваного наказу, зокрема із мотивів, наведених прокурором, може бути перевірена за позовом належного позивача.
Третя особа-2 у наданих письмових поясненнях зазначає, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧН №000017 землі площею 4996,9 га, в межах згідно з кадастровим планом землекористування, були призначені - для ведення сільського господарства, а тому вважає, що до компетенції Кабінету Міністрів України не відноситься погоджувати відчуження зазначеної земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Також третя особа-2 вказує, що приймаючи постанову про надання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «ДГ «Івківці», Академія виходила з того, що спірна земельна ділянка не відноситься до особливо цінних земель.
У наданій відповіді на відзиви прокурор вказує, що ДП «ДГ «Івківці» відповідає всім вимогам п. 16 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та є науковою установою, а тому спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного наказу відносилась до особливо цінних земель і припинення права користування такою земельною ділянкою повинно було здійснюватися виключно за рішенням Кабінету Міністрів України.
Прокурор вважає, що ним правомірно подано позов, оскільки уповноважений орган своєчасних заходів щодо оскарження у судовому порядку спірного наказу, прийнятого всупереч вимог земельного законодавства, не вжив.
Надаючи оцінку наведеним доводам учасників справи, суд виходить з такого.
Щодо підписання та подання позову заступником прокурора Чернігівської області.
Статтею 24 Закону України «Про прокуратуру» визначено особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Так, у ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Отже, зазначеною правовою нормою передбачено право заступника прокурора обласної прокуратури на подання позову у порядку господарського судочинства.
Третя особа-1, посилаючись на ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.09.2019 у справі №819/198/17 та від 27.05.2020 у справі №819/478/17, вважає, що таке право на подання позову виникає у заступника прокурора лише у разі відсутності прокурора області та його першого заступника на дату підписання і подання позовної заяви.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дослідивши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №819/198/17 та від 27.05.2020 у справі №819/478/17, суд дійшов висновку, що правовідносини у даному позові та у справах, на які посилається третя особа-1 (№819/198/17, № 819/478/17) не є подібними, а норми права, зазначені у них не підлягають до застосування у справі, що розглядається Господарським судом Чернігівської області, з огляду на наступне.
У постановах від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 та від 25.09.2019 у справі №819/198/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив наступне:
«Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про прокуратуру», керівник місцевої прокуратури представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.
Частиною 3 цієї статті у відповідній редакції передбачено, що у разі відсутності керівника місцевої прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника місцевої прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника місцевої прокуратури.
Таким чином, за загальним правилом, повноваження щодо здійснення представництва місцевої прокуратури у відносинах з органами державної влади надані її керівнику і лише у разі відсутності останнього такі повноваження може виконувати перший заступник, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників, відповідно.».
Крім цього, слід також зазначити, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019, внесено зміни в закон, яким місцеві прокуратури замінено на окружні. Проте відповідно до п.3 Прикінцевих і перехідних положень вказаного закону від 19.09.2019 до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Якщо аналізувати позовні заяви у справах №819/478/17 та №819/198/17, то слід зазначити, що вони подані до органу державної влади, зокрема Департаменту Державної виконавчої служби МЮУ у зв'язку із виконавчим провадженням, де прокуратура була боржником і у справі про поновлення працівника на роботі.
Тобто в даних правовідносинах прокуратура Тернопільської області виступала як орган у взаємодії з іншими державними органами, яку представляє відповідно до ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» керівник, і жодним чином прокуратура не виконувала свої представницькі повноваження, передбачені ст. 131-1 Конституції України та ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» щодо захисту інтересів держави шляхом подання позову.
Таким чином, стаття 11 Закону України «Про прокуратуру», на яку посилається третя особа-1, стосується перш за все адміністративних повноважень керівника обласної (регіональної) прокуратури.
Більше того, в цих постановах Верховний Суд посилається на Регламент прокуратури Тернопільської області, яким згідно п. 11-11.2 наказу Генерального прокурора України від 19 січня 2017 року №15 "Про основні засади організації роботи", вирішено важливі процедурні питання організації та порядку роботи регіональної прокуратури.
Зокрема зазначено, що «...відповідно до пункту 1.13 Регламенту прокуратури Тернопільської області, затвердженого наказом прокурора Тернопільської області від 12 лютого 2014 року № 61, перший заступник або заступник прокурора області згідно з розподілом обов'язків є повноважними особами для підписання довіреностей, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами у справах, де прокуратура області та її службові особи виступають як сторони, треті особи або суб'єкти оскарження.»
Таким чином, слід розмежовувати прокуратуру в організаційних зносинах з державними органами як юридичну особу, де оскаржуються дії її службових осіб (надання чи ненадання відповіді на звернення тощо), як роботодавця (щодо звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника), як в ході організаційно-господарської роботи (стороною договорів щодо ремонту приміщень прокуратур, поставки газу тощо) так і в ході виконання її конституційних функцій, як органу держави, зокрема щодо здійснення представництва інтересів держави в суді.
В першому випадку - як юридичну особу - прокуратуру представляє її керівник, в разі його відсутності перший заступник, в разі його відсутності відповідний заступник (ст. 9, ст. 11, ст.13 Закону України «Про прокуратуру»). Більше того, юридичними особами є лише Офіс Генерального прокурора та обласні прокуратури.
А в другому випадку - як орган держави - функції прокуратури здійснюються виключно прокурорами, якими є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 7) прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 8) керівник обласної прокуратури; 9) перший заступник керівника обласної прокуратури; 10) заступник керівника обласної прокуратури; 11) керівник підрозділу обласної прокуратури; 12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; 13) прокурор обласної прокуратури; 14) керівник окружної прокуратури; 15) перший заступник керівника окружної прокуратури; 16) заступник керівника окружної прокуратури; 17) керівник підрозділу окружної прокуратури; 18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; 19) прокурор окружної прокуратури.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позов заступником прокурора Чернігівської області було заявлено в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України саме у другому випадку, а тому заступник прокурора мав право на його підписання та подання.
Відтак доводи третьої особи-1у цій частині відхиляються судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
До позовної заяви прокурор додав лист від 25.05.2020 №15/1/1-147вих20, підписаний заступником Генерального прокурора Мустецою І. та адресований прокурору Чернігівської області, у якому зазначено про розгляд листа прокуратури області щодо можливості пред'явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання недійсним спірного наказу та про доручення Прокуратурі Чернігівської області подання цього позову у зв'язку з тим, що надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі КМУ.
Отже, матеріали справи містять письмову вказівку заступника Генерального прокурора щодо представництва прокурором обласної прокуратури в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, а тому доводи третьої особи-1 щодо відсутності такої письмової вказівки є необґрунтованими.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів справи, листом від 19.05.2020 №05/1-655вих20 прокурор повідомив Кабінет Міністрів України, що в Прокуратурі Чернігівської області вирішується питання щодо наявності підстав у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для вжиття заходів представницького характеру в суді в особі КМУ, проінформувавши при цьому останнього про виявлені порушення законодавства при видачі Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівської області наказу від 26.05.2017 №25-8405/14-17сг та просив у найкоротші строки надати відповідь про те, чи вживались КМУ заходи реагування стосовно усунення ГУ Держгеокадастру таких порушень при вилученні земельних ділянок, належних відповідачу, та повернення земель у розпорядження держави.
Також у матеріалах справи міститься повідомлення, підписане заступником прокурора Чернігівської області від 25.05.2020, у якому він повідомляє Кабінет Міністрів України про те, що прокуратурою області в інтересах держави підготовлено позовну заяву про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26.05.2017 №25-8405/14-17сг.
Одночасно суд звертає увагу, що письмова вказівка заступника Генерального прокурора датована також 25.05.2020, але при цьому, як вбачається з відмітки на ньому, офіційно отримано Прокуратурою Чернігівської області лише 01.06.2020.
У цей же день, 25.05.2020, прокурором складено позовну заяву від 25.05.2020 №05/1-1285-20, яка направлена іншим учасникам справи наступного дня - 26.05.2020.
26.05.2020 Секретаріатом Кабінету Міністрів України прокурору надано відповідь на лист від 19.05.2020 №05/1-655вих20, у якому повідомляється, що у Секретаріаті Кабінету Міністрів України відсутня інформація та документи щодо зазначених у листі фактів та обставин припинення права постійного користування земельною ділянкою ДГ «Івківці». Стосовно вжиття заходів реагування з метою захисту інтересів держави, КМУ повідомив, що лист прокуратури надіслано Мін'юсту, Держгеокадастру та Національній академії аграрних наук для розгляду в установленому порядку.
Вказаний лист отриманий прокурором 28.05.2020, що підтверджується відміткою на цьому листі з вхідним номером та датою.
Наведені обставини свідчать, що прокурор підготував і направив позов, а також повідомлення до КМУ про намір його подання ще до отримання відповіді від КМУ щодо можливості самостійного вжиття відповідних заходів та звернення із позовом до суду і лише на четвертий робочий день після направлення першого листа від 19.05.2020.
Суд вважає, що в такий короткий строк Кабінет Міністрів України навіть фізично не міг здійснити належних заходів.
Наведене суперечить дотриманню «розумності строку», як це було висновано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Разом з тим, як вбачається зі змісту листа Кабінету Міністрів України від 26.05.2020, у ньому жодним чином не йде мови про те, що КМУ не буде самостійно захищати інтереси держави, у тому числі звертатись до суду із позовом, а, навпаки, вказано про направлення листа прокуратури до Мін'юсту, Держгеокадастру та Національної академії аграрних наук України для розгляду в установленому порядку, що свідчить про активні дії позивача, пов'язані зі з'ясуванням питання щодо зазначених прокурором порушень та вжиття заходів на захист інтересів держави, а не про його бездіяльність.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Інтереси Кабінету Міністрів України у судах представляє Міністерство юстиції України, якщо інше не передбачено законами України або актами Кабінету Міністрів України.
При цьому функції контролю ані за виконанням доручень Кабінету Міністрів України, ані за діяльністю державних органів, ані за дотриманням законодавства у сфері земельних відносин до повноважень Мін'юсту взагалі не належать.
Таким чином, направлення Кабінетом Міністрів України листа до Міністерства юстиції України свідчить про його активну поведінку саме в розрізі захисту інтересів держави в суді.
Крім того, прокурор посилається на лист Міністерства юстиції України від 24.06.2020 №27786/7135-4-20/9.1.1, у якому зазначено, що пропозицій від Держгеокадастру та Національної академії наук щодо вирішення спірного питання не надходило та про забезпечення Мін'юстом участі у розгляді справи у випадку пред'явлення такого позову до суду.
Однак, суд звертає увагу, що по-перше, цей лист не містить будь-якої інформації про те, що Кабінет Міністрів України не буде звертатись до суду із відповідним позовом, а вказано лише про готовність забезпечення участі представництва КМУ у суді, якщо з таким позовом звернеться прокурор, а по-друге, цей лист отримано прокурором 02.07.2020, тобто більш ніж через місяць після подання цього позову до суду, а тому прокурор не міг керуватись такою інформацією при визначенні підстав для представництва у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Щодо строків позовної давності, на які прокурор посилається, обґрунтовуючи необхідність подання позову у такий короткий строк, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Така позиція неодноразово висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі №359/2421/15-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13, від 22 травня 2018 року у справах №369/6892/15-ц та №469/1203/15-ц тощо.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17.
Прокурор у позовній заяві жодним чином не обґрунтував та не довів закінчення перебігу строків позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, у тому числі у розрізі викладених вище висновків ВП ВС у справі № 362/44/17, а саме лише посилання на позовну давність не може бути достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності уповноваженого органу у зв'язку з ненаданням йому розумного строку, протягом якого такий орган може вжити самостійних заходів для захисту інтересів держави.
І навпаки, сам прокурор у відповіді на відзив (а.с. 229) наголошував на тому, що строк позовної давності не може бути пропущеним, оскільки КМУ про спірне порушення права не міг довідатись раніше, що свідчить про суперечливу правову поведінку прокурора і намагання лише пристосуватись до висновків Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, і жодним чином прокурор не керувався відповідним аргументом при зверненні з позовом до суду.
Наведене узгоджується з інформацією, викладеною у листі Секретаріату Кабінету Міністрів України від 26.05.2020, про те, що у КМУ відсутня інформація та документи щодо зазначених у листі прокурора від 19.05.2019 №05/1-655вих20 фактів та обставин припинення права постійного користування земельною ділянкою ДГ «Івківці» НААН і що про такі факти стало відомо лише з листа прокуратури.
За наведених обставин у їх сукупності, суд вважає, що звернувшись до суду із цим позовом, прокурор діяв саме як альтернативний суб'єкт звернення, замінивши позивача, який може самостійно захищати інтереси держави у суді, і фактично усунувши можливість подання позову останнім.
Разом з тим, суд відхиляє доводи третьої особи-1 про те, що позовна заява не містить визначення, який і чий саме інтерес потребує захисту у судовому порядку, оскільки прокурор у позовній заяві обґрунтував наявність "інтересів держави" порушенням, на його думку, при прийнятті спірного наказу норм чинного земельного законодавства, що призвело до незаконного вибуття земель із державної власності.
Щодо неправильності визначення позивача у справі.
Суд не оцінює доводи відповідача та третіх осіб щодо неналежності спірної земельної ділянки до особливо цінних земель та неправильного визначення прокурором органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у відповідних правовідносинах (Кабінету Міністрів України), оскільки встановлення або спростування таких обставин фактично призведе до розгляду спору по суті.
Таким чином, суд доходить висновку, що прокурором не дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та не доведено невжиття Кабінетом Міністрів України жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, відтак і бездіяльності позивача, а отже не довів підстав для представництва КМУ при зверненні з цим позовом до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18 зазначила, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позов заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання недійсним наказу підлягає залишенню без розгляду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
Беручи до уваги приписи п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” та відсутність клопотання від платника судового збору, підстави для повернення судового збору цією ухвалою відсутні.
Керуючись ст. 13, 53, 162, 185, 226, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення 04.08.2020. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст ухвали складено 06.08.2020.
Суддя В. В. Шморгун